У червні 2018-го газета The Guardian назвала зустріч між Україною і Швейцарією найнуднішим матчем в історії чемпіонатів світу.
«Гра була настільки невеселою, що слово «помиї» образилося б, якби згадувалося в одному реченні з цим жахом» – розповідалося у матеріалі. «На питання про те, що робить матч великим, немає об’єктивно вірної відповіді, але запитайте у людей і, найімовірніше, виникне кілька тем: ціль, наскрізна дія, інтенсивність, якість, драматизм, інцидент, полеміка. Швейцарії проти України бракувало всіх семи компонентів». Подекуди крізь рядки просочувалася відверта зневага, підкріплена їдкими епітетами – якщо відштовхуватися виключно від статистики, то дійсно може скластися враження, що британці беззаперечно праві.
Проте ми, українці, знаємо – для нас вихід до чвертьфіналу ЧС-2006 став знаковою подією. Непересічною, тому часто згадуваною – хтось досі захоплюється Олександром Шовковським та встановленим ним досягненням, комусь же приємні самі емоції, пережиті в той вечір. А ще був Артем Мілевський, чий удар у стилі Антоніна Паненки громадськість розцінила як сміливий крок та навіть нахабну витівку.
Сьогодні нападник святкує 35-річчя та фактично стоїть на порозі завершення професійної кар’єри. Якщо озирнутися назад, то епізод з виконанням пенальті – стовідсотково, один із найважливіших у його житті. З плином часу уболівальники втомилися скрушно хитати головами і підбирати правильні слова – не треба бути оригінальним, щоб констатувати очевидний факт. Мілевський не виправдав виданих авансів і, поглинутий світським життям, поступово перетворився на ходячий мем.
Численні фотожаби та інші прояви народної творчості свідчили про популярність, однак з абсолютно не тим відтінком і ефектом, на який всі сподівалися. Впродовж останніх років Артем дещо покращив репутацію, але знову ж таки – враховуючи ставки, зроблені у минулому, мало хто міг передбачити, що він виступатиме у чемпіонатах Хорватії, Румунії і Угорщини, а закінчуватиме в Білорусі. Особливо, після ЧЄ-2006 U-21, де збірна, керована Олексієм Михайличенком, дійшла до фіналу. І, зрозуміло, подальшого виклику Олегом Блохіним до головної команди країни – не встиг форвард опам’ятатися, як увійшов до когорти учасників Мундіалю.
Матч пройшов за напруженого сценарію (що б не говорили в The Guardian), до того ж, свою спробу не реалізував той, хто не мав права помилитися – відверто кажучи, Андрій Шевченко вдарив безхитрісно,тож Паскаль Цубербюлер впорався без проблем. Воротар не пропустив жодного голу під час групового етапу (що насправді круто, з огляду на присутність Франції, сповненої реваншистських ноток після фіаско чотирирічної давнини) та не розгубився перед володарем Золотого м’яча – у будь-кого із футболістів, які мали йти до одинадцятиметрової позначки наступними, могли банально здати нерви.
Андрій Воронін не приховував – він був упевнений лише у Гусєві: «Добре, що так все закінчилося, хоча, коли Шевченко йшов бити, я відразу сказав: «Не заб’є». Був упевнений тільки в Гусєві, який завжди чітко пенальті бив».
На щастя, Шовковський не спасував у дуелі зі Штреллером, чим заспокоїв жовто-сині сектори Рейн Енерґі Штадіону. Але на секунду – до м’яча підійшов Мілевський. «Пенальті Мілевського? Артем приїхав після молодіжного чемпіонату Європи, на якому забив такий же пенальті. Коли він йшов бити, йому всі гуртом кричали: «Тільки не так, як на Євро, не паненкою!». А він підійшов, вдарив і забив. Це був ризик. Зараз всі згадують, а тоді міг перекреслити все», – розповів Олег Гусєв.
Та сама паненка, забита Нідерландам на молодіжній першості, дозволила українцям відчути себе розкуто, здолати більш іменитого суперника і таким чином розпочати шлях назустріч срібним медалям. Але ЧС-2006 передбачав зовсім інший рівень підготовки, атмосферу, де не до жартів чи «піжонства», як потім дії нападника охарактеризувала преса.
Як пояснив Артем, він не міг вчинити по-іншому: «Було неймовірно важко психологічно, я не знав куди бити і в який кут. Тим паче, Андрій ще й не забив першим, треба було обов’язково забивати. Воротарі на такому рівні намагаються завжди вгадати сторону – вони стрибають або вправо, або вліво, до або під час удару. Я подумав, що так буде і цього разу, тож пробив так – по центру». Звідки любов до такої манери? «Моїм кумиром є Франческо Тотті. Завжди хотів виступати з ним за один клуб. Саме завдяки йому я загорівся ідеєю виконувати пенальті а-ля «Паненка-стайл», – пояснив форвард.
Цубербюлер не відразу розгадав задум Мілевського – воротар за інерцією кинувся у правий кут, звідки кількома хвилинами раніше дістав м’яч Шевченка. «І знову ж, у такому ж стилі приблизно забиває Мілевський – подивіться, що він витворяє. 1:0 – збірна України веде у рахунку. У такому ж стилі, як на молодіжному чемпіонаті Європи», – прозвучало у коментарі Віктора Вацка. Артем приклав палець до вуст і побіг у напрямку центрального кола.
«У збірній я взяв шефство над Мілевським, коли його викликали туди вперше. Пам’ятаю, під’їхав до нас на чемпіонат світу піжончик з молодіжки, але я його взяв під крило, відразу все популярно пояснив, і Міля добре себе вів щодо старожилів команди. Я тоді під час серії пенальті зі Швейцарією, зізнаюся, був у шоці! Це ж треба так вдарити в такий момент. Зайшли в роздягальню після гри, і я Артему відразу сказав: «Якби не забив, а ми програли – ти б живим звідси не вийшов». Холоднокровність, звичайно, у нього було на рівні»,– додав Воронін.
«Мілевський? Забив паненкою – молодець. Не забив би – голову відірвали б. Команда, не я. Якщо ти б’єш в кут, і воротар витягнув – це одне. А якщо по центру таким авантюрним ударом… Але впевнена була у собі людина, що зробиш»,– наголосив Олег Блохін.
Ми теж, сидячи біля телевізорів, випромінювали впевненість – невже Україна отримала нову суперзірку?.. На жаль, ні – Мілевський пішов хибною стежиною, залишивши по собі, швидше, ностальгію, ніж реальні звитяги. Такі, що змушували б говорити про нього й за межами УПЛ.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
