Олег Венглинський:
У команду я потрапив у віці 17-18 років. Мене в той час Белькевич здивував технікою роботи із м’ячем і розумінням гри. Його коронна фраза для всіх нападників:
«Ви біжіть, а я дам».
Тобто, завдання форварда полягало в тому, щоб бігти, а він у цю точку м'яч доставить. Ці його слова на 100 відсотків відповідали дійсності. Талант був даний Белькевичу від природи. Такі футболісти, плеймейкери від Бога, – на вагу золота, і вони з'являються нечасто. Для нього на полі не було неможливого. Він міг зробити все.Його кар'єра спершу складалася не дуже добре, бо в «Динамо» був Калитвинцев. Але з часом Белькевич розкрив свій потенціал повністю. Єдине – не встиг пограти в Європі. Але знаю, що був відданий «Динамо» і дуже любив Київ. Для нього столиця України стала навіть не другим домом, а рідним містом.
Колись у нас із ним виникла цікава суперечка. Виходимо на поле після теорії. Він каже:
«Ну що, молодий, от ми йдемо зараз у центр поля. Я кидаю м'яч і з центру одразу влучаю у поперечку». «Та ні, Валік,
– відповідаю. –Ти, напевно, зі ста разів туди не влучиш».
Побилися об заклад на 100 перекидань чи присідань – вже не згадаю. Людина без розминки, тільки-тільки переодягнулася – це неможливо, думаю. Белькевич кидає м'яч і з першого удару влучає у поперечку! Тепер уявіть мою реакцію – я не міг уявити, що відбулося. Цю суперечку він у мене вигравав 2 або 3 рази.Ялта, 1998 рік. Плюс 47 градусів за Цельсієм. Стадіон. Бігові доріжки зроблені з гуми – ще радянської. Вона розпікається під сонцем і на висоті 1,5-2 метрів нереально важке, гаряче, пропечене повітря. Валерій Васильович дав величезне навантаження: два поспіль тести Купера. Белькевич не мав гренадерської антропометрії, але біг завжди одним із перших, практично не пітнів. І увесь час на його обличчі сяяла усмішка. Відповідав нам:
«Це досвід і майстерність».
Однозначно – це була зірка. Люди, які вміють усе, – зірки. Але при всій зірковості Белькевич був скромним, інтелігентним, товариським, порядним і чуйним чоловіком. Ніколи не дозволяв собі «піхати» молодим чи ставити себе вище за когось іншого.
Дуже любив риболовлю. Він, Хацкевич, Макс Шацьких стали «трофейними» рибалками. Ще з часу, коли в «Динамо» грав Шевченко, Белькевич підсів на більярд. Між ними були дуже сильні «заруби». На базі в Кончі-Заспі поставили красивий більярдний стіл і почалося – киї, рукавички, напальчники. Навіть футбольний матч міг поступатися більярдним партіям в плані напруги.
Якось мене, молодого, випустили на гру проти «Дніпра» – на стадіоні «Динамо». І з передачі Белькевича я забив гол. Точніше, це він забив, а я тільки ногу підставив (Сміється). Цей асист був виміряний до міліметра. Що сказати... З таким диспетчером нападник почувається нападником, а не якимось легкоатлетом.
Стежив за модою. У Валіка завжди було все найкраще – одяг, автомобіль. Він любив красиво виглядати. Один із його девізів: «Гроші не варто на собі економити». Якщо ти заробляєш багато, то повинен гарно виглядати і відповідати статусу «Динамо» (Київ).
У день його смерті я перебував у Греції. Коли почув цю новину, то не повірив. Не повірив, бо на власні очі бачив, як він витримував ті всі шалені навантаження. Дехто навіть втрачав свідомість, але не Белькевич. Валік це переносив легко, усміхаючись. Тому у проблеми з серцем спершу не повірив. Дуже важко було сприйняти реальність.
Юрій Дмитрулін:
Пригадую перше знайомство із Белькевичем. Ми тоді перебували на зборах у Швеції. Команду ще очолював Сабо, 1996-й рік. Хацкевич, який в «Динамо» прийшов трохи раніше, представив нам новачка. Белькевич соромився, але це було зрозуміло – нова людина в команді. Дуже швидко ми побачили, наскільки він нормальний пацан, наскільки він приємний у спілкуванні.
Після тренування ми часто залишалися. Дем'яненко і Михайличенко вигадували різні штуки для затравки: влучити з центра поля в маленькі ворота, або в ту ж перекладину. У Белькевича завжди був поставлений, влучний удар.
Я складав йому компанію на риболовлі. Бували ситуації, що половина, а то й вся команда виїжджала на природу. Спілкувалися часто, ходили один до одного в гості, сміялися, випивали.
Олег Лужний:
По-перше – це була дуже хороша людина. Справжній товариш. На нього можна було покластися в будь-який час у будь-якій ситуації. Не можу сказати, що ми були великими друзями – все-таки різниця у віці, до того ж я потім продовжив кар'єру в Англії. Але поки жив у Києві, то ходили один до одного в гості.
Диригент команди. Мозок команди. Завжди веселий. Моє перше враження від Белькевича? Людину одразу видно по поведінці. Від нього у мене було позитивне враження з самого початку. Варто сказати, що Белькевич влився у колектив моментально.
Чи виникали у мене до нього претензії? Ніколи! Ви що, не пам'ятаєте, як він грав? Після тренувань усі залишалися на 20-30 хвилин: хтось бив штрафні, хтось кутові подавав. Белькевич залишався також, хоча у нього був вроджений талант до футболу. Це – однозначно. Пам’ятаю, як ми грали у тенісбол 2 на 2. Белькевич із Хацкевичем проти мене і Реброва. Можете навіть не запитувати, хто переміг. Тут усе зрозуміло (Усміхається).
На жаль, не пригадаю, коли ми бачилися востаннє. Я певний час перебував в Англії. Він тренував динамівський «дубль». Давно це було, мабуть.
Андрій Несмачний:
Белькевич був прекрасною людиною. Жартував, підтримував молодих гравців. Професіонал з великої літери – у тренувальному процесі віддавався повністю. Ну і його філігранна техніка, звісно. Ми багато чого в нього навчилися. Коли він зазнавав травми, ми хвилювалися, тому що Валентин був ключовою ланкою команди, від нього залежав підсумковий результат. Всі, хто знав Валіка, досі переймаються тим, що сталася ця трагедія. Не кожній людині таланить бути такою безконфліктною, доступною, веселою, компанійською.
Одного разу у Белькевича таки виник конфлікт із Гораном Гавранчічем – посварилися через матч Ліги чемпіонів. У тій ситуації Валік, який був капітаном, мав рацію, бо нам тоді багато чого не вдавалося на полі. Дискусія стосувалася того, хто недопрацьовує. Вся команда підтримала Белькевича. Тобто, коли це справді було необхідно, Валік міг «напіхати» по суті.
Наша остання зустріч? Пригадую... Валік тоді проходив тренерські курси. На базі були заняття їх тренерського штабу. Він зайшов у їдальню, побачив мене і:
«Привіт, як справи?»
Відповідаю:«Нормально. А в тебе? Скоро тренуватимеш і розповідатимеш, кому куди бігти і що робити?»
А він:«Природно, що так! Як мене ганяли, так і я ганятиму. Згадаю все, через що мені довелося пройти
–5 по 300, 7 по 50, тест Купера. Все їм позгадую».
Посміялися, порозмовляли. У його житті завжди був світлий, позитивний настрій.Віталій Рева:
Всі знають, яким футболістом був Белькевич – дуже технічним, розумним. Мені, як голкіперу, було з ним легко. М'яч можна кинути йому в будь-яку частину тулуба – ти знав, що проблем із прийомом не виникне. Що Валік його прийме і знатиме, що робити далі.
А от грати проти нього завжди непросто – дуже розумний і хитрий. Начебто виходить на ударну позицію, ти також виходиш із воріт, а він р-раз – і підсік тобі за комірець. 10 з 10 футболістів били б на силу в такому випадку, а Валік спостерігав за діями воротаря. Не завжди відпрацьовував в обороні, що мене, як голкіпера, іноді бентежило. Але при контролі м'яча нашою командою – якщо не знаєш, що робити з м'ячем, – віддай Белькевичу і все буде нормально.
Коли Валік працював у «Динамо-2», я трішки тренувався разом із ними, підтримував форму. В кінці двосторонки завжди вважалося за краще потрапити в ту команду, де був Валік. Адже Валік – це на три гравці більше. Він умів завести молодих і показати власним прикладом, як передачу віддати чи голик забити.
Смерть Белькевича? Знаєте, тіло залишається тут, а душа – вічна. Я не бачив ще жодної людини, яка залишилася живою в цьому матеріальному світі. Рано чи пізно усі помремо. Спершу я також не повірив у його смерть. Але якщо це трапилося – отже трапилося. Чоловік виконав певну місію і пішов далі.
P.S.
Максим Шацьких в інтерв'ю «Футбол 24» (2015 рік):
Він грав дуже круто. У нас в команді було багато любителів більярду, але саме Белькевич демонстрував дуже пристойний рівень. На базі змагалися постійно. Усі готуються до матчу, а Валік із Гуськом «рубаються» в більярд. По вихідних ми збиралися на більярд або в боулінг сім'ями. Брали по три-чотири доріжки і грали команда на команду.
Я не забуду його до кінця життя. З цією людиною провів десять років в одній кімнаті. Я знав кожен його рух, кожну думку. Заходить, а я вже знаю, що він скаже. Так, як і на полі.
Олег Бабій