Ситуація навколо матчу з «Львовом» яскраво описує атмосферу, в якій функціонує клуб. Команда програла вперше за останніх десять офіційних поєдинків. Вперше впродовж цього відрізку кияни пішли з поля без забитого м'яча. А котлован вболівальницького настрою закипає. «Динамо» критикують, розносячи вщент як тренерський штаб, так і футболістів команди.
Що говорити, якщо навіть після переможних результатів (з «Ворсклою», «Ренном» зокрема) «динамівців» більше поливали брудом, аніж відзначали їхні чесноти. Невже цих чеснот взагалі немає, чи вони просто не помітні для простих, але вимогливих очей вболівальників?
Олександру Хацкевичу, аби позбутися того тиску, під яким він увесь час працює, потрібно взяти приклад з Андрія Шевченка. Останнього також нещадно критикували на перших порах його каденції у збірній України, але зараз, коли команда показує гру, має особистий стиль, чіткий малюнок, тренерові ладні вибачати навіть поразки. І абсолютно протилежна ситуація в контексті «Динамо»: скільки б натужних перемог не здобули кияни, своїми муками на полі вони нікого не зачеплять. Ні вболівальників, ні пресу, ні експертів. Якщо Олександр Хацкевич мислить так само, як і Лужний (а, швидше за все, так воно і є), то шлях його спрямований в нікуди.
Лобановський, з якого бере приклад Олександр Хацкевич, згадуючи фразу великого тренера про гру та результат, міг дозволити собі суперечити вболівальникам і журналістам, повчати їх, а іноді – банально відвертатися. Хацкевич же подібними трюками зробить лише гірше для своєї репутації. І повсякчас перекладати провину на плечі футболістів – це теж спалювати мости між собою і тими, для кого Хацкевич і його команда, за суттю, повинні старатися.
Проблема в тому, що «Динамо» програє, виграє, грає унічию без розуміння того, що насправді команда повинна робити на полі. Кожен матч – це окрема історія, результат у якій – ситуативне надбання. Про який тренерський малюнок можна говорити, якщо один і той же гравець в поєдинку з «Ренном» вистрілив ефективністю, допомігши «Динамо» забити переможний гол, а в грі зі «Львовом» провалився, будучи повільним і не винахідливим (Че Че)? Про який рух вперед можна вести мову, якщо нещодавній лідер і двигун «Динамо» Вербич не допрацьовує в захисті, після чого команда пропускає гол на заключних хвилинах від «Астани»? Чи проявляється тренерська думка в тому, що впродовж двох останніх поєдинків УПЛ, - проти «Ворскли і «Львова», - кияни завдали в площину воріт суперників менше п'яти ударів? І таких прикладів – безліч.
Повертаючись до основного лейтмотиву цього монологу, Олександру Хацкевичу можна хіба що порадити взяти на озброєння іншу фразу про гру і результат; фразу не Лобановського, а Маркевича: буде гра – прийде і результат. У нинішнього «Динамо» немає малюнку гри – тому результат рухається за вітром, наче той флюгер.