- Суркіс не бореться з Павелком за футбольну владу в Україні. Це спочатку помилковий посил. Суркіс вже представляє футбольну владу на європейському рівні. Він - віце-президент, член виконкому, голова одного з найвпливовіших комітетів УЄФА. Суркіс входить до вузького кола функціонерів, які приймають доленосні для європейського футболу рішення.
У нього є достатньо повноважень для реалізації своїх дипломатичних здібностей і професійних амбіцій. Він зарекомендував себе досвідченим кризовим менеджером, якому під силу розрулювати найскладніші і найделікатніші конфліктні ситуації за дорученням президента УЄФА. Про яку конкуренцію з Павелком може йти мова?
Суркіса не цікавить крісло Павелко в ФФУ, він вже давно виріс з нього. Завдання, які Суркіс успішно вирішує в статусі віце-президента УЄФА, несумірні за своєю важливістю і масштабами з тими функціями, які виконує глава національної асоціації. У той же час Павелко спить і бачить себе на місці Суркіса у виконкомі УЄФА, хоча за рівнем інтелекту і життєвого досвіду не дотягує навіть до адміністратора середньої руки.
Це і є природа конфлікту, що розпалюється самим Павелком. Він обгаджує імідж Суркіса в ЗМІ, робить йому всілякі капості, використовуючи адмінресурс як представник влади, догідливо підлещується перед Чеферіном у надії вкласти тому в вуха різні небилиці про Суркіса. Павелку кров з носу потрібна війна проти Суркіса. Без неї він нікому не цікавий і непомітний. Він бляклий, недорікуватий і примітивний персонаж, схожий на одіозних «Гіві» і «Мотороллу».
Війна проти такої особистості як Суркіс - це спосіб піднятися, це перманентний стан піару, це інтрига, це задоволення комплексів неповноцінності. Війна - це єдине заняття, завдяки якому Павелко може привернути до себе увагу, займаючи крісло глави ФФУ. Він не в змозі запропонувати нічого корисного і оригінального для розвитку футболу. Все, за що він береться, карикатурно валиться у нього з рук. Тому він грає в війну із Суркісом...