– У 2015 році, коли обирали нового президента ФФУ, ви виставили свою кандидатуру, але невдовзі відмовилися від цієї затії. Чому?
– Я справді мав намір балотуватися, але коли побачив, яким чином проходить передвиборчий етап, зрозумів, що чесної боротьби не буде. Програвати у нечесній боротьбі я не хотів, тому зняв свою кандидатуру.
На певному етапі, як тільки я заявив, що розглядаю можливість балотуватися, з добрий десяток колективних членів ФФУ виявив готовність мене підтримати, висунути за процедурою. Але після адміністративного втручання з боку влади ця підтримка почала танути на очах. Були і дзвінки з адміністрації президента. Я зрозумів, що шансів на перемогу за таких умов немає, а питання виборів до ФФУ потрібно відкласти, або забути про них узагалі.
– Думаю, зараз ви маєте повне право дати оцінку діяльності чинного президента ФФУ Андрія Павелка…
– Я би сказав наступним чином: федерація працює у непростий час – це потрібно об’єктивно визнати. Україна перебуває в умовах агресії від Російської Федерації, а також економічної кризи, яка не в останню чергу пов'язана з тим, що держава зобов'язана зосередитися на захисті власного суверенітету і відновленні територіальної цілісності. Тому зараз важко займатися іншими темами. Це з одного боку.
З іншого боку я вважаю, що засилля представників влади, різноманітних чиновників у керівництві Федерації – це неправильно і це не відповідає ані європейським, ані світовим традиціям футболу. Часто звучить риторика, мовляв, футбол відокремлений від держави і є громадською діяльністю. Насправді ж це не відповідає дійсності.
Такі тенденції є дуже небезпечними – узурпація влади, зокрема футбольної. Чи це цементує Федерацію? Я вважаю, що тільки ослаблює. Але це – різниця у підходах моїх і Павелка.
Розвиток футболу, як масового виду спорту, – ще одне питання, яке сьогодні не вирішується належним чином. На жаль, український футбол не розвивається так, як це робиться в Іспанії, Італії та інших футбольних державах. Попри все, Україна – це футбольна держава.