У цьому сезоні очікував від Динамо в Юнацькій лізі УЄФА більшого. Думав, що підопічним Ігоря Костюка буде під силу якщо не замахнутися на перемогу у турнірі, то хоча б вийти у «фінал чотирьох». Для цього були певні передумови.
Костюк працює з командою вже третій сезон. Прекрасно знає своїх гравців, отримав досвід виступів саме у Юнацькій лізі УЄФА. Минулоріч трохи забракло фарту у матчах із Хоффенхаймом, але в цьому сезоні команда повинна була стати сильнішою і досвідченішою.
У її складі зібралося прекрасне покоління. Вважаю, що «динамівці» 2001 року народження нічим не поступаються за потенціалом поколінню 1998-99 років, яке під керівництвом Юрія Мороза феєрило у цьому турнірі. Додайте сюди Георгія Цітаішвілі, який вже грав за першу команду і для якого це вже четвертий розіграш юнацької ліги.
Виходить така картина: доволі перспективний тренер із досвідом + сильне покоління гравців + лідер в особі Цітаішвілі, який самотужки може вирішити долю матчу. На жаль, мій оптимізм виявився передчасним. Динамо поступилося одноліткам із Загреба та припинило боротьбу на стадії 1/16 турніру.
Зізнаюся: після матчу я дуже погано спав. Намагався знайти для себе відповіді на конкретні запитання. Але так і не знайшов. Тож тепер хочу переадресувати їх Ігорю Костюку.
1. Чому Київ зіграв так обережно?
Динамо Загреб – індивідуально сильна та швидка команда. Вони намагаються грати у швидкий та агресивний футбол, тож протистояти їм непросто. Але загребці зіткнулися із серйозними проблемами перед візитом до Києва.
Головний тренер Ігор Йовічевіч захворів і потрапив до лікарні, тож не мав змоги повноцінно працювати із командою. Хорвати дуже важко добиралися до Києва. Якщо не помиляюся, вони летіли із пересадкою через Німеччину – погані погодні умови затримали їх майже на добу. У Києві навіть не тренувалися, мали менше 24 годин перед грою. Очевидно, що фізичний та емоційний настрій гостей був не найкращим.
Крім того, Загреб спіткали великі кадрові проблеми. Поза грою опинився Антоніо Марін – ключовий гравець юнацької команди, їхня головна зірочка. Його важливість не передати словами. Це як Динамо без Циганкова, або Барса – без Мессі. А ще через перебір карток матч пропускав основний плеймейкер Томіслав Крізмановіч. Отже, одразу двоє ключових атакувальних футболістів – поза грою. При тому, що форвард Леон Шипош – дуже залежний від підтримки півзахисту. На атакувальному потенціалі команди Йовічевіча такі проблеми не могли не позначитися.
Костюк побудував гру дуже обережно. Вийшли у середину поля Бодня та Білошевський, які працюють тільки на стримування. У плані конструктиву від них користі небагато. Не розумію, чому б не зіграти сміливіше? Суперник мав не найкращий фізичний, кадровий та емоційний стан. Звідси – два попередження для хорватів вже на початку матчу. Вони нервували і не завжди встигали.
Йовічевіч навіть замін не проводив, тому що не мав можливості посилити гру. Ось тут би спробувати натиснути – загребська фортеця може б і не встояла. Київ не поступився Загребу ні по грі, ні по рахунку в основний час. Але проблема в тому, що нічия – не той результат, який влаштовував команду господарів. Потрібно було перемагати.
2. Що відбувається із футболістами команди?
Минулого року було зачарування футбольним інтелектом Артема Шулянського. Я не розумів запрошення Беніто на його позицію та відсутність Артема на зборах першої команди. Не менше захоплювався азартом, швидкістю, дриблінгом Георгія Цітаішвілі. Дуже сподівався, що він нарешті отримає свій шанс у першій команді Динамо. Вікентія Волошина вважав потенційно найсильнішим молодим гравцем України свого покоління, а Євгена Ісаєнка – форвардом динамівського стилю, який з часом може стати новим Ребровим.
Всі перелічені гравці просто провалили матч проти Загреба. Ні бажання, ні майстерності, ні ефективності. Шулянський відверто загубився на своєму фланзі. Так само і на Цітаішвілі знайшли протидію. Волошин дуже довго приймав рішення, а Ісаєнко не створив проблем захисникам суперників.
Саме у таких матчах, як проти Динамо Загреб, коли відповідальність за результат зашкалює, формуються лідери, хлопчаки перетворюються на чоловіків. Відбувається так званий перехід із юнацького у дорослий футбол. Але «динамівці» показали, що їм ще зарано бодай сподіватися на першу команду.
3. Чому тактично ми виглядали одноманітно?
Матчі Юнацької ліги УЄФА показали, що Загреб не любить, коли захисникам закидають м'яч за спину. Я підтримую ідею Костюка зіграти таким чином. На початку матчу ці трюки кілька разів проходили. Якби в одному з епізодів Ісаєнко краще обробив м'яч (або швидше прийняв рішення) – гості не уникнули б голу.
Йовічевіч розумів, що тут його команда вразлива, тому лінія захисту зіграла дуже низько. До 20-ї хвилини стало зрозуміло, що тактика, обрана Костюком, не працює. Потрібно було щось змінювати, але кияни продовжували грати у той же футбол. Чому б Цітаішвілі та Шулянського принаймні не поміняти місцями, якщо у них нічого не виходило проти персональних опікунів?
Дивлюся італійський чемпіонат. Там команди змінюють побудову гри по 3-4 рази за матч. Із трьох захисників переходять на чотири. Цілі лінії змінюються упродовж 90 хвилин. Натомість в атаці юнацької команди Києва не виявилося плану Б. А якби якогось «дурака» пропустили на початку матчу? Що тоді робити? Бити на Ісаєнка у боротьбу?
4. Чому фізично не витримали увесь матч?
Склалося враження, що «динамівці» не готові фізично. Ісаєнко, Цітаішвілі, Шулянський, Волошин заслужили своєї заміни ще на початку другого тайму. Я не побачив підключень в атаку флангових оборонців Вівчаренка та Скорка. Вони завжди були сильними у цьому компоненті. Команда ж наче тільки після зборів. Сил повинно бути багато. Але чомусь зупинилися. Перенавантаження? Втома? Неправильно проведена підготовка?
5. Чому не залучили Сухоручка та Сироту?
У таких матчах дуже важливо мати досвідчених гравців, які у потрібний момент зможуть допомогти. Минулого сезону захисник Сирота відіграв у парі з Поповим матчі плей-офф Юнацької ліги УЄФА. Його досвід був би дуже важливим. Ні Забарний, ні Біловар такого досвіду не мають навіть близько. А це ж не тільки додаткова підтримка для команди, але й стандарти біля чужих воріт. Теоретично Сирота міг би вирішити долю матчу, підключившись до штрафного чи кутового, або вдало пробивши пенальті.
Нападник Владислав Ванат пропускав гру через пошкодження. Костюк залишився з одним Ісаєнком. У той же час на зборах із першою командою, окрім Сироти, залишився ще й Данило Сухоручко. За стилем це повна протилежність Ісаєнку. Данило – фактурний форвард, який може боротися за м’ячі, завершувати флангові атаки. Це могло б стати козирем для Костюка по такій грі, де кожен напівмомент усе міг вирішити.
Але Сухоручко та Сирота того ж дня грали в спарингу за першу команду. Причому її тільки умовно можна назвати «першою». Грали проти відверто «лівого» суперника. Невже цей спаринг був важливішим для клубу за Юнацьку лігу УЄФА?!
У Загреба той же Гвардіол також грає за першу команду. Причому виходив навіть у Лізі чемпіонів. Але чомусь ніхто не залишив його працювати із першою командою, натомість відправили у юнацьку – отримувати такий потрібний міжнародний досвід. У киян же вийшло так, що одні гравці поїхали, а інші залишилися...
6. Чому взимку не посилили проблемні позиції?
Для першої команди Динамо середина поля є проблемою. Така ж ситуація в юнацькій команді. Матчі проти Шкендії та ПАОКа засвідчили: якщо суперник тисне, діє агресивно – у киян виникають великі клопоти.
Фактор травм, спаду форми тощо робить середину поля команди Костюка кволою ланкою, хоча саме півзахист є ключовою лінією у футболі. Білошевський багато пропустив через травму. Травмований Ващишин. Михайленко – ще дуже молодий. Фактично, тільки Надольський може з часом претендувати на першу команду Динамо. Якщо немає інших варіантів, то можна замислитись над залученням легіонерів. Ти паче, клуб практикує запрошення молодих іноземців.
7. Для чого команді Джозеф Окоро?
Минулого року цей нігерієць із певною помпою переходив до Динамо. Його презентували, наче одного з найбільших талантів Африки. У центрі захисту в Динамо є Забарний, Сирота, Біловар. Певні перспективи має Хондак. У першій команді вже грає Попов. Місця для Окоро взагалі немає.
Нігерійця почали використовувати у середині поля. Легіонер повинен бути сильнішим від місцевих гравців, інакше він команді просто не потрібен. І ось важливий матч Юнацької ліги УЄФА, а Окоро просидів всю гру у запасі. При тому, що середина поля (особливо у другому таймі) потребувала посилення.
Я просто не бачу сенсу тримати таких легіонерів, які вже мали час на адаптацію, але вигоди команді не дають жодної. На лавочці міг би посидіти хтось із гравців 2003 року народження. Користі було б більше.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
