Нас уже не здивуєш звістками про українських футболістів за кордоном. Але поки із топ-ліг ми чуємо більше інформацію про запас, травми та болісний пошук себе, а до приємних новин із Бельгії чи інших європейських чемпіонатів починаємо звикати, є кілька кейсів успішних наших легіонерів, які знайшли підходящі для себе ліги й стали там локальними зірками.
Розповідаємо про гравців, які 2019 рік можуть заносити собі в актив, відкриваючи незвідані країни та підкорюючи чемпіонати, де раніше й не чули, можливо, про українців. Кілька порцій екзотики, кілька забутих на батьківщині імен, а також…
Роман Мельничук (Чао-Пак-Кей)
Чемпіон Макао
34-літній Роман Мельничук розпочав тренерську роботу в дитячій школі знаменитого Металурга (Запоріжжя). Саме там познайомився з бразильським тренером Жилмаром Тадеу – тим самим, який також запам’ятався нетривалою роботою на чолі ФК Львів.
Сам Жилмар встиг попрацювати в багатьох куточках світу, зокрема – в Макао (колишня португальська колонія, а нині – спеціальний адміністративний район Китаю Аоминь). Завдяки своїм зв’язкам, він порадив Чао-Пак-Кею запросити молодого українця. Таким чином, Мельничук почав працювати з місцевою молоддю, а паралельно – асистувати головному тренеру першої клубної команди – місцевому спеціалісту Х’ю. Пізніше до їхнього штабу приєднався й сам Жилмар.
Підсумок – вперше в історії Чао-Пак-Кей виграв місцеву Лігу де Еліт. Так Роман виявився серед тих, хто допоміг скромному клубу стати чемпіоном Макао 2019 року.
– Не буду приховувати, певний час думав. Їхати чи не їхати? Все-таки, далеченько. Але зважився: Україна – це батьківщина, я хочу працювати вдома і прагну до того, щоб заслужити інтерес до себе на батьківщині, але хотілося й подивитися на азійський футбол, як там люди живуть і як чемпіонат розвивається. Вирішив їхати, – зізнався в інтерв’ю нашому сайту Роман Мельничук. – У минулому сезоні з Жилмаром команда посіла третє місце, в цьому році зі мною перше, і я вважаю, це великий успіх. Вони задоволені, таке свято у них вперше в історії Макао.
У чемпіонаті, де грають місцеві Бенфіка, ФК Монте-Карло та збірна команда поліції Аоминя, Чао-Пак-Кей із українсько-бразильським штабом фінішував першим із 10-очковим відривом від найближчого конкурента. Сезон Чао-Пак-Кей завершував 10-матчевою безпрограшною серією.
Сергій Шаповал (Лі-Мен Уорріорс)
Володар Кубка Футбольної асоціації Гонконгу
29-річний уродженець Київщини найбільше успіху досяг у так званому «ближньому зарубіжжі» – вигравав кубки Молдови та Білорусі, назбирав трішки медальок, інших трофеїв цих країн. Маючи багатьох знайомих із екзотичними чемпіонатами в резюме, досить несподівано опинився в Гонконгу (де раніше, без особливого успіху, грав динамівський вихованець Олексій Шлякотін – пізніше воротар, кажуть, став фотомоделлю).
А от Шаповал не лише став гравцем основи, а й одним із лідерів клубу Лі-Мен. Він застав Уорріорс на передостанньому місці в чемпіонаті, в перший же рік допоміг команді виграти трофей – Сеплінґ-Кап (забив надважливий і переломний м’яч на 61 хвилині), а зараз є гравцем основи Лі-Мен уже як другої команди поточного чемпіонату!
Схоже, відстаючи всього на три очка після першого кола, Уорріорс вперше в історії має шанси стати чемпіоном Гонконгу! Шаповал при цьому – гравець основи та основний «диспетчер» своєї команди.
– Хочу допомогти партнерам по команді підвищитися у турнірній таблиці. В Білорусі моя попередня команда також розташовувалася внизу турнірної таблиці, але змогли зберегти прописку. Гарантую, що зроблю все що у моїх силах, викладатимуся на максимум, – говорив SportArena.com Шаповал, щойно підписавши контракт з Лі-Меном. Слова дотримав і навіть більше.
Валерій Гришин (Шейх Рассел)
Бронзовий призер чемпіонату Бангладеш
– Після виступів в мальдівському клубі Валенсія-Мале я півроку був без команди – так як у Бангладеш запропонували хороші умови, погодився. Головне для мене – скучив за футболом. Грати дуже хочеться. Коли агент сказав про те, що мною цікавиться клуб з такої країни, звичайно ж, в першу чергу, почав читати і дивитися все про Бангладеш. Включив «Орел і решка», а там Леся Никитюк та Регіна Тодоренко розповідають, що Дакка – найбільш перенаселений, галасливий і брудний місто планети, а вода тут отруєна миш’яком.
Чесно кажучи, спочатку страшно було їхати – батьки говорили, що, може, краще залишитися вдома, але потім зрозуміли, що я все одно туди поїду. Чесно кажучи, як тільки вийшов з аеропорту, все так і було — брудно, шумно, душно. Але потім, коли дізнався місто, знайшов гарні «цивільні» місця. Дакка дивовижна тим, що ти можеш на відстані полквартала зробити такі фото, що, судячи по одному, друзі будуть питати: «А де це ти, в Європі або Америці?», А подивившись на інше, писатимуть: «Вали звідти, ти що, дурний?!». Правда, є квартали, в яких не те що виймати фотоапарат або мобільний не варто, але навіть брати їх з собою.
Вихованець донецького Шахтаря, який викликався в юнацькі збірні України та подавав надії в Металісті, Іллічівці й Говерлі, не є першопрохідцем у Бангладеш – свого часу там грав півзахисник Суслопаров, а форвард Мальчевський навіть став чемпіоном цієї країни 20 років тому. Зате Гришин, граючи в відтяжці чи з флангу, зробив свій вклад в медальний сезон клубу Шейх Рассел і відіграв 11 матчів (3 голи) за неповний сезон.
Сергій Андрєєв (Теренггану)
29-річний вихованець футболу Луганщини (алчевська Сталь), Андрєєв заслужив реноме непоступливого захисника в ПФЛ – встиг пограти за низку команд, зокрема – за вінницьку та тернопільську Ниви, івано-франківське Прикарпаття, новокаховську Енергію.
Але в Малайзію запрошувався спершу в резервний склад – і довів тренерам, що гравець із нижчоліговим резюме здатний грати на найвищому місцевому рівні. Після успішних виступів у Теренггану-2 Сергія перетягнули в першу команду, де він забив у першому ж матчі (а Теренггану зіграв у гостях у майбутнього чемпіона внічию – 3:3). Віримо, що Андрєєв ще покаже себе в Азії.
– Я їхав в Теренггану на перегляд до другої команди, перша була укомплектована. До легіонерів тут ставляться добре, як і до місцевих гравців, але так як тут є ліміт на легіонерів, тому потрібно завжди доводити, що ти заслуговуєш свого місця в складі, адже якщо ти не будеш грати, тебе замінять на іншого легіонера. Звичайно, в Супер-лізі швидша і якісна гра. Гранд тут — ФК Джохор, який виграє чемпіонат останні шість років поспіль. Тут є система підготовки футболістів для першої команди: крім основної і другий, є третя і четверта команди, які грають в третій і юнацької лігах. Я спочатку їхав в другу команду. Ось за неї з початку сезону я зіграв всі ігри в стартовому складі, пропустив лише дві гри через травму. Влітку в основній команді почалися зміни, і мені дали шанс проявити себе на більш високому рівні.
Євген Бохашвілі (Персатуан Сепакбола Слеман)
26-річний Євген Бохашвілі свого часу вважався чи не найбільш перспективним молодим форвардом Дніпра. Але ні там, ні в Кривбасі, ні в Карпатах, ні в Волині не реалізував свій талант. Навіть побував у нижчих лігах – в охтирському Нафтовику-Укрнафті та винниківському на той час Руху. Легіонерство відкрив для себе в Білорусі та не чужій Грузії.
Але справжній виклик для Боха прибув із Азії. Його запросили в клуб Слеман, і саме там Євген роззабивався. 16 голів у 33 матчах – спробуйте ще пошукати настільки успішного бомбардира з українським паспортом.
– До мене звернувся індонезійський агент (вже й не знаю, де він про мене дізнався, але дістав відео матчів з моєю участю і був в курсі, хто я і що роблю на полі). Обміркувавши мою ситуацію, я погодився поїхати в клуб Слеман. У них більше часу на підготовку, так що вони можуть не підганяти мене з форсуванням відновлення. А мені, в свою чергу, хочеться не втрачати часу і швидше вийти на поле — в новому для мене чемпіонаті. 12 років мій новий клуб не був в Лізі 1. Хоча місто третій за розмірами в країні, говорять. Та й стадіон наш — у трійці кращих і найбільш містких. Але раніше у них були проблеми з фінансуванням, недавно прийняв команду новий президент, почав вкладати чималий бюджет. Раніше у них і легіонерів не було, і завдань. А зараз, відразу після виходу, ставлять максимальні завдання і хочуть бути якомога вище в таблиці, – розповів нам Боха.
Слеман закінчив чемпіонат восьмим із невеликим відставанням від першої п’ятірки. Індонезійська преса говорить про інтерес до Бохашвілі зі сторони місцевих грандів і навіть клубу з Китаю.
* * *
…Ясна річ, ми вибрали цього разу екзотику.
Але були в українського футболу в 2019 році свої чемпіони, медалісти, володарі трофеїв і в більш звичних чемпіонатах. Про них – наступного разу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
