Якою не була б перевага одного із суперників, сильніша команда, забезпечивши собі перемогу, практично ніколи не прагне забивати ще. Виняток — випадки, які виглядають підозріло. Тож програш 0:6, коли це не «договірняк», свідчить лише про те, що одна з команд просто кинула грати.
Саме це сталося минулої середи з чемпіоном України в Манчестері. Пропустивши кілька м'ячів від «Манчестер Сіті», гравці «Шахтаря» припинили спротив і чекали на закінчення матчу. А справді, навіщо дарма витрачати сили? Престиж, кажете? Ганьба? А кого в «Шахтарі» це хвилює? Ну не може ця команда грати в умовах, коли в суперника не дискваліфікують ключового гравця чи гравців, коли арбітр не слухає підказок від «шахтарів», не обкладає суперників попередженнями та вилученнями за кожне порушення, не скасовує забиті «Шахтарю» м'ячі через сумнівні офсайди. Без цього нинішній «Шахтар» має проблеми з будь-якою командою, яка не згодна програти ще до початку матчу — так, як це трапляється в більшості поєдинків чемпіонату України.
Матчі єврокубків — це вітрина, за якою судять про стан футболу у країні. Що подумають про український футбол після чергового і, впевнений, далеко не останнього розгрому непереможного в Україні «Шахтаря» на європейській арені? Чому на порядок нижча за рівнем гравців і зарплат «Ворскла» не кинула грати в Лондоні проти «Арсенала», а боролася до останньої хвилини й перетворила розгромні 0:4 у цілком пристойні 2:4? Тому що футболісти з Полтави ще не настільки розбещені. Вони ще не забули неписаного футбольного правила — програвати з рахунком 0:6 непристойно.
Прийнято казати, що команда відповідальна перед своїми уболівальниками. Чи є така відповідальність у команди «Шахтар»? Чи є у цієї команди уболівальники, які можуть відкрито сказати команді все, що думають, як кажуть, приміром, прихильники «Динамо», коли їхня команда грає погано? Запитання риторичне. Коли подивитися всім відомі телеканали, то вийде, що поразка 0:6 — це нормально. І 0:10 теж буде нормально, не сумнівайтеся.
Саме це і є діагнозом не лише «Шахтареві», а й усьому нашому футболу. Тому що не можна порушувати неписані правила, не соромитися ганебної гри. Звісно, це стосується тих футболістів і тренерів, які ще мають хоч яку людську гідність. Чи залишилися в нас такі? Чи діагноз таки остаточний?
Микола НЕСЕНЮК