В неділю, 26 січня, відбудеться чергове римське дербі, й «Лаціо» вперше за дуже довгі роки вийде на нього з настільки явним відчуттям переваги над суперником.
Перемога 5:1, здобута над «Сампдорією», стала для «орлів» одинадцятою поспіль. Таких серій вони не робили навіть в чемпіонські сезони: ані за часів дрімтім-2000 (Недвед, Креспо, Салас, Мiхайлович, Сiмеоне), ані тим більше за часів команди-сенсації сезону-73/74. Вишенька на торті – перемога в Суперкубку Італії над «Ювентусом», яка стала першим за 13 років успіхом у виїзному матчі проти італійського гегемона.
Окреме задоволення фанати «Лаціо» отримують від того, що команда досягає успіхів в сміливому, атакуючому стилі. В дев'ятнадцяти турах «орли» забили 46 м'ячів – більше, ніж «Інтер», «Юве», «Рома» за двадцять. Так, «Аталанта» поки перевершує за результативністю «орлів», але зі збалансованих команд, які не влаштовують прохідний двір біля своїх воріт, підопічні Індзагі найневблаганнішi в атаці.
І ця команда закінчила попередній чемпіонат на восьмому місці, поступившись навіть неамбіційному «Торіно»! За весь чемпіонат-18/19 «орли» забили всього 56 голів – трохи більше, ніж за половину поточного сезону. Поразок команда зазнала цілих 13, що вилилося в десятиочкове відставання від зони Ліги чемпіонів.
Напевно, ви чекаєте розповіді про те, що змінилося в клубі за міжсезоння. Яких гравців підписав «Лаціо», кого вигнав, який тренер прийшов замість того, що закінчив такий безславний сезон… Але найцiкавiше, що зміни абсолютно мінімальні. При всій повазі до вінгера Мануеля Лаццарi, підписаного влітку в СПАЛi, римський ренесанс пов'язаний точно не з ним. Денiс Вавро з «Копенгагена» щільно осiв на лаві запасних, Педру Нету та Бруну Жордау були придбані тільки для того, щоб тут же бути перепроданими до «Вулверхемптона».
Ні, «Лаціо» повернувся наверх завдяки тим же людям, з якими борсався в середині таблиці. І, треба сказати, рідкісний чемпіон має в своєму складі стільки незвичайних персонажів, скільки цей «Лаціо».
Захисник, який переміг рак
Життєвий шлях Франческо Ачербі не був вистелений трояндами з самого початку: мало відомих гравців можуть «похвалитися» тим, що їм по ходу кар'єри доводилося міняти третій дивізіон на четвертий. «Павія», «Ренате», «Спеція», перехід у «Реджіну» в 22 роки – Ачербі довелося довго рости і працювати над собою, щоб досягти рівня вищої ліги. Коли Франческо все-таки добрався і закріпився у вищій лізі, виявилося, що головна користь від неї – регулярне медичне обстеження. У захисника виявили рак.
Ачербі видалили яєчко, але потім стався рецидив. Довелося пройти курси хіміотерапії, пережити відрізки, коли він не відчував смак їжі, не міг заснути через постійну напруженість м'язів. І тим не менше, вже через два місяці після операції захисник вийшов на поле в матчі Серії А.
Це виглядало, як простий символізм, подібно виходам Абідаля на останні хвилини в «Барселоні», але в момент, коли здавалося, що просто вижити - вже величезна удача, Франческо знайшов в собі сили стати краще. Він не просто знову почав грати в Серії А, а став символом невтомності і високої якості. У 2015-19 рр.., упродовж 149 матчів, Ачербі не пропустив жодного (!) туру Серії А, трохи не дотягнувши до рекорду Хав'єра Дзанетті. Тільки червона картка в матчі з «Наполі» змусила його пропустити один тур. Не біда: з тих пір Ачербі знову грає без пропусків і «накопичив» вже 36 ігор поспіль.
Як відомо, зараз рак намагається перемогти Сініша Мiхайлович. Перед грою з «Болоньєю», яку зараз тренує серб, Ачербі написав йому відкритого листа зі словами:
«Коли тобі кажуть, що ти захворів, то немов кидають на дно ями. Але за падінням йде підйом. У мене вийшло. Кажуть, що рак робить людей краще – це нісенітниця. Рак - мерзота, всі хочуть його уникнути. Але погляд на світ змінюється, це правда. Змінюються характер, звички, поведінка. Я змінився. Напевно, сам цього не усвідомлював, але мені так сказали. Раніше я злився через дрібниці, тепер я спокійно міркую. В чому проблема? Як її вирішити? Я дивлюся в суть. Не хочеться витрачати час на дурниці.
Дорогий містер, я призначаю вам зустріч на початок жовтня, на матчі «Болоньї» з «Лаціо». Ви були символом «Лаціо». У цей день ми міцно обіймемося, не будем багато базікати, й зіграємо заради наших команд».
Півзахисник, який хотів піти з футболу
Луїс Альберто Ромеро зіграв 77 матчів за дубль «Севільї» і ще 38 – за дубль «Барси». Тільки в районі 25 років кількість ігор за «нормальні», перші команди перевищила кількість ігор за різні авторитетні дублі. Іспанським клубам він виявився не потрібним, потім перейшов до «Ліверпуля», за який в сумі зіграв 258 хвилин, потім до «Малаги», де теж став запасним…
Альберто каже, що за лічені місяці до ренесансу думав закінчити з футболом. Перебільшує, звичайно – хто б йому це дозволив з чинним контрактом – але це теж показник того, наскільки раптово Луїс увірвався в найвужчі топи найкращих плеймейкерів Серії А. Зараз іспанець з відривом лідирує в рейтингу найкращих асистентів ліги (11 гольових передач проти семи у найближчих переслідувачів), а вболівальники «Лаціо» порівнюють його з Вероном.
Ще позаминулого сезону директор клубу Iглi Таре сказав: «Луїса помилково бачили заміною Кандревi, але під нападниками він виглядає набагато краще. У цьому сезоні він став одним з ключових гравців команди, і я дуже радий, що все так склалося». Класно, по-перше, що представники клубу в стані так відверто говорити зі ЗМІ, але також класно, що дуже талановитий гравець зміг знайти себе.
Форвард, на якому поставили хрест
Чіро Іммобіле – один з трійки, ймовірно, останніх «пташенят» Зденека Земана, який тренував «Лаціо» ще в дев'яності. Лоренцо Інсіньє, Марко Верратті та нинішній бомбардир «Лаціо» - трійка футболістів, якi й зараз чудово себе почувають, разом чудово грали за «Пескару» й допомогли скромному клубу вийти до Серії А.
Але якщо Лоренцо просто повернувся з оренди в «Пескарі» в «Наполі» і став зіркою клубу, якщо Марко поїхав до «ПСЖ», з яким виграв вже кілограм медалей, то шлях до визнання Чіро вийшов смугастим, як футболка «Ювентуса», який його виховав. Перший після «Пескари» сезон, в «Дженоа» – провал; сезон в «Торіно» - успіх, титул найкращого бомбардира ліги; трансфер в дортмундську «Боруссію» - провал; оренда в «Севілью» - провал настільки оглушливий, що гравця навіть не стали залишати до кінця сезону і вже в січні відправили в «Торіно».
Потроху питання до Іммобіле множилися. Не зміг заграти в Клоппа? Не зміг багато забити в Іспанії? Вибачте, а ви точно справжній футболіст? Чіро вибув з когорти суперталантів, тих хлопців, за якими ганяються суперклуби. Тому «Лаціо» і придбав його всього за 9,45 млн євро, влітку 2016- го просто забравши в «Севільї» непотрібного гравця.
Результат – обґрунтовані претензії як на Золоту Бутсу, так і на те, щоб вже в наступному році стати найкращим бомбардиром в історії клубу. У 19 турах чемпіонату Іммобіле забив 23 голи, випереджаючи не тільки Кріштіану Роналду, а й будь-яких інших бомбардирів ліг «великої п'ятірки». Такого бомбардира у лаціале не було дуже давно: навіть у 2000-му році найкращим бомбардиром став Марсело Салас, який оформив всього 12 м'ячів в чемпіонаті..
При всьому при цьому Іммобіле в 39 матчах за збірну забив лише десять м'ячів, причому жодного – у топ-матчі. Він і справді гравець системи, людина, яку треба вмонтувати в схему. Чіро неймовірно багато рухається на полі (близько 10 кілометрів в середньому за матч), вимотує захист і чим далі, тим краще почуває Альберто і інших партнерів. «Коли півзахисник віддає пас, я вже знаю, як буду бігти і бити, а потім просто виконую це максимально швидко. Сьогодні такі швидкості, що зупинити м'яч і озирнутися вже не вийде».
Тренер, який залишився в команді випадково
Сімоне Індзагі пощастило двічі. Вперше – коли втомлена від Стефано Піолі команда довірилася простому тренеру молодіжки, і той отримав можливість допрацювати сезон-15/16, вдруге – коли не змогла домовитися з Марсело Б'єлсою. Тоді Сімоне мало не очолив «Салернітану», а аргентинця щось не влаштувало в трансферній політиці клубу… Чесно кажучи, все це зараз навіть нецікаво розбирати. Чергова істерика El Loco (цікаво, наскільки меншим був би пієтет до цього тренеру, якби його називали просто Божевільним, з перекладом слова) дозволила «Лаціо» зберегти незіркового тренера.
Індзагі-молодшого римський клуб підписав в 1999-му році. З тих пір він пов'язаний з клубом тими чи іншими зобов'язаннями: гравця, тренера молодіжки, але пов'язаний. Були оренди в «Аталанту» і «Сампдорію», було дуже багато різного, але факт в тому, що Сімоне – єдина сполучна ланка здорових та голодних років «Лаціо». Масштаб його авторитету для Ачербі, Луїса Альберто неможливо переоцінити, й навіть при всій нестабільності ігрової кар'єри Індзагі-молодшого на нього майже все в команди змушені дивитися знизу вгору.
Після виграшу Суперкубка Італії тільки ледачий не піднімав тему можливого повернення титулу до «орлів». Індзагі сказав просто: «Забудьте про скудетто. Нам потрібно працювати, щоб насолоджуватися такими вечорами, як сьогодні. В останні роки у нас їх було чимало, і ми хочемо продовжити випробовувати подібне».
Президент, якого ненавидять фанати
Але найскладніший персонаж «Лаціо» керує. Клаудіо Лотіто купив клуб в 2004-му році, коли той знаходився в передбанкрутному стані. Часів, коли клуб бив світові трансферні рекорди, при ньому годі й чекати: навіть особистий рекорд «орлів» датований 2000-м роком, коли Краньотті виклав 56 мільйонів євро за Ернана Креспо.
Другий за дорожнечею трансфер в історії – Мендьєта, третій – Верон, четвертий – Вієрі, п'ятий – Стам… В епоху, коли навіть аутсайдери АПЛ купують гравців за 50+ мільйонів, а топ-клуби беруть за такі гроші гравців в запас, найдорожча покупка «Лаціо» в епоху Лотіто – Мауро Сарате, за якого «орли» виклали 20,2 млн. Найдорожчий трансфер за 16 років, ще й майже беззаперечно провальний.
Лотіто не марнотрат, Лотіто жадібніший за багатьох навіть італійських босів. Йому відчайдушно бракує харизми, щоб налагодити стосунки з уболівальниками, внаслідок чого йому згадують всі можливі невдачі: випадок з Пандєвим, який зміг розірвати контракт і піти вільним агентом в «Інтер», з яким моментально виграв все, випадок з Сарате, випадок з Б'єлсою… При цьому босові вдалося організувати в клубі систему, яка допомагає боротися на рівних з китами італійського футболу.
Зарплатна відомість Серії А на сезон-19/20 складає 72 млн євро. В «Наполі» - 103, в «Мілана» – 115 (кому?!), в «Роми» – 125, а в «Ювентуса» взагалі 294. Фінансові успіхи завжди виглядають не так видовищно, як спортивні, але система, при якій Іммобіле отримує менше, ніж отримував запасний воротар «Мілана» (2,5 мільйона проти трьох у Рейни), Ачербі платять стільки ж, скільки Сантону в «Ромі», а Луїс Альберто вчетверо поступається за зарплатою Ремсі, без перебільшення геніальна.
Їх усіх недооцінювали. Ветеранів Лукаса Лейву, Сенада Лулiча, Штефана Раду – недооцінювали вже, як списаний матеріал, юніорів на кшталт Луїса Феліпе або Стракошi – недооцінювали ще, як необстріляних юніорів, а Луїса Альберто недооцінювали в принципі. Іммобіле недооцінювали, тому що він провалився в Прімері, де забивати, згідно зі стереотипами, набагато простіше, Індзагі недооцінювали як сирого тренера, який взагалі-то був диким гулякою, коли був гравцем, а з якої причини недооцінювали Ачербі, не хочеться навіть говорити. Ну а Лотіто будуть недооцінювати, напевно, завжди – така вже доля президента.
В якийсь момент, майже випадковим чином зібравшись разом, ці люди з ярликами середняків змогли показати видатний рівень гри, зігравши ціле коло на рівні «Юве» і «Інтера». Вони не могли не читати сайти, газети, не могли повністю абстрагуватися від громадської думки, яка в Італії на три порядки сильніше, ніж у нас – і, звичайно ж, це додатково запалило в них вогонь.
Історія таких команд, як «Лаціо» і «Лестер», мотивує набагато більше, ніж великі тріумфи умовного «Реала». Нинішні «орли» – приклад того, що успіху можна добитися не трансферами, а тренуваннями, не революцією, а еволюцією. Працюй над собою, і тоді не доведеться чекати допомоги ззовні – ось про що говорить нам сьогоднішній «Лаціо».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
