Україна – чемпіон світу серед команд U-20! Це фантастичне досягнення є найвищим в історії вітчизняного футболу періоду Незалежності. До цього наші команди мали срібло на юнацьких Євро-2000 та Євро-2006, золото на Євро-2009 та чвертьфінал ЧС-2006. Крім того, «синьо-жовті» стали 12-м тріумфатором молодіжного Мундіалю, ставши поруч з Марадоною, Мессі, Хаві та іншими легендами-володарями титулу чемпіонів світу серед однолітків. Тренерський штаб та підопічні Олександра Петракова впевнено увійшли до елітної когорти.
Статистика збірної України на ЧС-2019 U-20: 7 матчів, 6 перемог, 1 нічия.
Група: Україна – США (2:1), Катар – Україна (0:1), Нігерія – Україна (1:1)
1/8 фіналу: Україна – Панама – 4:1
1/4 фіналу: Колумбія – Україна – 0:1
1/2 фіналу: Україна – Італія – 1:0
Фінал: Україна – Південна Корея – 3:1
Найкращі бомбардири: Данило Сікан (4 голи), Сергій Булеца, Денис Попов (по 3 голи)
Найкращі асистенти: Юхим Конопля (4 асисти), Сергій Булеца (2 асисти)
Україна на чемпіонаті світу забила 13 голів, разом з Норвегією ставши найбільш результативною командою турніру – щоправда, «вікінги» 12 м'ячів поклали в одному матчі. Реалізація «синьо-жовтих» вражає, адже показники xG вкрай низькі – так, Кореї прилетіло три голи, хоча статистично підопічні Петракова не награли й на один.
За кількістю пропущених українці поступаються лише Японії, Польщі та Португалії, а різниця м'ячів (+9) стала найвищою на Мундіалі.
Ключові матчі на ЧС-2019 U-20
Найгірший матч: Катар – Україна (0:1). Після важкої перемоги над американцями прагматичний футбол від лонгболів та стандартів списали на старт турніру й тактику під сильного суперника, однак повторення того ж сценарію в поєдинку проти скромного Катару спричинило шквал критики. По-перше, тактика спрацювала так собі: поки в арабів вистачало сил, вони діяли набагато цікавіше, якісно тримаючи м’яч внизу та почасти «возячи» Україну.
По-друге, обережна гра на результат за наявності швидких і технічних виконавців хоч і принесла три очки та вихід у плей-офф, однак розколола вболівальників на дві групи. Перша підтримувала тренера, який швидко виконав турнірне завдання, а друга вимагала яскравого футболу. Олександр Петраков болісно відреагував на критику: «Якщо вам не подобається, давайте ми просто поїдемо з чемпіонату світу». Вже на наступний матч тренер вніс серйозні корективи – і більше в України не було поганих днів на Мундіалі.
Найкращий матч: Колумбія – Україна (0:1). Колумбія за іменами доволі потужна – в її складі бігають футболісти Ліверпуля, Бешикташа, Палмейраса, Уески, тощо. Втім, командна взаємодія «лос кафетерос» далека від ідеалу, тож українцям важливо було зіграти грамотно з тактичної точки зору. «Синьо-жовті» не підвели, тримаючи суперника на дистанції завдяки грамотній позиційній роботі в центрі та зоні м'яча. Це був перший серйозний поєдинок, в якому Україна контролювала ситуацію майже всі 90 хвилин, а не лише один тайм.
Чвертьфінал виявився не найбільш яскравим, але саме після перемоги над Колумбією стало зрозуміло – Україна готова перемагати будь-кого. Лідери продемонстрували тактичну зрілість і дисципліну, тренерський штаб проявив вміння розбирати суперника, а резервісти підтвердили факт взаємозамінності виконавців у нашій команді (саме тому ніхто не відчув втрати Цітаішвілі у півфіналі). До Колумбії «синьо-жовті» були непоганою європейською збірною, після – топ-колективом з амбіціями на чемпіонство світу.
Головні герої ЧС-2019 U-20
Відкриття турніру – Максим Чех. Варто розуміти, що збірна Олександра Петракова тривалий час грає приблизно однаковим складом, тому відвертих сюрпризів у ньому не знайти. Новим елементом у команді був центрбек словацького Земпліне Данило Бескоровайний, який приєднався до команди наприкінці березня під час іспанського збору, але його явно брали під основу – і він «привіз» половину пропущених голів.
Відкриттям стала трансформація центрхава донецького Шахтаря Максима Чеха. На юнацькому Євро-2018 він провів аж одну хвилину, на зборах також сидів у запасі, а у перших турах Мундіалю лише змінював Хахльова – спочатку на 5 хвилин, потім на 45, а далі вже Олексій став запасним. Чех значився у старті на всіх важливих матчах, крім фінального, а за індексом Instat він увійшов у топ-10 українських футболістів на чемпіонаті світу.
Найбільш корисні – Сергій Булеца, Денис Попов, Валерій Бондар та Юхим Конопля. У найскладніших матчах групового етапу становище «синьо-жовтих» рятували переможні голи Попова, якому неодмінно асистував Булеца, а в 1/8 фіналу Денис відзначився третім м’ячем – він зіграв на добиванні після подачі Сергія з кутового. Португальське видання Goalpoint визнало Попова найкращим у поєдинках проти США та Катару, а за індексом Instat центрбек Динамо увійшов у топ-3 футболістів збірної України на ЧС-2019 U-20 (260 балів).
У плей-офф Булеца став більш помітною фігурою, двічі забивши (зокрема – у півфіналі) й регулярно накручуючи по два-три захисника на своєму фланзі. Це зробило Сергія найкращим у збірній за системою гол+пас (3+2) і дозволило отримати «Срібний м'яч» ЧС-2019 U-20. Крім важливих голів та яскравих обіграшів, вінгер Динамо запам’ятався грамотністю переміщень та регулярним поверненням в оборону, що стало однією з причин поразок Колумбії та Італії.
Донецька парочка також стала важливим фактором тріумфу «синьо-жовтих». В першу чергу, це стосується Коноплі – правий латераль став найкращим асистентом чемпіонату світу (разом з Лі Кан Іном та Єнсом Хеуге). Це й не дивно, адже у п’яти із семи поєдинків Юхим був лідером за кількістю progressive passes (передач уперед на 10-15 метрів), а в грі проти Нігерії він ще й прийняв їх найбільше. Без Коноплі не було б ні голів Сікана, ні перемоги над Італією, ні другого взяття воріт Кореї. Це третій за корисністю футболіст збірної у статистичних викладках Instat (259 балів).
Валерій Бондар протягом турніру залишався у тіні результативного Дениса Попова, але саме його аналітики Instat визнали найкращим у складі “синьо-жовтих” (261 бал). Причиною таких цифр стало якісне читання гри – центрбек Шахтаря за матч в середньому проводив по 6,45 перехоплень та одному блокуванню удару, а також виграв 60% верхових єдиноборств. У фіналі він підтвердив своє реноме, накривши постріл Лі Джа Іка з кута воротарського на 75-й хвилині.
Найбільш небезпечні – Данило Сікан і Владислав Супряга. Сікан розпочав турнір у статусі резервіста, однак посередня форма Супряги та загальна ставка на флангові передачі зробили вихованця Карпат основним вже з третього туру. Козирі нападника – зріст, вміння чіплятися за м’ячі та ривок – допомогли забити 4 голи, що разом із сенегальцем Амаду Санья робить Данила другим бомбардиром Мундіалю. У матчах проти Нігерії та Колумбії він став лідером за кількістю прийнятих progressive passes, однак захисники суперників у півфіналі та фіналі зуміли підлаштуватися до гри Данила.
Саме в цей момент прокинувся той, хто претендував на звання головного розчарування. Супряга ефектним пропуском прострілу Коноплі допоміг забити Булеці у ворота Італії, а у фіналі Владислав сам відзначився дублем – і це на фоні повного фіаско протягом всього турніру! Вихованець Дніпра не міг знайти позицію та відчути свій темп, а вражаюча ефективність Сікана спонукала думати про непотрібність Супряги взагалі. Тим не менш, в останніх двох матчах динамівець видав свій найкращий футбол у кар’єрі – Владислав не тільки безпосередньо прийняв участь у голах, але й став лідером за прийомами progressive passes. Герой!
Найбільш нефартовий – Георгій Цітаішвілі. Вінгер Динамо провів вельми неоднозначний турнір. В усіх матчах він виглядав активно та небезпечно, але свій перший гол йому вдалося забити аж на останніх хвилинах фінального поєдинку. Цікаво, що Цітаішвілі став причетним і до першого голу України на Мундіалі, виконавши точний лонгбол на Булецу в грі проти США. Про той епізод всі встигли забути на фоні регулярного марнування гольових моментів – особливо це було помітно у чвертьфіналі, коли Георгій при ударі у вже порожній кут впав, запустивши м’яч над дальньою дев’яткою. Крім того, у багатьох епізодах він банально поспішав.
Втім, Георгію не щастило і в інших моментах – так, за перший же свій фол на 9-й хвилині першої гри на чемпіонаті світу Цітаішвілі сів на жовту картку, а у другому таймі відзначитись шедевром завадила поперечина. В 1/8 фіналу хавбек з кількох метрів замкнув простріл ударом над нею, а в наступній грі Гео отримав дискваліфікацію на півфінал. Втім, Фортуна розплатилася з Цітаішвілі у повній мірі – у фіналі Георгій забив переможний гол, став найкращим за рейтингом Instat і лідером за показником xG chain (участь у гольових атаках).
Провал турніру – Микола Мусолітін. Центрхав Чорноморця у сезоні УПЛ, що вже минув, провів 24 матчі – солідний досвід для 20-річного виконавця, який у збірній грає поруч з футболістами «дублів». Олександр Петраков не залучав Мусолітіна до поєдинків Євро U-19, але з початком Мундіалю вирішив поставити Миколу основним. Той відбігав без замін проти США та Катару, потім потрапив під загальну ротацію на Нігерію, а після неї вже не вийшов – Чех та Дришлюк остаточно захопили центр поля. За потреби когось замінити тренерський штаб випускав Хахльова.
Не можна сказати, що одесит гучно провалився, але з усіх футболістів, на яких Петраков робив ставку на початку турніру, саме Мусолітін примудрився випасти у глухий запас. Максим Чех за два виходи на заміну зумів переконати тренера у потребі поставити в основу саме його, а Микола так нічим і не запам'ятався. Цікаво, що за якістю, матчі за участі «моряка» стали найгіршими для України на ЧС-2019 U-20 – навряд чи це безпосередня провина Мусолітіна, але без нього справи дійсно пішли вгору.
Зірка – Андрій Лунін. Голкіпер мадридського Реала третій рік виступає у найвищих дивізіонах і вже давно є другим номером національної збірної, але першим воротарем у Олександра Петракова тривалий час значився Максим Кучерук. На Мундіалі тренерський штаб вирішив зробити ставку саме на Луніна – і це рішення принесло фантастичний успіх. Андрій на ЧС-2019 U-20 був топ-зіркою як за статусом, так і за якістю гри.
Офіційно найкращий голкіпер світової першості витягнув «синьо-жовтих» у найбільш скрутні моменти матчів проти США, взяв пенальті нігерійця Тіджані, а у фіналі за рахунку 2:1 відверто врятував, парирувавши складний удар О Сен Ху під поперечку. Лунін жодного разу не помилився, ставши саме тією людиною, яка робить різницю на полі – іспанські вболівальники та журналісти в захваті. Перед літньою битвою голкіперів за місце в першій команді Реала статус чемпіона світу буде дуже доречним.
Олександр Петраков – найкращий тренер ЧС-2019
Після перших двох турів навряд чи хтось вірив у можливий тріумф. Україна реалізувала два з трьох моментів біля воріт США й провалила цілий тайм проти «карликів» з Катару, а Олександр Петраков на нервах вже почав «кидатися» на журналістів. Банально, сіро, без неочікуваних ходів – саме так грали «синьо-жовті» на старті.
Втім, вже у матчі проти Нігерії було помітно, що головний тренер замість істерик закачав рукава та попрацював над помилками. Масштабна ротація всадила «на банку» Мусолітіна та Супрягу, розквітнули Сікан, Кащук та Чех, а загальна картина гри стала динамічнішою та більш різносторонньою – хоча за рамки прагматичної концепції вона не виходила. У плей-офф же план Олександра Петракова на гру був надійним, як швейцарський годинник; коуч грамотно розібрав кожного із суперників, не давши своїм візаві вирвати з-під нашого контролю більше 25-ти хвилин.
Найважливішим фактором тріумфу збірної України стала постійна чисельна перевага в центрі та зоні м'яча, що забезпечувалося розумними переміщеннями не тільки центрхавів, а і флангових гравців. «Синьо-жовті» віддали м'яч, але тримали територію, не дозволяючи супернику входити у наш штрафний – більшість ударів по воротах з гри проходила саме з дистанції. В атаці ж українці покладалися на контратаки, в яких вирішальне значення мали три фактори: зміщення вінгерів, прориви фулбеків та чіпляння за передачі в штрафний.
Олександра Васильовича часто критикували за невиразний ігровий стиль, але варто розуміти важливий факт – керівництво вимагає від фахівця не тікі-таку, а результат. Він його дає: за два ігрових цикли його збірна програла лише один матч (півфінал Євро проти Португалії) та стала чемпіоном світу. Браво!
Ложка дьогтю
Навіть у найбільш успішній історії варто не забувати про труднощі та недоліки, адже їх ігнорування завжди призводитиме до повторення старих помилок. В даному випадку мінуси виходять із плюсів – Україна стала чемпіоном світу, але продемонструвала занадто прагматичну і схематичну гру.
Це не стільки проблема тренерського штабу, скільки вимога до збірних на великих турнірах. Незіграним командам на короткому проміжку часу потрібно провести значну кількість матчів, тож вони максимально спрощують свій стиль – саме так здобували перемоги Португалія на Євро-2016, Франція на ЧС-2018 і та ж Португалія у Лізі націй. Заковика полягає в тому, що ці турніри – дорослі та престижні. Молодіжний чемпіонат світу нікому, крім переможців, не потрібен. На жаль.
Конопля: Сподіваюсь, європейські клуби звертатимуть на нас увагу
Юніорські Мундіалі та Євро, в першу чергу, створені для скаутів. Відповідно, молоді футболісти повинні проявити свої найкращі індивідуальні якості, але у системі гри на результат це зробити важко – все підпорядковується оборонним схемам і контратакам з навісами та прострілами. Саме так зіграла Україна і саме завдяки цьому наші хлопці завоювали звання чемпіонів світу, але чи багато інформації по них отримали скаути? Вони шукали футболістів, які швидко приймають нестандартні рішення в обмежених часовому проміжку та просторі, але стиль «синьо-жовтих» був заточений на максимальне уникнення таких ситуацій.
Інша проблема є дискусійною і лежить у стратегічному векторі розвитку. Дитячий та молодіжний спорт у провідних країнах зосереджується на вихованні, а не на здобутті результатів – саме тому на чемпіонаті світу не було німців, бельгійців, іспанців чи голландців. Звісно, основну ношу в цьому питанні повинні нести клуби, але матчі збірних також складають важливий відсоток матчів у сезоні. Так, лише команда Петракова приблизно одним і тим же складом за рік провела 14 офіційних та 4 товариські гри – а ще є матчі інших збірних, в яких його підопічні також з'являються.
Стиль збірної України U-20 направлений на спрощення та прагматичність. Це приносить турнірні успіхи, але створювати умови, коли від юних футболістів вимагають лише тримати позицію, бігти з точки в точку та подавати – сумнівна ідея. Особливо, коли національна збірна грає в принципово іншому стилі. Так, чемпіонство світу дуже тішить, але гонитва молодіжних команд за трофеями давно вже не в тренді. Втім, це, знову ж таки, не проблема Олександра Петракова – це питання з площини стратегічних завдань керівництва УАФ.
Перспективи команди
Збірна України U-20 зразка 2019 року є чи не найбільш потужною молодіжкою у вітчизняній історії – посперечатися з нею може хіба що дрім-тім Яковенка. Вангувати, хто стане українським Мессі, сенсу немає, але вже зараз можна говорити про готовність Булеци, Цітаішвілі, Попова та Бондаря до переходу в основну обойму лідерів УПЛ – на юніорському рівні їм більше робити нічого, а виграти конкуренцію у своїх клубах їм під силу. Юхим Конопля напрошується на правий фланг оборони Шахтаря вже зараз, а Андрій Лунін давно сформувався у зірку європейського футболу.
Центр поля України U-20 виконував чорнову функцію, тож прогнозувати майбутнє Дришлюка та Чеха важко. Нинішній їх рівень дозволяє заявитися у команди-середнячки, де потрібні непомітні герої-трудяги, а далі все залежатиме від них самих. Перспективи Хахльова в Алавесі також здаються непоганими, адже цей колектив дуже схожий на типових представників УПЛ – дисциплінований, бойовитий і фізично витривалий, але без зайвої фантазії. Такі футболісти, як Олексій, там потрібні – в Іспанії взагалі існує великий попит на бійців чорнового фронту.
Нинішнє покоління має більше варіантів для розвитку і менше спокус у рідних стінах, ніж команди U-19 у 2009-му та U-21 у 2011-му. Головною проблемою для вихованців Олександра Петракова стануть бридкі реалії українського футболу – і тут особливо страшно за Сікана, Кащука та Супрягу. Першого Шахтар здатен залишити в Маріуполі на десятиліття, другий також ризикує вирушити на берег Азовського моря, а третій може стати жертвою футболу «динамівських сердець». В Динамо навіть фантастичний Мораєс не заграв, а Супряга відсидів у дублі весь рік при заявленому курсі основи на омолодження. Крім того, в разі інтересу з боку європейців Владислава банально можуть не продати через шалені апетити Ігоря Суркіса.
Все це наводить на важливий висновок: бути чемпіоном світу серед однолітків неймовірно круто, але справжнє сходження до зірок починається з дебюту в дорослому футболі. Втім, прямо зараз слід порадіти за перших українських тріумфаторів Мундіалю. Ще рік тому про це ніхто не міг навіть мріяти.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
