Незважаючи на велику відстань, між Україною та Ізраїлем дуже багато спільного. Особливо у футбольному плані. Належить грати і розвивати футбол, коли в окремій частині країни не все спокійно. У такій ситуації ми можемо багато чого повчитися в Ізраїлю, перейнявши його досвід.
На цю тему «Футбол 24» поспілкувався із Леоном Вургафтом, який мешкає у Хайфі, і при тому є оглядачем закордонного футболу на порталі Ua-football.сom. Варто зазначити, що наш співрозмовник ідеально розмовляє українською.
»Тут тренували Макларен, Кройф, Бос...»
– Леоне, у якому стані зараз перебуває чемпіонат Ізраїлю?
– В ізраїльській Суперлізі грають 14 команд в два етапи. Перший етап – звичайні два кола. На другому етапі шість команд борються у два кола за титул чемпіона, а вісім в одне коло змагаються за виживання. Рівень невисокий, особливо це стосується тактичної та фізичної підготовки. Немає стабільності у побудові складу. Тренери також замінюють один одного з калейдоскопічною швидкістю. Звісно, все це зменшує силу команд.
Леон Вургафт
– Які клуби є лідерами місцевої першості та борються за чемпіонство?
– Протягом останніх шести років за чемпіонський титул борються лише дві команди. Тель-авівський Маккабі – найзаможніший клуб країни з бюджетом близько 30 мільйонів євро. Його власник – канадський мільйонер.
Саме цей клуб першим почав впроваджувати новітні технології, тут вперше спортивний директор став важливою персоною (майже всі інші клуби й досі не розуміють, навіщо потрібна ця посада). Тут останніми роками працювали такі відомі фахівці як Стів Макларен, Хорді Кройф, Паулу Соуза, Оскар Гарсія, Петер Бос.
Втім, останні три чемпіонати виграв Хапоель з Беер-Шеви. Бюджет цієї команди вдвічі менший, однак там виважено працюють, головний тренер Барак Бахар на посаді вже четвертий рік.
Інші гранди, які разом з Маккабі утворюють «велику четвірку», загрузли в економічних, організаційних та ігрових проблемах. Мова про єрусалимський Бейтар, хайфський Маккабі та тель-авівський Хапоель.
– Який стан футбольної інфраструктури в Ізраїлі?
– У Хайфі та Єрусалимі є чудові стадіони-тридцятитисячники. У Беер-Шеві – новенький 16-тисячник. З іншого боку, в агломерації Тель-Авіва, де мешкають майже два мільйона громадян, є лише один стадіон, який вміщує 11 тисяч. На ньому і на ще одному схожому стадіоні в Нетанії грають сім команд. Всі вищезгадані стадіони, крім єрусалимського, побудовані у поточному десятилітті на високому рівні. Але ж цього вкрай мало. До того ж, всі стадіони належать місцевій владі, що значно зменшує прибуток від арен.
Існують проблеми і з тренувальними базами та полями. Більшість з них – старі і значно відстають від європейського рівня. Згідно зі свіжою доповіддю Deloitte, із 372-х полів у країні лише дві третини – з освітленням. Загалом середня кількість полів на людину у вісім разів менша, ніж в Бельгії, і в 12 разів менша, ніж в Ісландії. А 80 відсотків коштів, виділених державою на побудову нових, у підсумку були повернуті через бюрократичні проблеми у місцевих адміністраціях.
«Найбільша зарплата – 500 тисяч євро на рік»
– В українському футболі час великих грошей минув. Тільки Динамо та Шахтар можуть похвалитися великими бюджетами і хорошими зарплатами. Наскільки великі бюджети та зарплати в Ізраїлі?
– Я вже згадав про бюджети двох лідерів ліги останніх років. Бюджет хайфського Маккабі наближається до тель-авівського, бюджет Бейтара – до беер-шевського. Але після них – прірва. Чимало команд несуттєво перевищують мінімальний дозволений бюджет, який складає трохи менше трьох мільйонів євро. Зарплати теж іноді сягають 500 тисяч євро на рік, а здебільшого не перевищують 150. Еран Захаві, який нині грає у Китаї, став першим, хто отримував мільйон.
– У Польщі місцеві команди можуть тільки мріяти про участь в груповому етапі єврокубків. Як щодо Ізраїлю?
– Частину причин невдалих виступів у єврокубках я вже пояснив. Якщо повернутися до доповіді Deloitte, можна побачити, що Ізраїль відстає від середнього європейського показника за кількістю офіційно зареєстрованих футболістів у п'ять разів, за кількістю тренерів – втричі. Та й підготовка тренерів незадовільна. Колишні гравці отримують дипломи ледь не автоматично. Ті, хто не грав у футбол на високому рівні, не мають шансів пробитися.
Маккабі проти київського Динамо у 2015-му
Своїх Моурінью, Саррі, Клоппа – тобто тренерів, які були слабкими гравцями або не грали взагалі – виховати не вдається. З іншого боку, Маккабі упродовж чотирьох років поспіль грав у груповому турнірі єврокубків, зокрема й у Лізі чемпіонів. Беер-Шева двічі обігрувала Інтер, проходила Олімпіакос. Тому окремі успіхи все ж є.
– Чи існує ліміт на легіонерів та наскільки він жорсткий?
– Так, існує, і дуже жорсткий. Лише шість легіонерів у першій команді, і тільки п'ятьом із них дозволено з'являтися на полі. При цьому місцеві футболісти та фахівці здебільшого виступають за ще суворіший ліміт. Нещодавнє розширення з п'яти до шести легіонерів викликало гостру реакцію.
«Система безпеки працює чудово – терактів не було»
– В Україні величезна проблема із відвідуваністю. Одні кажуть про неплатоспроможність населення, інші вважають, що причина – у війні. В Ізраїлі все по-іншому?
– В Ізраїлі обожнюють футбол, тому ходять на стадіони. Нові та зручні арени заповнюються дуже пристойно. Наприклад, відвідуваність команд із Хайфи після побудови нового стадіону суттєво зросла. На Маккабі (Хайфа) та Беер-Шеву ходять у середньому по 14 тисяч. Загалом минулого сезону матчі відвідали 1,3 мільйона вболівальників. Цьому сприяють і впорядковані ціни на квитки. Раніше єдиної вказівки не було, тож за квиток брали близько 25 євро. Нині вхід на майже усі матчі коштує плюс-мінус 15 євро.
– Як щодо фактору війни? Наскільки безпечно ходити на футбольні матчі в Ізраїлі і чи впливає це на відвідуваність?
– Практично ні. І це при тому, що футбольні очільники намагаються проводити матчі будь-якою ціною, навіть у складні часи. Футбол допомагає втекти від реальності. П'ять років тому, у період чергового загострення, тель-авівська система ПРО збила ракету під час одного з матчів. Лише після цього випадку чемпіонат призупинили. Буквально тиждень тому протиракетна оборона знову спрацювала під час поєдинку баскетбольної Євроліги. Тоді матч перервали лише на кілька хвилин. Загалом система безпеки на стадіонах працює чудово. Терактів тут не було, спроб терактів – майже не було.
– Хто є головною зіркою місцевого чемпіонату?
– Після відходу Захаві до Китаю важко вказати на одну зірку. Одним із найкращих гравців ліги вважають технічного та швидкого атакувального півзахисника Дора Міху. Опорник того ж тель-авівського Маккабі Дор Перец – гравець європейської формації. У Беер-Шеві солює вихованець Челсі, мобільний форвард Бен Саар.
«Важливо не перетворювати натуралізацію на фарс»
– У якому стані теперішня збірна Ізраїлю?
– Не в найкращому. У країні криза центральних захисників, тому новий головний тренер Андреас Херцог грає із трьома оборонцями. Кілька гравців стартового складу не потрапляють в основу своїх клубів. Перший голкіпер збірної нині сидить на лаві запасних у Беер-Шеві.
Вболівальники не дуже вірять у збірну, тож на перший матч відбіркового циклу Євро-2020 у Хайфі прийшли лише 12 тисяч глядачів. З іншого боку, штаб Херцога працює професійно, планомірно, за обраною стратегією. Стартовий склад і тактика – стабільні. Тому є надія, що збірна додасть.
– Хто є лідером національної команди?
– Можна назвати двох гравців. Захаві виключили зі збірної два роки тому через те, що у розпачі кинув капітанську пов'язку на землю. Але згодом він повернувся і залишається важливим гравцем. Захаві – один із найкращих гравців китайської ліги, вміє забивати і має характер лідера. А ще один форвард – Моанес Даббур – один із найкращих бомбардирів Європи у поточному сезоні, найкращий снайпер Ліги Європи. Севілья вже викупила його у Зальцбурга.
– В Укрaїні багато розмов про так звану натуралізацію гравців для збірної. Спочатку паспорт отримав Марлос, через деякий час – Мораєс. У суспільстві однозначної позиції щодо цього немає. Чи були спроби натуралізації в Ізраїлі і яку вони отримали оцінку від громади?
– В Ізраїлі натуралізацію загалом сприймають негативно. Такі випадки були. Втім, залишити значний відбиток у збірній зміг лише аргентинець Роберто Колаутті. До того ж, він одружений з ізраїльтянкою, вивчив іврит, грав у часи, коли ізраїльський футбол мав чималі проблеми з форвардами. Його натуралізація виглядала логічною.
У принципі, я не проти точкової натуралізації. Чимало країн шукають такі варіанти. І походження людини абсолютно не має значення. Важливо лише, наскільки цей гравець відповідає рівню збірної і наскільки близький до життя країни, за яку прагне грати. Тут важливо не перебільшувати і не перетворювати натуралізацію на фарс.
– Чи великий попит на футболістів з Ізраїлю у Європі?
– Не надто великий. Як я вже зазначав, кілька легіонерів не грають у своїх клубах. Є по одному гравцеві у Бундеслізі та АПЛ. 6-7 років тому на молодих ізраїльських гравців був шалений попит у Бельгії. Кількох запрошували до іспанських академій. Але після провалу більшості із них, інтерес значно зменшився. Нині про систематичну зацікавленість немає мови.
– Ви ретельно моніторите зарубіжний футбол. Хто, на вашу думку, є найкращим українським легіонером прямо зараз?
– Найприродніше було б відповісти: «Олександр Зінченко». Однак я б хотів відзначити і Руслана Маліновського. Обидва не відмовилися від власних принципів, приймали виважені, правильні рішення, обрали команди, які личать їм за стилем гри. Обидва додають на наших очах, причому, здебільшого, саме в тих компонентах, які були їхніми найбільшими вадами.
Зінченко – у розумінні гри в обороні та ролі крайнього захисника в атаці. Маліновський – у фізичній готовності, стабільності та лідерських якостях. Обидва – позитивні працьовиті гравці з європейським мисленням. Вони повинні стати прикладом для інших українських футболістів.
– Маліновський переріс рівень Генка? Чи варто йому влітку змінювати команду?
– Безумовно, переріс. Він став більш цілісним гравцем, впевненим у собі, чимало додав у «фізиці», русі без м'яча, динамізмі. Добре аналізує власну гру. Настав час залишити Генк, оскільки там вже навряд чи прогресуватиме. Руслан готовий до чемпіонатів топ-5. Звісно, не до клубів-грандів. Але настав час спробувати.
– Кар’єра Хачеріді котиться донизу. Чому у нього взагалі нічого не виходить у Греції?
– Перш за все, Хачеріді запрошував до команди добре відомий Любош Міхел, який за кілька місяців після цього пішов з посади. Словак скористався можливістю взяти досвідченого вільного агента. Тренер Разван Луческу був не в захваті від його кандидатури, адже віддає перевагу технічним захисникам, вихідцям із Південної Європи та Америки. Відтак українцеві було важко адаптуватися. Тим паче, весною він не грав. А після рекордного старту сезону в історії ПАОКа пробитися в основний склад було непросто.
– Ребров очолив Ференцварош. Це крок вперед для нього?
– У порівнянні із Саудівською Аравію – безумовно, що так. Там він втратив час. Тут же мова про клуб з амбіціями і без особливих успіхів останніми роками. Попередній тренер залишив йому лідера ліги і, разом з тим, команду без чіткого малюнку гри. Власники клубу вкладають гроші в трансфери, при цьому для серйозних на європейському рівні переходів цих грошей недостатньо.
Тиск на найпопулярнішу команду Угорщини – чималий. Разом з тим останні невдачі змушують керівників та вболівальників клубу погодитися на скромний прогрес. Праця у такій ситуації повинна значно збагатити тренерський багаж Реброва.
– Чому так мало українських гравців стають успішними в Європі?
– Перш за все, через різницю у менталітеті. В інтерв'ю легіонерів часто помічаєш, наскільки їх дивують тривіальні побутові речі, характер європейців, ставлення до тренувань та футболу взагалі. Чесно кажучи, я не думав, що різниця настільки велика, але інтерв'ю не залишають сумнівів. Перешкоджає і незнання іноземних мов. Якщо навіть Роман Безус, якого його добрі знайомі називають освіченою людиною, здатною дискутувати навіть про філософію, визнав, що вивчив англійську лише у Бельгії...
Також на заваді стає базова технічна неготовність. В Україні досі роблять завеликий акцент на фізичній підготовці дітей, не працюють із м'ячем як слід, занадто зосереджують вихованців на результаті. Далеко не всюди цікавляться футбольною технологією, новітніми тактичними та технічними тенденціями.
Така система майже не здатна народжувати футболістів європейського стилю. Втім, у цьому всьому помітний прогрес останніми роками. А війна та фінансова криза в українському футболі зменшують зарплати і, відповідно, відсоток юних футболістів, яким здається, що життя вже вдалося. Вважаю, ситуація з легіонерами найближчим часом покращиться.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
