Нічия 3:3 з «Брайтоном» призвела до того, що давно очікувалося: «Вест Хем», за який виступає Андрій Ярмоленко, опустився в зону вильоту. Зміна тренера в лондонському клубі нічого не покращила: при Девідi Моєсi «молотобійці» виграли всього в одному турі, не можуть перемогти вже шість матчів – і з урахуванням того, що далі за календарем у них виїзди на «Етіхад» та «Енфілд», є всі шанси чекати, що безвиграшна серія продовжиться.
За розмовами про можливий вилiт і статус середняка Англійської Прем'єр-ліги важливо не забути про ауру, яка оточує нинішню команду Андрія Ярмоленка.
Думка, що три кращі гравці тієї збірної Англії, яка виграла чемпіонат світу, представляли «Вест Хем», цілком має право на життя. Зрозуміло, що в тій команді був і легендарний воротар Гордон Бенкс, і великий Боббі Чарльтон, і Джиммі Грівз, який більше, нiж півстоліття був кращим бомбардиром в історії чемпіонатів «великої п'ятірки» – але в того ж Грівза, наприклад, переможний мундіаль зовсім не задався.
Зате задався він у Джеффрі Герста, який досi залишається єдиним футболістом в історії футболу, який оформив хет-трик у фіналі чемпіонату світу. Більш того, цей хет-трик став чи то прекрасним, то чи класичним – кожен нехай сам вирішує, як називати три м'ячі, забиті лівою ногою, правою і головою. У попередній чемпіонату світу сезон Герст забив сорок м'ячів за «Вест Хем», а ще видавав роки з 35 і 31 голами.
Якщо Херст в футболці «трьох левів» видав великий турнір, то Боббі Мур всю свою кар'єру був великим гравцем. Еталон центрального захисника, Мур випередив свій час: його хвалили за видатний перший пас, заради якого зараз навіть в суперклуби купували і купують Стоунза, Піке, Чигринського. Боббі, який відзначився гольовою передачею навіть в фіналі ЧС, був профі до мозку кісток, завдяки чому і відіграв у вищій лізі Англії 16 сезонів, причому майже в кожному з них близько сорока матчів. За видатний внесок в історію англійського футболу Муру встановлено пам'ятник біля «Вемблі».
Мартін Пітерс, на відміну від Герста та Мура, ніколи на статус великого гравця не претендував, але гол життя він забив. В тому самому фіналі чемпіонату світу півзахисник зробив рахунок 2:1 – бундестім відігралася на останніх хвилинах, і хто знає, цілком може бути, що без голу Пітерса удар Вольфганга Вебера став би переможним. У чвертьфіналі того ж ЧС, з аргентинцями, Мартін відзначився гольовим пасом на Герста, і гравцем одного турніру він, звичайно ж, не був. У 1966-74 рр.. він провів за збірну Англії 74 матчі, зігравши велику роль ще й в завоюванні бронзових медалей Євро-1968.
Зліва направо: Херст, Мур, Пітерс
При цьому ні Пітерс, ні Мур, ні Херст були для «Вест Хема» заїжджими зірками а-ля Дімітрі Пайєт або Сергій Ребров. Кожен з них провів на «Болейн Граунд» кращі роки, всі троє були вихованцями «молотобійців» і відіграли в футболці клубу мінімум триста ігор в одному тільки чемпіонаті. Пітерс ще встиг залишити значимий слід в «Тоттенхемі», а двоє інших чемпіонів світу пішли з «Вест Хему» тільки вже зовсім догравати і абсолютно всі матчі за збірну зіграли саме в якості «молотобійців». В Герста «кепок» накопичилося відносно небагато, сорок дев'ять – а ось Мур йшов зі збірної в якості рекордсмена. Тільки через півтора десятиліття його 108 ігор перевершить Пітер Шилтон…
А тепер спробуйте вгадати, скільки чемпіонство виграв «Вест Хем» Мура, Герста та Пітерса.
Статуя на честь чемпіонів світу. У компанію до трьох легендам «Вест Хема» «взяли» Рея Вiлсона, який виграв ЧС в якості гравця «Евертона»
Нуль. Більш того: ні до, ні після великої трійки «молотобійці» теж ні разу не ставали чемпіонами. Ще більш того: «Вест Хем» не був навіть приквелом умовного «Ліверпуля» Стівена Джеррарда або «Ньюкасла» Алана Ширера, які весь час був поруч, але так і не стали першими. Ні, «молотобійці» з трьома, можливо, кращими гравцями кращої команди світу-1966 просто займали місце в серединці турнірної таблиці, на чималій відстані від лідерів. Колись, в найкращі сезони, команда ставала восьмою, але колись займала і двадцяте місце, останнє перед зоною вильоту.
Старий добрий Харрі Реднапп, який не одне десятиліття символізував АПЛ, провів за той «Вест Хем» сім сезонів. Він якось сказав про «молотобійців»: «Навіть коли за них грали Мур, Герст і Пітерс, «Вест Хем» займав в середньому 17-е місце. Це – наочний показник того, яким лайном були всі інші гравці». Не нам так висловлюватися про гравців вищої ліги, але факт залишається фактом: навіть в ті часи, які зараз вболівальники згадують з ностальгією, «Вест Хем» ні на що серйозне не претендував.
Велика історія «Вест Хема» нагадує ті самі мильні бульбашки, які прийнято пускати перед кожним домашнім матчем команди. Вона не стільки в досягненнях, скільки в персонах, які виступали спочатку на «Болейн Граунд», а тепер на «Олімпійському». Дімітрі Пайєт, який часом просто підривав захист команд Прем'єр-ліги своїми фінтами, відмінно вписався в логічний ряд з Муром, Пітерсом і Херстом. Так само, як туди вписався Паоло ді Каніо, так само, як туди вписався Сергій Ребров – нехай ще до невдачі в «Вест Хемі» не заграв в «Тоттенхемі», але зате мав статус одного з кращих форвардів Європи за п'ять-шість років до трансферу на «Болейн Граунд»…
Напевно, на «Вест Хем» впливає місто, в якому грає і базується команда. В Лондоні взагалі дивно бути скромним, а вже у випадку з футбольними клубами це схоже на самогубство. При «Арсеналі», який був сильнішим завжди, і «Челсі», який навіть за часів до Абрамовича фінішував майже завжди вище, «Вест Хем» (як, до речі, і «Тоттенхем») намагався брати своє наявністю зірок. Що сказати про таку філософію? Приємно, звичайно, бачити в протоколі матчу гучні імена, але ще приємніше бачити, як команда домагається чогось великого і значимого.
До біса гучні слова – що значить така філософія «Вест Хема» в конкретних цифрах і фактах? Як правило, в видатнiй розбалансованості складу. З дюжини найдорожчих придбань «молотобійців» в історії 11 здійснені, по-перше, в останню п'ятирічку, а по-друге, в атаку. Дімітрі Пайєт, Еннер Валенсія, Чічаріто, Андрій Ярмоленко, Марко Арнаутовiч, Андре Айю, Пабло Форнальс, Феліпе Андерсон… Виглядає як добірка головних зірок непоганого чемпіонату, але виникають питання: 1) навіщо стільки атакуючих гравців на такий короткий термін? 2) де гравці оборони?
А в обороні, тим часом, немає альтернативи давно літньому Пабло Сабалетi та просто посереднім Анджело Огбоннi, Аарону Крессвеллу, Райану Фредеріксу. Девід Моєс на матч з «Ліверпулем» вирішив посадити в запас Сабалету – і був змушений ставити на правий фланг юніора Джеремі Нгакiю, який таким чином дебютував у професійному футболі. Сюрреалістична картина: поки на одній половині поля один з одним конкурують зірки, на інший Робертсон робить посміховисько з людини, який не факт, що відповідає рівню хоча б Чемпіоншипу.
Кращим проявом легендарного статусу для нинішнього «Вест Хема» – стадіон, на якому він з недавніх пір виступає. Ярмоленко знову грає на «Олімпійському»: тепер на стадіоні, на якому проходили заходи лондонської Олімпіади і оренду якого на 99 років Арсен Венгер порівняв iз виграшем у лотерею. Пафосний «Лондон Стедіум» вміщує 66 тисяч глядачів, дозволив клубу злетіти на третє місце в лізі за середньою відвідуваністю і збільшити доходи… Але який від цього толк, коли гроші інвестуються настільки безглуздо?
Така філософія «Вест Хема», треба сказати, відмінно підійшла сучасної Прем'єр-лізі: царству лиску, в якому здаватися іноді важливіше, ніж бути. «Молотобойці», які купують Себастьяна Алле за 45 мільйонів фунтів і при цьому задоволені натовпом посередностей в обороні, відмінно вписуються в компанію до босів, наприклад, «Астон Вілли», які ще в Чемпіоншипi заявляли про плани виграти Лігу Чемпіонів за п'ять років.
«Лестер», той єдиний середняк АПЛ, який дійсно зміг вписати своє ім'я в історію за останнє десятиліття, таким не був: він якраз не цурався робити ставку на списаних гравців з аутсайдерів (Хут, Олбрайтон) або ж взагалі гравців нижчих ліг (Шмейхель, Морган, Вардi, Марез, Сімпсон). Але в «Лестера» і президентом був дуже релігійний і спокійний таєць, світ його праху, а набагато більше в АПЛ егоцентричних бігбоссiв. Девід Салліван і Девід Голд, якi заробили мільярди на порно, теж відмінно вписалися в компанію друзів Володимира Путіна і різноманітних шейхів…
При цьому дуже наївно думати, що проблема нинішнього «Вест Хема» криється у власниках-самодурах або поганому спортивному директорові. На клуб, безумовно, тиснуть його вболівальники, якi завжди незадоволені сьогоднішнім днем і згадують «легендарні» часи. Їм належить слоган «West Ham Way», що полягає у вимогах неодмінно видатного футболу і перемог (ну або «хоча б» участі в Лізі Чемпіонів).
Заради West Ham Way клуб розлучився iз Семом Алларадайсом, який ставив примітивний футбол – хоча він витягнув команду з Чемпіоншипа і три сезони поспіль приводив команду до фінішу в середині таблиці. Заради нього ж «Вест Хем» вигнав Славена Біліча, який в перший же сезон вивів команду в єврокубки і посмів слабо почати другий сезон. Прямо скажемо, і яскравих гравців без захисників власники підписують головним чином заради відповідності West Ham Way – ці люди звикли десятиліттями догоджати найспецифічнiшим смакам аудиторії…
Про «занадто гарні, щоб вилетіти» мова вже не йде: тільки в цьому столітті «молотобійці» двічі знижувалися в класі, маючи в своєму розпорядженні зоряний склад. Мабуть, в обох випадках він був навіть більш крутим, ніж зараз: у 2003-му в ростері були Каррік, Дефо, ді Каніо, Ржепка, Глен Джонсон, Джо Коул, вісьмома роками пізніше – Скотт Паркер, Демба Ба, Роббі Кін, Вейн Брідж… Хто такі Лансіні й Алле в порівнянні з цими легендами АПЛ?
Ми півтора року думали про те, що треба зробити Ярмоленко, щоб принести більше користі «Вест Хему», але зараз все йде до того, щоб Андрій сам думав про те, щоб покинути «Олімпійський». «Борнмут», «Брайтон», «Шеффілд Юнайтед» – в будь-якому з таких скромних колективів талант вінгера можуть використовувати краще, ніж в клубі, який марить міфічним великим минулим. Шлях Ярмоленко може розійтися з West Ham Way – особливо якщо останній веде в Чемпіоншип.
Віталій ПАСІЧНИЙ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
