«Я дещо шокований. Для Тоттенхема продаж Еріксена за 17 млн фунтів – це як чек за чашку чаю у футбольному світі в ці часи і такий вік гравця. Буду шокований, якщо «шпори» встигнуть знайти заміну» – Пол Мерсон, легенда Арсенала.
У чому крутість нинішнього Ліверпуля? Ну, крім неймовірної тренерської роботи Клоппа, помноженої на математичний аналіз усіх найдрібніших деталей гри чи життя гравців. Правильно, вивірена трансферна політика. Рідкісний дар у нинішньому футбольному світі – бути менеджером, здатним вишукувати чи відчищати від бруду діаманти практично за безцінь. Щось подібне зараз намагаються побудувати в модному Мілані – місті, а не клубі з цією назвою. Моурінью вже шаленіє, мовляв, такі продажі за декілька днів до кінця трансферного вікна клуб, який цілить у топ-4 АПЛ, не може собі дозволити.
Ще рік тому президент Тоттенхема Деніел Леві починав перемовини з босом Реала, озвучуючи цифру в 200 мільйонів євро. Минуло якихось 7 місяців, і Флорентіно Перес міг підписати зірку АПЛ за 70 млн фунтів. Остаточна ціна – трохи більше як 20 мільйонів євро, плюс 10% із суми переходу піде Аяксу, який виховав гравця. Ці додаткові кошти бере на себе Інтер. Витрати на зарплату Еріксена становлять майже стільки ж, скільки вартість трансферу – 18 мільйонів на рік, до вирахування податків. Історія досить повчальна для того ж Шахтаря, який за Матвієнка (контракт завершується за півтора року) просив цієї зими шалені 30 млн євро.
Сам лідер збірної Данії за різними даними отримуватиме майже вдвічі більш, ніж у Тоттенхемі (понад 9 млн євро проти 4,6). Вдуматися тільки, Інтер, що навіть у чемпіонаті Італії зараз все ще не дотягує до статусу №1, який вилетів з Ліги чемпіонів, підписує, мабуть, найкреативнішого гравця АПЛ. Просто декілька цифр, в яких Еріксен став абсолютним лідером з моменту свого дебюту в Прем'єр-лізі у сезоні 2013/14: асисти (62), кількість створених моментів (570), забиті голи з-за меж карного (23) і зі штрафних ударів (8). І бонусне – той, хто створив найбільше гольових нагод у відборі Євро-2020 (41). Уже у своєму дебютному матчі в рамках Кубка Італії Крістіан зробив би асист, якби не офсайд.
Звичайно, контракт данця не обійдеться у таку вже маленьку суму (орієнтовно 80 млн євро), але сама угода вкотре переконує в тому, що колишній спортивний директор Ювентуса Джузеппе Маротта, який зараз розбудовує Інтер, є справжнім маестро трансферних хітів. Це людина як мінімум з топ-3 експертів у витягуванні з ринку гравців з найкращим співвідношенням ціна/якість. У Турині він заробив собі на звання генія. Андреа Барцальї коштував лише 350 тисяч євро, Карлос Тевес – 15 мільйонів, Блез Матюїді – 15, Артуро Відаль – 12,5. А ще ціла плеяда тих, хто прибув у Ювентус як вільні агенти. Серед них: Андреа Пірло, Фернандо Льоренте, Патріс Евра, Дані Алвес, Поль Погба, Кінгслі Коман, Самі Хедіра та Емре Джан.
Команда Маротти вивчала все, зокрема, дружин і матерів футболістів. Їх називали королями полювання за гравцями. Так, вистачало й провалів, але їхня ціна і близько не перевищувала суми зисків. Ідеалом цієї 7-річної чемпіонської політики (за весь час Беппе у Ювентусі ніхто не зміг відібрати Скудетто після першого золота) були трансфери «збитого льотчика» Пірло та безкоштовно списаного МЮ Погба, який потім приніс туринцям 105 мільйонів євро. Або 30-річного Барцальї. Адже Андреа, хоч і був чемпіоном світу, саме тут став захисником топового рівня, склавши італійську версію BBC (Barzagli-Bonucci-Chiellini).
Чому ж тоді Маротта покинув Ювентус? Є й такі теорії змови, що це крутий план боса Юве Аньєллі щодо збільшення конкуренції і приваблення значно більшої уваги до Серії А. Однак більше схожою на правда є історія про глобальну зміну політики туринського гранда. Новий імідж, потужна маркетингова стратегія, ризиковано коштовні трансфери. Ювентусу мало бути гегемоном в Італії, він хоче бути серед найкращих світових брендів. Зміна клубного гербу на сучасний графічний символ J, співпраця з популярним американським сервісом Netflix, наслідком якої став документальний серіал про Стару Синьйору. Рекордний трансфер Кріштіану Роналду чудово вписується у цю стратегію. Але не для Маротти.
Гуру трансферів не вразила ідея виплати 117 мільйонів євро за 33-річного португальця разом з планами продажу Гонсало Ігуаїна. Принаймні щодо останнього Юве визнав свою помилку і повернув. Аргентинець віддячив результативною грою на всіх фронтах, тож Беппе також може відчувати певну сатисфакцію. Інша проблема полягала в тому, що італійський фахівець не схвалював повернення в Турин Бонуччі, якого після конфлікту з Аллегрі продали в Мілан. Уже через рік Леонардо повернувся, а Маттіа Кальдара, якого вважали великим талантом, пішов іншим шляхом. Маротта ж вірив у молодшого італійця і закликав керівництво не позбуватися його. У підсумку гравець збірної Італії отримав важку травму і вибув на понад 6 місяців, а тепер грає за Аталанту.
Маротта пішов не з власної волі, але йому не залишилося місця в Юве. Фабіо Паратіча, з яким він працював у Турині, сам справляється уже не так добре. Так, вдалося підписати 20-річного Маттіаса де Лігта, одного з найталановитіших стоперів планети, за якого ледь не влаштували аукціон Барселона і гранди АПЛ. Однак нідерландець поки не виглядає тим, ким був для Аякса. А спроби за будь-яку ціну продати Ігуаїна (в Рому) та Дибалу (МЮ і Тоттенхем), які сьогодні є визначальними для атаки Ювентуса, виглядають просто жалюгідно: 8 голів і стільки ж асистів у старшого аргентинця, 11+10 в молодшого. Їхня співпраця – іноді просто космос.
Хуану Куадрадо також вказували на двері, хоч зараз це важливий гравець для Мауріціо Саррі, тоді як 37-мільйонний Даніло не вражає так само, як це було в Реалі чи Манчестері. Одного з найкращих у попередні сезони Маріо Манджукіча не змогли продати влітку, після чого промаринували на лавці і відпустили в Катар безкоштовно. Програли літню боротьбу Маротті за Лукаку. А Інтер же заплатив за бельгійського форварда Манчестер Юнайтед лише 65 мільйонів євро, що на 20 дешевше, ніж за юного центрбека збірної Нідерландів.
А як там на сусідньому фронті? Минув рік, як Беппе почав працювати на Джузеппе Меацца. Миттєво посприяв трансферу вільного агента Дієго Годіна, який став легендою неприступного захисту Атлетіко Сімеоне. Згодом почав чистки в Інтері. Попрощався з головними, але й найпроблемнішими, зірками: Мауро Ікарді та Раджею Наінгголаном. Аргентинець свої забиті 124 м'ячі за 219 матчів «компенсовував» постійними сварками і скандалами. «Талант дозволяє вигравати окремі матчі, але у чемпіонаті перемагає колектив», – підсумував його відхід Маротта. Конте хотів працювати з іншим хижаком, уже середньої лінії, але і тут клуб поставив на своєму. Наінгголан надто швидко перетворився на футболіста, який не здатен відмовитися від гулянок заради команди.
У попередні роки Ювентус а-ля Баварія безжально нищив конкурентів. Трансфери лідерів Роми (П'яніча) та Наполі (Ігуаїна) були свідченням того, що в Італії залишилася лише одна по-справжньому велика команда. Цього літа Юве за старою звичкою намагався придбати в Інтера Ікарді. Маротта хотів очистити атмосферу від важкої тіні Мауро та його дружини-агента, але про Ювентус забудьте – віддали в ПСЖ (оренда з правом викупу за 70 млн). Заміна аргентинцю стала найдорожчим трансфером Беппе. При цьому 65-мільйонний Лукаку вже забив більше (18 м'ячів і віддав 4 гольові паси). В Ікарді за весь минулий сезон було 17+5. Та й сам Ромелу в 2018/19 грав більше за МЮ, але відзначався менше.
Особливо ретельно зміцнили середню лінію. Стефано Сенсі та Ніколо Барелла є тими півзахисниками, які визначатимуть обличчя збірної Італії (обоє швидко забили там свої дебютні м'ячі) вже зовсім скоро, а в Інтері на їхньому спільному рахунку 6 голів і 9 асистів. Узимку для Конте підписали ще парочку ветеранів з АПЛ Віктора Мозеса (разом вигравали чемпіонат Англії з Челсі, звідти і прийшов на правах оренди) та капітан МЮ Ешлі Янг (коштував смішні 1,5 млн євро). Ну, і 20-мільйонний Еріксен, якого влітку могли забрати безкоштовно, але величезні шанси на те, що за гравця вхопився б якийсь гранд. Для розуміння кумедності ситуації, за таку ж суму Наполі підписав опорника збірної Словаччини Лоботку із Сельти.
Просто чоловік, який за безцінь повернув Італії епатажного Кассано в його найкращій версії, відкрив Казірагі та Вієрі, коли про них усіх ніхто особливо не чув, чи провернув операцію «повернення Погба в Манчестер» за понад 100 мільйонів. Секрет успіху Маротти простий. На прикладах таких суперзірок, як Бонуччі, Ікарді чи Наінгголан, ми переконалися – не існує гравця, важливішого за клуб. Він також експерт з пошуку знижок на трансферному ринку, який лише у виняткових ситуаціях розкидається грошима власника (тільки Ігуаїн і Лукаку виходили за встановлені рамки пристойності, визначені на межі 40 млн євро)? але є й базові речі. Три основні заповіді Маротти:
1) не записувати жодних сум відступних, щоб не обмежувати себе в сумах продажу (того ж Погба навряд чи віддали б так утридорога);
2) торгуватися за кожен євро;
3) ніколи не втягуватися в аукціони, коли інші команди борються за трансфер того ж гравця.
Маротта не соромиться постійно вчитися та зізнаватися у поважному віці, що він не все знає, а повинен мінятися разом з футбольним світом, в який занурюється зі все тією ж пристрастю, як у 20 років. Ця пристрасть, мабуть, сприяє йому в моменти, коли потрібно торгуватися. Куадрадо та Дуглас Коста спочатку переходили в Ювентус як орендовані за 4,5 та 5 мільйонів євро відповідно. Лише тоді, коли зарекомендували себе, туринці оформили повноцінні трансфери за 18 і 36 мільйонів. Придбати Морату за 20 мільйонів, П'яніча за 33 чи Дибалу за 40 – це топ-клас. Як і відмовитися від азартного підвищення ставок за Дракслера, який обіцяв більш, ніж досянув, чи Альваро, коли той хотів повернутися з Челсі.
Як же багато чому він навчився з того часу, як прийшов на перше тренування у Варезе, звідки все починалося. «Підбирати шипи, надувати м'ячі, стригти траву, розуміти людей. І перемагати», – думав він у момент, коли Юве остаточно завоював перше Скудетто після пониження у класі. Так-так він з тих, хто або перемагає, або вчиться. Після років тріумфів заговорив про те, що в італійському футболі надто багато пройдисвітів на керівних і тренерських посадах, які не починали зі самісіньких низів, як він. «Зараз ліцензію може отримати хто завгодно», – у його фразах відчували потяг до того, щоб отримати посаду боса Кальчо, але ці революції можна залишити і для пенсії. У відсутності компетентності бачив більшу проблему, ніж у старих стадіонах чи грошах за телеправа. Італія така схожа моментами на Україну...
Сам же Маротта залишається вірний своїм принципам. Його кар'єрі спортивного директора недавно виповнилося 40 років. У свої 62 він усе ще амбітний і голодний до успіхів. Працюючи на Ювентус, виграв сім Скудетто та двічі ставав вагомою частиною фіналіста Ліги чемпіонів. Для Інтера, з моменту останнього чемпіонства якого минула ціла декада (ще з Моурінью), це було б суперуспіхом. Після років безнадії Інтер несподівано став першим переслідувачем Ювентуса. Від дебютного сезону Маротти та Конте навіть вболівальники клубу не чекали такого – за 8 попередніх сезонів найбільшим успіхом ставало 4-е місце. В ЛЧ ж ці «нерадзуррі» на рівних грали 3 з 4-х дуелей проти Барси і Борусії, за очікуваними голами програвши фактично тільки одну дуель в Дортмунді.
Так, єдина в італійському сезоні поразка (1:2) від чемпіонів Італії, а потім серія з 3-х поспіль нічиїх спровокувала відставання на 3 очки. Зате Інтер уже зараз відібрав у Юве звання найкращої оборони (18 пропущених за 21 матч) і витіснив туринців з трійки найкращих атак. Трансфер Еріксена посунув і Роналду з топ-3 найдорожчих виконавців Серії А. Ринкову вартість Крістіана на ринку оцінюють у 90 мільйонів євро, а Кріштіану – лише в 65. Такі дешеві трансфери були унікальною фішкою Ювентуса епохи Маротти. Зараз Кальчо переживає ренесанс, зокрема, і завдяки його праці. Страшно подумати, куди може привести цей симбіоз тренера з директором, який раніше вже не на жарт лякав гігантів.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
