У цьому сезоні вимальовується ціла плеяда футболістів, які все, що могли, вже взяли від українського чемпіонату. Для подальшого розвитку та прогресу їм потрібні нові виклики.
Не варто забувати, що однією із причин вдалого виступу збірної України є прогрес українців у Європі. Сьогодні вже важко уявити команду Шевченка без Яремчука, Маліновського, Зінченка. Граючи саме у Європі, можна досягти відчутного прогресу.
1. Віктор Коваленко
Кілька років тому здавалося, що Коваленко стане одним із найкращих гравців чемпіонату України та лідером Шахтаря. Молодий футболіст дуже легко влився у непросту гру «гірників». При цьому відчувалося, що має потенціал для подальшого розвитку. Але прогрес Коваленка забуксував...
Є версія, що Віктор просто не витримав тиску і тих очікувань, які на нього покладали. Коли ти у 18-19 років граєш за першу команду Шахтаря, потрібно мати характер і силу волі, щоб знаходити нову мотивацію, ставати кращим, розвиватися. Мабуть, Коваленку цих якостей і забракло. Сьогодні його роль в Шахтарі – ротація.
На мою думку, індивідуальної майстерності та швидкості Коваленку не вистачить для того, щоб згодом замінити Тайсона на позиції атакувального півзахисника. На позиції другого опорника, поруч із Степаненком, є Алан Патрік, взяли молодого Маркоса Антоніо. У найближчій перспективі Коваленка чекає дуже серйозна конкуренція, виграти яку буде непросто.
Та й розвиватися у сьогоднішніх умовах УПЛ – складно. Він виграв все, що тільки можна виграти на внутрішній арені, отримав запрошення у збірну Україну, виступав у Лізі чемпіонів. У такій ситуації для гравця потрібні нові виклики. Тип паче, за Transfermarkt, його угода чинна тільки до літа 2020 року.
Для Коваленка ковтком свіжого повітря став би переїзд у європейський чемпіонат. Колись писали, що ним цікавилися клуби з Іспанії – зараз важко на таке сподіватися. Проте є класичний приклад Романа Яремчука, який у Динамо втратив впевненість у собі, але завдяки індивідуальному підходу став справжньою зіркою чемпіонату Бельгії. Тут усе залежить від волі самого Коваленка: він хоче розвиватися, чи просто отримувати зарплату і перебувати у Шахтарі на другорядних ролях.
2. Віктор Циганков
Нещодавно з Динамо пішов Денис Гармаш. Майже у 30 років, абсолютно втративши будь-яке значення на полі. Ярмоленко пішов трохи раніше – у 27, але так і не зміг стати своїм у Німеччині та Англії. Циганкову вже 22, а він ще досі «подає надії». Хочеться, щоб доля Віктора була кращою, ніж у його екс-партнерів.
Під час одного з матчів ЛЄ у мене виник діалог з приятелем із Польщі. Він зізнався: три роки тому Циганков імпонував більше, ніж зараз. Із цією думкою важко не погодитися. Віктору ніяк не вдається виступати стабільно і стати повноцінним лідером Динамо. Хороші відрізки та матчі змінюються відвертою пасивністю. Вважаю, перша половина сезону 2019/20 видалася для Циганкова дуже слабкою. У 22 роки в європейських чемпіонатах вже грають на повну силу.
За такої ситуації годі сподіватися, що знайдеться клуб, який заплатить потрібні гроші. Єдина надія – на Євро-2020. Вдалий виступ у складі збірної може стати шансом на перехід у серйозний європейський клуб. При цьому для Динамо трагедії не станеться, адже потрібно працювати над становленням Цітаішвілі та Шулянського, які також мають дуже хороші перспективи.
3. Віталій Миколенко
Імідж клубу – це не тільки вдалі матчі на внутрішній арені і в єврокубках, але й власні футболісти, які стають успішними у Європі. Динамо вже давненько не продавало нікого, хто б став зіркою за кордоном. Таким гравцем може стати Віталій Миколенко. Є інформація, що за цим захисником спостерігають провідні клуби Європи.
Зараз Динамо не може похвалитися успішним результатом. Це дуже серйозно впливає на ціну при переході. Але є сподівання, що збірна вдало виступить на Євро, що дозволить отримати за Миколенка солідну суму. Для клубу це шанс не тільки добряче заробити, враховуючи непевне фінансове становище, а ще й створити собі позитивний імідж кузні талановитих футболістів.
4. Владислав Вакула
Кажуть, що після матчів кваліфікації Ліги Європи проти АЗ представники європейських клубів серйозно зацікавилися Владом Вакулою, який був єдиною світлою плямою у складі Маріуполя. Справді, уродженець Бердичева сподобався нестандартними діями, наполегливістю, швидкістю. Але він підписав контракт із Шахтарем.
Мені у цьому важко знайти якусь логіку, бо схожий за стилем Борячук не мав ніяких шансів. На флангах «гірників» все зайнято, причому доволі солідно, а на вістрі атаки повинен бути гравець, заточений на завершення. Навряд чи це є сильною стороною Вакули.
У своєму першому сезоні в УПЛ Влад отримав досвід. Потім стабілізував гру. Час робити новий крок. Для того ж чемпіонату Бельгії він став би цікавим варіантом. В Угорщині схожі за стилем Зубков та Петряк вже стали відкриттями. При бажанні можна знайти немало хороших опцій розвитку кар'єри.
5. Микита Шевченко
Складається враження, що у Микити не було ніякої перерви у виступах за Зорю. Повернення у Шахтар явно не пішло йому на користь. Фактично втратив декілька років у власному розвитку. Оренда до Карпат теж не дала бажаного ефекту.
Але повернувшись у Запоріжжя, кіпер потрапив у «свою тарілку». Дуже солідна гра, психологічна впевненість, пристойна реакція. На сьогодні Микита Шевченко є одним із лідерів команди Віктора Скрипника. Також важливо, що у кваліфікації ЛЄ він проявив себе з найкращого боку. Хочеться, щоб талановитий воротар розвивався далі, бо наразі повернув свій рівень зразка 2016 року. Час робити наступний крок. Тим паче, його контракт вже належить Зорі.
6. Владислав Кочергін
Після матчів кваліфікації Ліги Європи писали, що на Кочергіна претендують клуби німецької Бундесліги. Це – пряма реакція на вдалий виступ Влада у цих матчах.
У першій половині сезону Скрипник отримав нового лідера, футболіста, який забезпечує швидкість. Кочергін хороший у розгоні атак, роботі з м’ячем, націленості на ворота суперників. При тому, що він яскраво виражений «гвинтик» командних дій – ніколи не ставить власні інтереси вище від командних.
У Зорі не приховують, що намагаються заробляти на футболістах. Кочергін має всі шанси стати лотом, за якого європейські команди викладуть чималі гроші. До того ж сам футболіст потребує нових викликів для розвитку кар’єри.
7. Богдан Михайличенко
Після стількох травм я вже не вірив у цього гравця. Але прощання з Динамо пішло йому на користь. Дуже сильна перша половина сезону у виконанні Михайличенка! Справжній моторчик усього лівого флангу, однаково ефективний і в захисті, і в атаці. Я здивований, що Андрій Шевченко досі не звернув на нього увагу.
Зоря живе з продажу. Трансфер Богдана може бути вигідним для всіх. Клуб отримає хорошу суму, а Михайличенко – можливість розвиватися і прогресувати. Я не впевнений, що ще один сезон в Україні піде йому на користь.
8. Олександр Тимчик
Колись на цього гравця робили ставку, як на потенційно основного правого захисника Динамо. Сашко виявився психологічно неготовим до таких викликів за часів Реброва. У Зорі він змужнів, але, на мою думку, поки не виглядає настільки переконливо, щоб можна було реально претендувати на місце в основі Динамо. Тим паче, у Києві на цю позицію є Томаш Кендзьора та Олександр Караваєв. У системі клубу підростає дуже талановитий Данило Скорко. Навіть якщо Кендзьора влітку піде, Тимчику ще нічого не гарантовано.
Вважаю, Тимчик взяв у Зорі все, що міг. За роки перебування в оренді він отримав досвід, зміг перейти з юнацького у дорослий футбол. Далі потрібні нові виклики. Тільки вони мають бути такими, щоб раптом не перекреслили те, що досягнуто раніше.
Головна проблема Тимчика – психологія. Якщо щось не виходить, він просто губиться на полі. Але, наприклад, Яремчук чи Безус, потрапивши у Бельгію, зуміли впоратися з аналогічними проблемами які зі схожими проблемами. Такий досвід для Тимчика не був би зайвим.
9. Олександр Філіппов
Десна стала не тільки відкриттям першої частини УПЛ, але й клубом, який спроможний приймати правильні, логічні рішення. Зазвичай, після певного успіху українські команди починають по максимуму утримувати склад, ставлячи перед собою все вищі завдання. Гравцям це не завжди йде на користь.
Чудово зарекомендував себе Артем Фаворов – чому б його не відпустити, якщо є хороша пропозиція? Клуб і гравець від цього тільки виграють. А інші гравці команди розумітимуть, що тут не буде золотої клітки, що кожен, за належної гри, зможе піти на підвищення.
Вважаю, що на свій шанс заслужив і Олександр Філіппов. Швидкий, технічний, з гарними креативними якостями, нестандартним мисленням. Для УПЛ такі гравці – рідкість. Сашко не загубився б у Бельгії, Польщі чи Угорщині.
10. Кирило Ковалець
Завжди із симпатією ставився до Кирила Ковальця. В Одесі йому чогось не вистачало, зате в Олександрії він знайшов «свою» команду і розкрився із найкращого боку. Проявилися лідерські задатки, вміння брати ініціативу та відповідальність на себе. Не розгубився навіть у Лізі Європи.
Тож не варто чекати, поки цей підйом зійде на пси. Треба спробувати розвинути талант, надавши шанс у Європі. Кращого моменту може не бути, адже зараз у пам'яті ще свіжі спогади про виступ у єврокубках. Не факт, що команда туди потрапить у новому сезоні.
11. Михайло Мудрик
Я не вірю, що український футболіст реально зможе претендувати на місце в атакувальній лінії Шахтаря. Клуб здавна робить ставку на легіонерів. Є молоді Тете, Соломон, Маркіньйос, яких прагнуть розвивати. Мудрику залишаються другорядні ролі або оренда в УПЛ. Йому цього не вистачить, щоб розвиватися і прогресувати.
А от оренда або повноцінний трансфер у Європу – це шанс довести свою талановитість на серйозному рівні. Потім повернутися у Шахтар значно сильнішим, або ж принести донецькому клубу хороший фінансовий зиск.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
