Після матчу «Динамо» проти «Астани» справедливо говорили про рівність між двома командами. Рідко зустрінеш матч з настільки однаковими показниками ТТД. 11:12 за ударами, хоча «динамівці» частіше влучали у площину (сім проти чотирьох). «Динамо» на дещицю випередило суперника в площині контролю м'яча, хоча за індивідуальними показниками торкань футболістів до снаряду «Астана» не поступилася. Майже рівність в кількості і точності передач, трохи ліпша гра гостей в дриблінгу і трохи більше виграних єдиноборств. Якщо скажуть, що «Динамо» награло в цьому поєдинку на перемогу – не вірте. «Динамо» претендувало на три очки рівно в тій же мірі, що й «Астана».
А тепер візьмемо до уваги той факт, що «Астана» – це кістяк збірної Казахстану, яка в двох стартових поєдинках Ліги націй не змогла впоратися з Грузією та Андоррою. А основа «Динамо» – це збірні Хорватії, Польщі, Словенії і України. Той випадок, коли навіть поверхово-біглий аналіз наводить на висновок, що індивідуальний рівень футболістів українського клубу вищий. А якщо так, а за грою рівність – то проблема саме в тренерській площині.
Хацкевич з легкою посмішкою розповідав на прес-конференції про рівень футболістів. А тепер звернемо увагу на другий пропущений динамівцями гол. Недопрацювання Дуеллунна в центрі поля, інертність Вербіча в боротьбі один на один на фланзі, неузгодженість Бурди і Бойка, втрачена Кендзьорою позиція, відрізаність решти команди від епіцентру подій. Звісно, це індивідуальні помилки… Але виникати на рівному місці вони не можуть.
Той же Вербіч у останніх матчах – бліда тінь самого себе початку сезону. Додаємо до цього легку істерику Буяльського на післяматчевому флеш-інтерв'ю, слова Сидорчука про відсутність будь-якого задоволення від футболу, майже заплакані очі Циганкова на лаві для запасних. Занадто багато факторів (і не лише ігрових, але й психологічних), які грають не на руку тренеру.
Чому ця команда слабка психологічно? Кияни добре розпочали матч Ліги чемпіонів у Амстердамі проти «Аяксу», але потім були повністю декласовані суперником. Оптимістичним був початок і вчорашньої зустрічі, але одна обрізка Гармаша підірвала впевненість всіх інших у собі. Чому головний тренер не робить з нічиєї катастрофи (посмішки на прес-конференції, відсікання думок про відставку і перекладання вини на плечі футболістів), а гравці психологічно подавлені?
Нинішнє «Динамо» дуже схоже на героїв байки Леоніда Глібова про Лебедя, Щуку і Рака.
Ігор Семйон