Стрункий, статний, підтягнутий – завше в суворому темному воротарському костюмі, Антон Ідзковський був повною протилежністю своєму давньому колезі-конкуренту Трусевичу. Коля, в його яскравому червоно-чорному обмундируванні, був антиподом свого попередника й за манерою гри. Якщо Ідзковський був воротарем статичним, віддавав перевагу зовні не яскравій, але надійній манері, то Трусевич діяв у більш ефектному стилі, грав на публіку, міг видати видовищний кидок заради чистого мистецтва. Як же ранньому київському «Динамо» пощастило мати двох таких чудових воротарів!
Антон Ідзковський народився 29 грудня 1907 року. Уже в юному віці він «захворів» футболом. Завдяки зросту, стрибучості та чудовій реакції виявив у собі талант саме воротаря, хоча встиг спробувати себе навіть у нападі. Починав грати школярем, не покинув занять футболом і в ті часи, коли навчався, працював у торгівлі. До речі, його перша організована команда – саме галузева, «Радторгслужбовці» (Київ). Але, на щастя, вже в часи молодості Антона з’явився у Києві колектив, який прославив місто в світі спорту та став долею для самого Ідзковського.
Спорттовариство «Динамо» задекларувало прагнення розвивати футбол у Києві в 1927 році, а свій перший матч провело 1 липня 1928 року в Білій Церкві, поступившись місцевій збірній – 1:2. Саме Антон Ідзковський із Овсієм Дібнером став першим воротарем динамівців Києва. Основоположник воротарських традицій славетного клубу, Антон Леонардович віддав клубу, по суті, все своє життя.
У часи до появи організованого клубного чемпіонату СРСР Ідзковський блискуче виступав не лише за «Динамо», а й у складі збірної Києва. У 1935 році, наприклад, ця команда стала четвертою в чемпіонаті Союзу, лише за додатковими показниками відступивши «бронзу» харків’янам. Того ж року за збірну УРСР Ідзковський зіграв під час європейського турне, де, зокрема, українці з рахунком 6:1 розгромили відомий клуб «Ред Стар». Викликався й у збірну СРСР, яка, щоправда, на той час грала неофіційні матчі.
У чемпіонатах СРСР Ідзковський встиг відіграти 76 матчів. Бували серед них різні: й тріумфальні, й провальні. Інколи траплялися помилки – як у фінальних всеукраїнських змаганнях 1933 року проти харківських одноклубників (а тамтешнє «Динамо» вважалося чи не найкращим клубом УРСР того часу). Але, загалом, це був голкіпер, який виручав значно більше, ніж підводив.
Невипадково саме Антону випала честь тренувати й підказувати артистові Плужнику – виконавцеві ролі легендарного Антона Кандідова, головного персонажа фільму «Воротар» 1936 року. Це був перший радянський художній фільм на футбольну тематику, який миттєво прославив всіх, до нього причетних, а заодно й популяризував сам вид спорту. Гру Ідзковського ми можемо побачити в епізоді, де Антон зіграв роль воротаря зарубіжної команди «Чорні буйволи». До слова, це рідкісні кадри, які показують манеру, стиль, особливості гри Воротаря №1. Хоча б фрагменти…
А сам Ідзковський, до речі, був визначною особистістю для воротарського ремесла в СРСР. У ті перші роки, коли йшло становлення гри, Антон розробив власну систему підготовки, вправ, особливих прийомів. Діючи спокійно, виважено, він уникав ефектних, але ризикованих рішень. Славився грою на лінії. У пресі того часу, скупій на епітети, постійно зустрічаємо згадки про надійну, самовіддану гру Ідзковського, якому доводилося немало працювати через нестабільність виступів киян, які починали чемпіонати СРСР із срібних медалей у прем’єрному турнірі 1936 року, але потім (особливо в післявоєнні роки) стояли й на виліт.
Переживши лихоліття часів Другої світової війни, Ідзковський повернувся до улюбленої справи й стояв біля витоків відродження клубної команди київського «Динамо». І як гравець, і як тренер – величний Ідзковський допоміг відновитися колективу, який дуже постраждав під час «м’ясорубки» й втратив низку видатних футболістів і тих чудових талантів, яким безумство війни не дало стати видатними…
Від 1928 по 1945 роки – як гравець, наприкінці виступів Антон Леонардович здобув звання заслуженого майстра спорту СРСР. Пізніше, в 1961 році, став і заслуженим тренером УРСР (за рік до того привів юнаків «Динамо» до перемоги на всесоюзному турнірі серед ровесників). Працював тренером у рідному «Динамо» (в тому числі, в часи віце-чемпіонства 1952 року та виграшу Кубка СРСР 1954 року) та в знаменитій футбольній школі молоді Києва, звідки вийшла та «ошенковська зміна», яка посприяла дебютному чемпіонству киян. Був держтренером Федерації футболу УРСР, тренером збірних нашої республіки. Певний час очолював Федерацію футболу УРСР. Багато зробив для ветеранського футболу.
Пам’ять Воротаря №1 відзначається Меморіалом А.Л.Ідзковського, який проводить Федерація футболу міста Києва. Але найголовніша, напевно, подяка від історії голкіперу – на перших знімках в історії ФК «Динамо» (Київ), у перших газетних звітах і футбольних довідниках, ви побачите, що саме Антон був першим – і великим! – воротарем славетного клубу. Відчувати, що саме ти закладав воротарську школу майбутнього суперклубу – неймовірне відчуття. Яке, напевно, мало гріти Ідзковського, коли він бачив гру Макарова, Рудакова, Шовковського та інших своїх нащадків.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
