Ситуація з дискваліфікацією Тамаша Кадара яскраво підпадає під визначення «створили прецедент». Зрозуміло, що угорець особисто
того листа до КДК
не писав, але став інструментом маніпуляцій в руках керівників клубу.І визначення «маніпуляції» – це не докір, образа чи приниження «Динамо». Це опис тієї монети, якою київський клуб відповідає на рішення КДК відсторонити Ісмаїлі на дві, а не на три, як того передбачав Регламент, гри з мотивацією «зберегти оптимальні склади для учасників всеукраїнського дербі».
Змалку учать, що не потрібно показувати дурнуватий приклад. Бо цей приклад хтось наслідує і докорятимуть найбільше тому, хто зв'язав перші ланки цього ланцюжка. Дискваліфікацію Кадара не скасують, а іронічний лист киян опиниться у смітнику. Але ж на репутації органів українського футбольного правосуддя залишиться чергова пляма в очах тих, хто не відстоює інтересів ні «Динамо», ні «Шахтаря». А ще навколо цієї ситуації спекулюватимуть прибічники киян – ті, хто під прикриттям журналістської роботи догоджає дітищу Суркісів. Запитання: навіщо потрібно було давати привід?
Можна розмусолювати тему доречності покарання Кадара, оцінювати ті обставини, завдяки яким КДК взагалі звернув увагу на цей випадок. Але у даній ситуації спрацював юридичний принцип про поглинання меншої міри покарання вищою. Тільки замість покарання – вердикти Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ. Кадар – не менш важливий для «Динамо», аніж Ісмаїлі – для «Шахтаря» і так далі… Жонглювати цією темою можна досхочу.
Тут навіть до наївних і тих, хто вірить в чистоту і прозорість українського футболу (якщо такі ще лишилися серед нас), постукається внутрішній голос з запитанням: «невже це відбувається просто так?». А що говорити про тих, хто лише чикає приводів розігнати скандал чи «зраду»?
Ось і маємо гарячу ситуацію навколо Класичного задовго до стартового свистка. І якщо, як казав Хацкевич, сама сутність цих поєдинків – одне з найпрекрасніших, що є в нашому футболі, то кулуарна війна, без якої рідко обходяться протистояння «Шахтаря» та «Динамо» – темний бік цієї сутності.
Ігор Семйон