«В Кайсеріспорі не втратив у фінансовому плані, якщо порівняти з Динамо»
– Чому ви перейшли саме в Кайсеріспор?
– В першу чергу був дуже сильний інтерес зі сторони цієї команди протягом довгого часу. По-друге, я детально слідкував за чемпіонатом Туреччини весь рік. Збільшення рівня цього чемпіонату й загальний розвиток ідуть великими темпами, а Кайсеріспор – команда, яка ставить перед собою високі завдання.
У мене були варіанти з топ-чемпіонатів, але не хотілося йти в команду, яка постійно боротиметься за виживання. Було бажання перейти в команду, яка ставить перед собою високі цілі. Всі ці фактори зійшлися.
– Чому краще грати в команді, яка ставить перед собою високі завдання в чемпіонаті Туреччини, а не в команді, яка бороться за виживання, але в топ-чемпіонаті?
– Я тут вже кілька місяців і можу порівняти чемпіонат Туреччини з Іспанією, Німеччиною, Україною. Звісно, тут є різниця з топ-чемпіонатами, але вона не катастрофічна.
Я двічі їздив в оренду і непросто знаходитися в ситуації, коли ти постійно борешся за виживання і єдина ціль – залишитися в лізі. Це дуже важко психологічно. І я не хотів продовжувати кар’єру в такому дусі, навіть у топ-чемпіонаті.
– Ви могли залишитися в Динамо до літа – в рідному клубі з хорошими фінансовими умовами. Чому переїхали в Туреччину зараз, а не через півроку?
– Повторюся – був дуже сильний інтерес, щоб перейти саме зараз. Залишалося півроку контракту з Динамо й не хотілося досиджувати, висіти вантажем на клубі та втрачати півроку кар’єри. Хотілося продовжувати грати й розвиватися. І я та моя сім’я задоволені цим рішенням.
– Наскільки сильно у вашому переході зіграло фінансове питання і чи втратили порівняно з періодом в Динамо?
– Не буду брехати. Кожен футболіст в своїй кар’єрі хоче заробити на подальше життя й забезпечити сім’ю. Не буду кривити душею – між тим, що я міг перейти в Європу і Туреччиною велика різниця в плані фінансів. Це навіть не описати словами. Тому фінансова роль тут зіграла свою роль. Але було й багато інших факторів, які допомогли мені прийняти це рішення.
Якщо говорити про Динамо, то не буду говорити про конкретні цифри. Просто скажу, що не втратив у фінансовому плані.
– Що в чемпіонаті Туреччини є такого, чого нема в Україні?
– Боротьби, вболівальників, інтересу до чемпіонату й до футболу. Всі розуміють, що в Україні важка ситуація – простим людям не до футболу. Не до того, щоб вболівати, переживати, вкладати якісь гроші, а до того, якби страшно не звучало, щоб вижити. Це все пояснює.
В Туреччині все розвивається. Майже у всіх команд нові стадіони та бази, вкладаються великі гроші, дуже багато людей ходять на стадіони, інтерес величезний. Навіть нема чого порівнювати.
– Чемпіонат Туреччини за рівнем ближчий до топ-чемпіонатів чи до України?
– Не буду говорити, що він відповідає рівню Німеччини и Іспанії. Але на мою думку турецький чемпіонат на порядок вищий за український.
Тут є схожості зі всіма чемпіонатами. Досить жорсткий футбол, менш трактично грамотний, а більше емоційний. Такі вже турки люди – і футболісти, і вболівальники. Вони постійно женуть команди вперед.
– Чому турецьких вболівальників вважають божевільними?
– Турки – дуже імпульсивні люди. Тут у всьому так – не тільки в футболі. Навіть коли вів переговори з керівниками цієї команди, дивувався емоціям, які були присутні. Всі дуже емоційно реагують на все – як в футболі, так і в житті.
– Перші матчі після переходу в Кайсеріспор ви пропускали, бо набирали форму. Були проблеми з функціональною готовністю?
– Перед тим, як приїхати сюди, не грав близько трьох місяців. Практично місяць з чимось я пропустив, практично нічим на займаючись. Розумів, що треба привести себе в порядок функціонально й відчути всю внутрішню кухню. Все ж нове для мене, треба було звикнути.
Час пройшов і я вже розумію, як тут будується гра і який тут футбол. Прекрасно почуваю себе на полі й відчуваю впевненість.
– Що потрібно, щоб виграти конкуренцію в Кайсеріспорі?
– Пристойна конкуренція є в кожній команді, яка ставить перед собою завдання. Вона нікому ніколи не заважала. Я стикався з нею багато разів з різними форвардами, тому мене це ніколи не лякало.
Якщо будеш показувати хороший рівень і забивати, то тренерський штаб собі не ворог і буде знаходити для тебе місце на полі. От зараз ми перебудовуємося на гру в два нападники.
– Дивлячись на перелік прізвищ гравців Кайсеріспора, здалося, що Асамоа Г’ян – основний форвард. Але він далеко не завжди виходить на поле. Чому?
– Я слідкував за Кайсеріспором ці півроку, дивився всю статистику й був на зв’язку з Кучером. Тому знав, що тут грає такий футболіст. Г’ян –нападник високої кваліфікації. Приїхавши сюди, переконався в цьому.
В Г’яна було багато пошкоджень і травм. Як тільки він набирав форму, то щось траплялося. Він каже, що таке-от невезіння і зараз приводить себе в порядок. Думаю, ганець ще допоможе команді.
– Чому добре, що в Кайсеріспорі є ще один українець – Олександр Кучер? Чим він вам допомагає?
– Спочатку помагав у побутових питаннях, розповідав, в кого що можна запитати. Людина вже півроку тут – може щось і підказати. З ним не так скучно – є спілкування, разом літаємо в Україну. Завжди приємно знаходитися разом з співвітчизником.
– Кому присвятили дубль в грі з Карабюкспором?
– Сім’ї, дружині, дітям. Вони народилися три місяці назад. Всі голи для них – моїх малюків.
– Премія від клубу була?
– Преміальні прописані за кожен матч. Вони є і за досягнення цілей. В цьому плані тут все на високому рівні. Нема ніяких питань.
– Рибка після матчу не ображався на вас?
– Нам вдалося зустрітися перед матчем в готелі й поспілкуватися. Рибка – прекрасна людина і якісний воротар. Проблем нема – він розуміє, що так стається. Я налаштовувався серйозно, бо вже пройшов період адаптації й хотілося добиватися особистих і командних результатів.
Так само, як і міг не забити. Не ображатися ж мені за те, що він повідбивав мої удари. Все в порядку.
– Ви повністю адаптувалися в Кайсеріспорі чи тренеський штаб ще має до вас претензії?
– Претензій нема. Але повністю адаптуватися за два місяці важко. Не так швидко напрацьовуються моменти, куди той чи інший гравець віддасть передачу. Звісно, є нюанси, які прийдуть з часом. Деякі футболісти грають разом по 5 років і до кінця один одного не розуміють.
А в плані тактичних схем і вимог тренера все доволі просто. Сподіваюся, що виконуватиму все в майбутньому.
В Динамо в мене не було великої кількості ігрового часу. Надіюся, що тут вона буде і я буду в формі.
«Нашим легіонерам заважають думки про те, що в будь-який момент можна повернутися в Україну»
– Тренерський штаб Динамо пояснював, чому ви не граєте?
– Насправді ніхто нічого не пояснював за ці півроку. Це було рішення тренерів, вони вирішили, що на даний момент хтось сильніший. Їм відповідати за результат і звітувати перед вболівальниками і президентом. Це їхнє рішення.
Я ні на кого не ображаюся і зробив наступний крок. Навпаки – десь вдячний Динамо, що відпустили й домовилися з Кайсеріспором. Я пішов на півроку швидше і в мене зараз нова країна і новий клуб. Думки лише про це.
– Наскільки важко було налаштовувати себе на матчі чемпіонату України, коли вболівальники не ходять на стадіон й нема футбольної атмосфери? Не було проблем з мотивацією?
– В мене ніколи не було проблеми недоналаштуватися чи виходити на поле з прохолодою. Не знаю, як в інших, але в мене завжди була мотивація. Бо я виходив у футболці Динамо і завжди хотів показати рівень гри, щоб відповідати рівню цього клубу.
Звичайно, видно, що рівень нашого футболу впав. Але кожен футболіст-професіонал повинен робити свою роботу незалежно від того, чи ходять люди на стадіон. Інколи це грає роль, але якщо кожен футболіст буде повністю викладатися на полі, то це й викличе симпатію людей.
– Гравець, який грав в чемпіонаті України 4 роки тому, має досвід матчів в єврокубках та збірній може рости в цьому конкурентному середовищі?
– Так, ріст футболіста – це все-таки проблема. Футболісту важкувато рости в теперішньому чемпіонаті України. Навіть якщо гравець буде повністю налаштовуватися на кожен матч, то важко рости.
Але в цій ситуації бачу й плюси. Українські футболісти матимуть можливість не лише потрапляти в команди УПЛ, а їхати в Європу, прагнути до більшого й заявляти про себе там. Надіюсь, відношення до українців в Європі зміниться. Їм будуть довіряти, вони будуть більше грати. Для збірної України це буде черговим великим кроком.
– Це не перший ваш закордонний клуб. Дайте лайфхак, як бути успішним футболістом за кордоном.
– Справа навіть не в тому, що за кордоном. Щоб добиватися якихось цілей, треба розуміти, що кожне тренування й кожна гра – це черговий шанс показати свій рівень. Не буває такого, що ти десь даш собі слабинку й тренуєшся на 20-30 відсотків, а гру зіграєш на 100 відсотків. Так не буває. Як футболіст тренується, так він і грає. З такими думками й треба їхати в Європу.
– Багато українців, які грають за кордоном, кажуть, що там дуже важко – є проблеми з мовою, побутом. Чому настільки важко адаптуватися і чи взагалі існує ця проблема?
– Десь ця проблема є. Мова – важливий фактор. В першу чергу – англійська. Її знання спершу має вистачати. А далі треба вивчати мову країни, в яку ти приїхав.
Деяким футболістам також важко психологічно. Вони не розуміють, як це все буде. В першу чергу заважають думки про те, що в будь-який момент можна повернутися, що в Україні тебе кудись візьмуть. Якщо ти вже вирішив їхати в Європу, то ціль має бути одна – залишитися там, грати й показувати, що в Україні є хороші футболісти. Бо ще десь є фактор впливу того, що в Європі мало хто з українців грав. В нас не особливо вірять. В першу чергу треба змінювати оце відношення до українців в Європі.
– Футболісти, які звикли грати в Україні на хороших умовах, – в зоні комфорту. Чому важливо виходити з неї і їхати в Європу?
– Ця справа стосується не лише футболу. Такі речі трапляються і в житті, і в бізнесі. Кожен, хто прагне до чогось більшого, повинен виходити з цієї зони комфорту.
Мені здається, зараз українським футболістам доведеться виїжджати закордон. Бо всі наші клуби потрапили під зменшення фінансування і зарплат. Щоб заробляти хороші гроші, треба їхати в Європу й там показувати рівень. Там вже більше платитимуть, ніж в Україні.
Андрій Сеньків