«Динамо» виглядає цікавіше, або Чому академія «Шахтаря» – неефективна

Футбол України 10 Лютого, 17:59 3853
«Динамо» виглядає цікавіше, або Чому академія «Шахтаря» – неефективна  | 19-27
Сергій Тищенко вказує на прорахунки у системі підготовки молодих талантів «Шахтаря».

В останніх трьох сезонах Юнацької ліги УЄФА команда Шахтаря виглядає вкрай слабко, виконуючи роль аутсайдера групи. Результат, звичайно, важливий, але й за грою юні «гірники» не спроможні конкурувати з європейськими однолітками.

У внутрішніх змаганнях молодіжні команди Шахтаря, звісно, найкращі – на рівні з Динамо. Першочергово завдяки тому, що мають можливість запрошувати найкращих молодих футболістів країни. А от на міжнародному рівні виникають величезні проблеми.

Як би там не було, всі юнацькі та молодіжні команди існують виключно для підготовки гравців до дорослого футболу. Назвати школу Шахтаря ефективною язик точно не повертається. На жаль, зовсім мало тих хлопців, які через власну академію дійшли до першої команди.

У новітній історії таким футболістом тривалий час був Ярослав Ракицький. Він став не лише основним гравцем команди, але й символом клубу, прикладом для молодих «гірників». Зараз у першій команді виступають Віктор Коваленко та Микола Матвієнко. За понад 10 років – тільки троє. Це точно не той показник, якого чекали в клубі, інвестуючи у власну академію.Школа Шахтаря зробила величезний крок вперед завдяки нідерландському спеціалісту Патріку фон Ліувену, який заклав основи та принципи роботи. Вдалося зібрати дуже сильне покоління гравців 1996 року народження, яке дійшло до фіналу Юнацької лігиУЄФА 2014/15. З тієї команди Олександр Зінченко та Микола Матвієнко стали гравцями стартового складу збірної України.

У довоєнний час ЗМІ писали, що бюджет академії Шахтаря складає 10 мільйонів доларів. Це дуже серйозна сума. Думаю, що навіть не всі клуби УПЛ могли мати такі можливості. Іншими словами, були створені найкращі умови для успішної підготовки гравців.

Після початку війни «гірники» перевезли власну школу в селище Щасливе, що під Борисполем. Фактично розпочали життя із чистого аркуша – роботу всієї академії довелося будувати з нуля. Це вимагало не тільки зусиль, але й фінансових витрат. У 2017 році керівником академії став аргентинець Хорхе Раффо, який свого часу працював у системі Бока Хуніорс та очолював школу Барселони в Аргентині. Враховуючи, що головна зірка каталонців Лео Мессі походить якраз із цієї країни, слабкого спеціаліста ніколи б не поставили на такий відповідальний фронт роботи.Зараз із юнацькою командою Шахтаря працює іспанець Андрес Карраско, ще один виходець із системи Барселони. «Дубль» очолює португалець Фернандо Валенте. Це все свідчить, що інтерес до розвитку власної молоді таки наявний. Клуб хоче бути успішним у цьому напрямку.

На мою думку, головною причиною невдач є протиріччя, закладені між першою та молодіжними командами. Ще Мірча Луческу збудував систему і філософію Шахтаря, яка передбачала атаку команди, складену з легіонерів. Здебільшого це бразильці. Тобто, Шахтар працює із молодими легіонерами групи атаки, яких розвиває, адаптує і потім продає. Цей шлях не можна назвати невдалим, бо бачимо, у яких командах грають Дуглас Коста, Фернандінью, Мхітарян, Вілліан, Фред, і за які суми вони були продані.

Натомість українці мають окремі позиції на полі, здебільшого – у захисній лінії. У мене є великі сумніви, що така філософія може бути успішною у майбутньому, бо рівень чемпіонату серйозно впав, а це не дозволяє гравцям швидко прогресувати. Тим паче, фінансові можливості українських клубів не міцнішають, а ціни на футболістів постійно ростуть. Якщо раніше Шахтар міг собі дозволити боротися за найбільші таланти Бразилії, то зараз дуже важко переконати потенційного новачка переїхати в Україну.

Але клуб не хоче змінювати власну стратегію. Упродовж трьох останніх трансферних вікон «гірники» запросив цілу групу молодих гравців, які повинні у перспективі замінити лідерів команди. Тете, Манор Соломон, Маркос Антоніо вже показують власний потенціал.

У такому випадку академії не залишається нічого іншого, як просто виховувати гравців для окремих – «українських» позицій. Йдеться про голкіперів, центральних захисників та опорників. Всім іншим конкурувати за місце у першій команді буде дуже важко, адже там є легіонери, за яких заплатити великі гроші, тож роблять на них ставку.

Повернімося до успішного сезону у Юнацькій лізі УЄФА 2014/15. Тоді у Валерія Кривенцова була просто феєрична команда. Її сила полягала в атаці. Зінченко, Вачіберадзе, Борячук, Коваленко та інші футболісти мали індивідуальну майстерність, культуру роботи з м’ячем і дуже хороші швидкісні якості. Тодішня селекція донецького клубу підібрала молодих гравців із якостями, максимально наближеними до першої команди. Парадокс у тому, що зараз із того складу в основі Шахтаря регулярно грає тільки захисник Микола Матвієнко.

Яким би талановитим не був український гравець креативної позиції, але пробитися в основу Шахтаря йому вкрай важко. Доведено Євгеном Коноплянкою, Євгеном Селезньовим, Русланом Маліновським і тим же Олександром Зінченком. При тому, що Зінченко, Маліновський, Зубков довели в інших клубах, що вони спроможні грати на найвищому рівні.

Перед Шахтарем стоїть завдання перемагати в усіх турнірах та на всіх рівнях. Юнацькі та молодіжні команди – не виняток. Минулого сезону по всій лінії ДЮФЛ саме «гірники» були першими. У системі клубу зібрано багато талановитих креативних гравців, але які вони мають перспективи?

Є приклад Михайла Мудрика, який вже у 17 років дебютував за першу команду Шахтаря. На його позиції, окрім досвідчених Тайсона, Марлоса, Коноплянки, є Соломон, Тете, Маркос Сіпріано, в оренді перебуває Фернандо. Чи реально Мудрику отримати хоч якийсь шанс у першій команді Шахтаря? Думаю, відповідь очевидна.

Мені дуже імпонує гра атакувального півзахисника Артема Бондаренка. У хлопця хороше бачення поля, удар, робота із м’ячем, вміння зміщуватися між лініями, вести гру. Думаю, тут перспективи та рівень таланту не менші, ніж у Руслана Маліновського. Але клуб на цій позиції робить ставку на майже однолітка – бразильця Маркоса Антоніо.Видавали аванси Олексієві Кащуку. На швидкості він просто знищував своїх суперників. Настав час перехідного періоду і футболіст майже загубився. Навіть у команді Петракова (де роль Кащука завжди була великою) на молодіжному Кубку світу його потіснив Цітаішвілі. Сьогодні Кащук практично загубився в оренді у Маріуполі, хоча потенціал у нього був неймовірно високим.

Для молодого футболіста дуже важливо розуміти перспективи у клубі, усвідомлювати, що на нього реально розраховують у майбутньому. Якщо цього немає, втрачається мотивація. Ось головна причина, чому з команди фіналістів Юнацької ліги УЄФА вийшло не так багато топових гравців. Хто проявив характер, волю – той зміг потрапити у дорослий футбол. Інші просто розгубилися.

Вважаю, що у цій ситуації для академії Шахтаря на перше місце повинні виходити не результати матчів молодіжних і юнацьких команд, а саме цілеспрямована робота у напрямку підготовки футболістів на окремі позиції, які завжди були українськими. Сенсу гнатися за черговим чемпіонством просто немає. Для розвитку клубу і перспектив молодих гравців це нічого не дає.

Наприклад, потрібно працювати над підготовкою голкіперів. Андрію Пятову йде 36-й рік. Я дуже радий за Анатолія Трубіна, який уже встиг зіграти за першу команду і неодноразово рятував одноклубників у Юнацькій лізі УЄФА. Але це перший реально перспективний воротар за багато років. Де плоди роботи школи Шахтаря у попередні роки? Микита Шевченко скоріше сам себе зробив, виступаючи в оренді у Зорі.

Радий за Матвієнка, який дочекався свого шансу і став гравцем основи. Так само дуже приємно за Бондаря, якому почали довіряти. Ймовірно, Валерій ще поступаються Хочолаві, але перспектив має більше. Це наслідки не цілеспрямованої роботи, а, скоріше, щасливий випадок, збіг обставин. Неочікувано пішов Ракицький, тож свій шанс отримав Матвієнко. А Бондар скористався проблемами Хочолави. Щодо флангових захисників чи опорного хава – я не бачу у системі Шахтаря ЖОДНОГО гравця, який мав би перспективи дорости до першої команди. При всій повазі до Коноплі, Корнієнка, Чеха, Піхальонка та інших.

Насамперед варто запитати зі скаутів та людей, які проводять відбори для академії. Де воротарі та захисники? У головного конкурента – Динамо – відповідні позиції виглядають набагато цікавіше. Як мінімум, потенціал і перспективи Попова та Миколенка – очевидні. Я вже мовчу про Вівчаренка, Забарного і Сироту, які поїхали на збори з першою командою Динамо. Всі троє – захисники.

Питання селекції важливе не тільки на рівні найкращих гравців ДЮФЛ, але й у пошуку талантів від найменшого віку. Щоб не тільки взяти найкращого гравця з іншої команди, але знайти його на самому початку, аби розуміння клубної структури було більшим. Ті ж Ракицький, Матвієнко, Коваленко – це люди, які фактично з самого початку торували свій шлях у Шахтарі, а не були запрошеними у підлітковому віці.

Я взагалі не розумію призначення Раффо керівником академії. Дуже добре знаю аргентинський футбол та його особливості. Там головний акцент – на масовості, коли просто потрібно обрати найбільш талановитих і перспективних. Надто, якщо це стосується топ-клубів. У нас же проблеми розвитку гравців, персонального підходу, створення умов для максимального росту. Вибачте, але тут я не бачу точок дотику.

Підсумовуючи, варто сказати, що для такого великого та амбітного клубу, як Шахтар, пріоритетною має бути продуктивність, а не успішність власної школи. Інвестиції повинні повертатися не тільки нагородами на юнацькому рівні, але й футболістами. Академія має стати суб’єктом, який працює в одній упряжці із першою командою, дбаючи, у першу чергу, про її інтереси, а не власні.