Зняття кам'яної завіси
Єгипетський футбол дуже специфічний. Перший чемпіон Африки, перший, хто переміг в трьох чемпіонатах поспіль, рекордсмен за цими титулами (7), рекордсмен і за перемогами в Кубку Чемпіонів континенту («Аль Ахлі» та «Замалек» очолюють зведену таблицю) завжди був дещо законсервованим. І анітрохи не впадав у відчай через це. Не розуміючи, що саме законсервованість позбавляє його виступів на Чемпіонатах Світу, а місцевих гравців - можливості довести свою спроможність заграти у Європі. В Єгипті футбол - культура, сенс життя, громадський рух, політика, спосіб війни. А потім вже - гра, вид спорту. Тому впродовж десятиліть мільйони уболівальників не особливо цікавилися європейським футболом. Юні футболісти мріяли потрапити не до «Реалу» та «Барселони», а до «Аль Ахлі» та «Замалека», а вже в переході до «Лаціо» або ПСВ геть не бачили сенсу. Зіркам ліги гарантувалося суцільне обожнювання, послаблення в тренуваннях, відкритті бізнесу, розвагах та інших речах. Змінювати все це на постійну боротьбу їм аж ніяк не хотілося.
Шлях до Франції, відкритий футболістами з багатьох інших африканських країн, тут не був популярним, оскільки колишні галли ніколи не господарювали в колишній землі Кемет. А до Англії через накладені там обмеження потрапити далеко не так просто. У домашньому чемпіонаті не особливо звертали увагу на технологічні та тактичні новинки, цілком задовольняючись божевільною пристрастю, насиченою боротьбою і навколофутбольними баталіями, про які ми вже писали. Тож в підсумку не випадково до початку поточного десятиліття на рахунку збірної було лише два потрапляння на ЧС, останнє - в 1990-му році. А до Європи потрапляли не «фантазісти», а жорсткі непоступливі захисники і опорники або центрфорварди. Причому майже всі погано адаптувалися і відрізнялися непростим характером.
Впродовж останніх років вищеописана ситуація змінилася. Епоха глобалізації та Інтернету виростила молоде покоління, якому вже не настільки цікавий місцевий чемпіонат, яке вболіває за європейських грандів і пильно стежить за футболом сусіднього континенту. Крім того, політичні та економічні потрясіння серйозно послабили лігу, змусивши футболістів шукати щастя за кордоном, а клуби - заробіток на трансферах у Європу. Незавершений сезон-2012 через жахливі події у Порт-Саїді, незакінчений і наступний сезон, погіршення економічної ситуації, революція та переворот, які змінили двох перших осіб країни, період хаосу - все це відкинуло єгипетський футбол назад і змусило його шукати втіху у Європі. Тому за вісім років збірна перетворилася з майже виключно місцевої (лише четверо легіонерів на КАН-2010) на збірну легіонерів (15 з 23-ох учасників Мундіалю-2018 грають за межами Батьківщини). Гравці почали мріяти про «Челсі», а не про «Замалек», прагнути перейти до «Базеля», а не залишатися в «Аль Масрі»...
Фараон
Зміна курсу дала результат. В останні п'ять років Кубок Чемпіонів не приїжджав до країни пірамід, в останні вісім років не приїжджав Кубок Африки. Та все ж після потрясінь початку десятиліття країна та її футбол потихеньку повертаються до тями. Останні фінали головного клубного та головного міжнародного турнірів континенту, нехай і програні, а також третій в історії вихід на Чемпіонат Світу - тому доказ. Новим єгипетським єврофілам залишалося лише знайти місцевого героя, який стане своїм на футбольній авансцені і зв'яже рідний футбол зі світовим. Та й загалом після відходу з футболу улюбленця всієї країни Мохаммеда Абутріки, який чотири рази визнавався найкращим футболістом континенту з тих, хто грав у його межах, і двічі - найпопулярнішим гравцем у світі (нехай і неофіційно), країні був потрібен новий герой. Тим більше, що згодом Абутріка був звинувачений у співпраці з організацією «Мусульманські брати», визнаною в країні терористичною, і був змушений залишити Єгипет. Саме тому прорив Мохамеда Салаха був сприйнятий настільки бурхливо.
Саме тому Єгипет нині заповнений муралами із зображенням уродженця Нагріга, маленького містечка у дельті Нілу, на тлі пірамід, в одязі фараонів, а атрибутики з його зображенням не злічити. Саме тому його називають гордістю країни, «фараоном», «єгипетським Мессі», «легендою», «султаном» і навіть «гордістю арабського світу». На виборах президента близько мільйона громадян закреслюють на бюлетенях імена інших кандидатів і вписують його. Матчі ліги переносяться для того, щоб вболівальники побачили церемонію вручення йому призу найкращого футболіста Англії. Школу у Нагрігу називають його ім'ям. На його честь називають вид фініків. Його участь в кампаніях по боротьбі з наркоманією та дискримінацією жінок значно підвищує популярність цих кампаній. Йому навіть пропонують (жартома, але в кожному жарті) новий Твіттер лише для нього (цілий сайт, якщо ви не зрозуміли).
Ну а Серхіо Рамос, який травмував йому плече у фіналі Ліги Чемпіонів, журналістом газети «Аль Акрам» був названий «ворогом єгипетського народу», який «знищив мрію». Петиція, у якій вимагали покарання для іспанця, вельми швидко набрала півмільйона підписів, були навіть подані позови до цивільних судів.
Навіть зі скандалів він зазвичай виходить сухим. Припинення посту місяця Рамадан перед фіналом ЛЧ викликало незадоволену реакцію кількох релігійних діячів, а один з них навіть назвав травму у фіналі «покаранням». Доволі брудна сутичка з керівництвом збірної навколо іміджевих прав напередодні ЧС викликала бурю постів і твітів на підтримку гравця, що змусило втрутитися самого президента країни Абд-Ель Фаттаха ас-Сісі, який вирішив питання на користь лідера збірної. Заклики наближених до керівництва країни людей поголитися для того, щоб не бути схожим на ісламіста (це не жарт) залишилися без уваги. Люті випади на адресу сусіднього Ізраїлю і небажання приїхати до цієї країни на матч проти тель-авівського «Маккабі» у Кваліфікації Ліги Чемпіонів в арабському світі якраз знайшли повне розуміння. Ну а зустріч з Рамзаном Кадировим - вина не його, а керівництва збірної, яке розквартирувало її у Грозному. Під час цієї зустрічі гравець виглядав наляканим і не розумів, що відбувається. Тому запитання про те, чому не можна було базуватися в іншому мусульманському суб'єкті (а таких у Російській Федерації достатньо), у правителя якого руки не по плечі в крові, а трохи нижче, слід ставити не йому. Як і запитання про вибір місця дислокації, настільки віддаленого від Єкатеринбурга, Волгограда та Петербурга, де «фараони» повинні відіграти свої матчі.
Справжній «новий Мессі»
Звісно, Салах заслужив і компліменти, і захоплення, і пробачення скандалів. Заслужив і мурали по всьому світу, від Нью-Йорка до Тель-Авіва (до речі). Заслужив і «цілий альбом» (його слова) пісень вболівальників «Ліверпуля» про себе, у яких ті навіть погоджуються перейти в іслам. Заслужив і слова Кріштіану Роналду про те, що є гідним претендентом на Золотий М'яч. І слова Юргена Клоппа про «честь тренувати його». Оскільки виконав величезну роботу для того, щоб вийти на вершину. У своєму першому дорослому клубі і вдома (скромний столичний «Араб Контракторс»), і у Європі («Базель») він часто не влучав у ворота, не використовував нагоди забити, захоплювався дриблінгом, не бачив партнерів. У першому клубі навіть починав на лівому фланзі оборони. І до сезону 15/16 не виходив на двозначні показники забитих у матчах ліги. Однак працював над собою і поступово додавав.
До «Челсі» він прийшов зарано, під враженням забитих у ворота цієї команди у двох переможних матчах ЛЧ. Та й натрапив на Жозе Моуріньо, який не був готовий чекати. І не побоявся майже відразу ж відступити назад, перейти до «Фіорентини». Де, як і у Базелі, цілком задовольнявся півфіналом Ліги Європи, поступово додаючи і чекаючи на свій шанс. У «Ромі» він вже грав відмінно і надовго залишиться в пам'яті уболівальників. Особливо після сезону 2016/17, у якому його зв'язка з Едіном Джеко принесла рекорд клубу за набраними очками, забитими м'ячами і титул найкращого бомбардира ліги для боснійця. Але й тут забивав небагато для суперзірки (14-15 голів за сезон). Клопп навіть зізнавався, що не дуже вірив у здатність єгиптянина заграти у його команді. Однак його вмовили перевершити трансферний рекорд «Ліверпуля». А решта, як-то кажуть - історія.
Нині 42 мільйони здаються дрібницею за такого гравця. Другий результат клубу всіх часів за забитими одним гравцем за сезон у всіх турнірах (44) і перший за 30 років. Рекорд ліги за забитими одним гравцем за сезон, що складається з 38-ми турів (32), титул гравця року в Англії за всіма версіями, лідируюча роль у трійці Салах-Мане-Фірміно, яка забила 91 гол за сезон і у Лізі Чемпіонів побила рекорд трійки Роналду-Бензема-Бейл (29 проти 28-ми). Вихід до фіналу цього самого турніру після чудових перемог над «Манчестер Сіті» та «Ромою» під орудою нашого героя, який відіграв просто шедеврально. Все це - показники чудового сезону. А гра і справді змушує згадати про Ліонеля Мессі. Чудова техніка, дриблінг, зміщення в центр з м'ячем, вміння і пройти по флангу - все це нагадує Лео в його перші роки, під час гри на правому фланзі.
З усіх «нових Мессі» єгипетський і справді найбільше наблизився до оригіналу за стилем і за успішністю. Та ще й стиль гри команди йому чудово пасує. «Gegenpressing» Клоппа, за словами самого Салаха - головна причина його прориву. Саме після перехоплень лівоногий правофланговий гравець отримує потрібний йому простір поблизу чужих воріт. При цьому він аж ніяк не скупиться, заявляючи, що не егоїст і підтверджуючи це на полі. Залишається скромним і в повсякденній роботі. Активно займається благодійністю у рідному місті. Говорить про суспільну відповідальність і відсутність свободи помилятися в цій галузі. Ще спортивний директор «Базеля» Марко Штреллер відзначав його професіоналізм, збереження цінностей і небажання цікавитися нічим, крім футболу. Дідьє Дрогба, який давав йому поради в «хибну еру», зазначає, що Мохамед нині набагато спокійніше реагує як на успішні, так і на невдалі епізоди. А все ще рекордсмен «Ліверпуля» за голами протягом сезону Іен Раш додає: «Він просто знає, що заб'є. Це підвищує впевненість в собі до небес».
Четверта піраміда
Салах - вже герой Єгипту. І не завдяки чудовому клубному сезону, а завдяки 33-ом голам в 57-ми матчах за збірну та її історичному виходу на Мундіаль. Більше того, саме він забив п'ять з восьми м'ячів команди у вирішальному раунді Відбору (додавши до них два асисти), серед них і з пенальті на 95-ій хвилині матчу проти Конго, що і принесло заповітну путівку. Команда Ектора Купера грає в типовий куперівський футбол - жорсткий, захисний, нудний. За що її чимало критикують. В останніх товариських матчах впадало в очі її невміння тримати м'яч, в 2018-му році вона ще не вигравала. Сам Купер скаржився на невміння розвивати швидкі контратаки за відсутності свого лідера. А ворота, швидше за все, захищатиме 45-річний воротар, що стане рекордом Мундіалю всіх часів. Без Салаха збірна невдах АПЛ і гравців команд Чемпіоншипа і справді слабка, слабша за Росію і ненабагато сильніша за Саудівську Аравію. З ним же здатна посунути і Уругвай з першого місця. А сам «фараон» вже обіцяв президенту бути готовим до турніру. Позавчора він нарешті провів перше повноцінне тренування.
В інтерв'ю Marca Мохамед говорить про найбільше досягнення у своїй кар'єрі, порівнюючи його з перемогою збірної Іспанії на ЧС і не збирається відмовлятися від мрії. «Під час травми у фіналі Ліги Чемпіонів я відчував фізичний біль, неспокій, злість, смуток і думав про те, що можу пропустити Мундіаль». Разом з ним те ж саме переживали і десятки мільйонів єгиптян. Після такого вибуху емоцій він вже точно спробує викластися на самому турнірі на сто відсотків. Тож суперникам не оминути лиха. Аби лише був здоровий.
Леон Вур
гафт