Під ногами у Юліана Нагельсманна електроскейт. Навіщо? Він же не гасає на ньому тренувальним табором Лейпцига?
«Ні-ні, але деколи їду додому на скейті, – розповідає Юліан. – Я живу лише в 7 кілометрах від бази. Добиратися недовго. На скейті стою чудово, адже це схоже до сноубордингу. Нічого складного».
Обігравши Тоттенхем, Нагельсманн у 32 роки став наймолодшим тренером, який перемагав у плей-офф Ліги чемпіонів. Втім, катання Юліана на дошці крізь німецькі затори вражає навіть більше. Перевтілення в Барта Сімпсона не залишається непоміченим.
«Фани сміються, коли бачать, як я розсікаю центром міста. В них не вкладається в голові, що головний тренер Лейпцига їздить на скейтборді. Однак людям це подобається. Ніхто не каже: «Та він божевільний». Вони розуміють, що ти живеш нормальним життям».
Кар'єрний шлях Нагельсманна інтригує чи не найбільше в Європі. Елітні клуби продовжують стежити за його прогресом. Він близький до того, щоб вибити Жозе Моурінью з Ліги чемпіонів і завершити гегемонію Баварії в Бундеслізі.
А почалося все з Аугсбурга. Це історія зі щасливим кінцем, в якій герой долає усі перепони. 20-річний центрбек Нагельсманн зазнав серйозної травми коліна, яка змусила завершити ігрову кар'єру. У тому ж році несподівано помер його батько. Юліан не мав часу скиглити – йому довелося стати головою сім'ї.
Тренер другої команди Аугсбурга – такий собі Томас Тухель – запропонував йому попрацювати скаутом. Після цього Нагельсманн почав поступово підійматися: тренерська робота в академії Мюнхена-1860, перехід у Хоффенхайм U-19, статус наймолодшого наставника Бундесліги. У Хоффенхаймі він досягнув миттєвого успіху – за рік перетворив команду з борця за виживання в постійного претендента на Лігу чемпіонів.
Мадридський Реал вийшов на Нагельсманна прямо перед тим, як РБ Лейпциг прислав свого представника, щоб підписати з Юліаном попередню угоду у 2018-му. Однак тоді було занадто рано переходити в мадридський гранд.
«Я відмовив Реалу. Але варто уточнити, що мені не кинули на стіл контракт. Вони хотіли зустрітися. Я мав два тижні, щоб підготуватися, підучити іспанську, – каже фахівець. – Попереду в мене ще багато часу – не останні 5 років, протягом яких треба заробити всі гроші світу. Я маю ще 10-20 років у запасі.
50-річний менеджер не може відмовити Реалу, а поки що я маю можливість чинити так, як вважаю правильно. Тут я можу робити помилки та вчитися на них, ставати кращим тренером. А в топ-клубах все не так: якщо ти не перемагаєш, ніхто не буде з'ясовувати причини – тебе просто звільнять».
Лейпциг виграв у Тоттенхема перший матч лише з різницею в один гол, хоча мав забивати більше. «Міні-Моурінью», як Нагельсманна колись зневажливо назвав екс-голкіпер збірної Німеччини Тім Візе, міг розраховувати на кращий підсумок виїзної дуелі з оригінальним Моурінью.
«Ми всі дуже нервувалися перед Тоттенхемом, – розповідає Нагельсманн. – Але важливо було нав'язати супернику свою гру. Я не розраховував, що ми стільки володітимемо м'ячем. Думав, що Тоттенхем більше гратиме на атаку. Після матчу я сказав своїм футболістам, як пишаюся перемогою на тому величному стадіоні».
Нагельсманн майже ідеальною англійською розповідає про необхідність довіряти інстинктам гравців атаки. «Завжди будь артистом, – каже Юліан. – Я даю вказівки щодо гри в атаці, але все залежить від того, як футболісти знаходять зони та приймають рішення.
Ми повинні розважати вболівальників. Суть футболу не в тому, щоб відстояти свої ворота «на нуль». Втім, можливо, більшість тренерів концентруються на обороні. У нас з Моурінью схожа кар'єра, ми обидва не грали на професіональному рівні, але стиль футболу в нас різний».
Нагельсманн усвідомлює, що в футболі не все зводиться до тактики. «Тренування команди – це 30% тактичних нюансів і 70% роботи з особистостями», – запевняє Юліан. Його вмінням керувати футболістами давно захоплюються, його ставлення до штрафів вважають зразковим.
«Нехай краще приділять час іншим людям, ніж заплатять штраф. Гравці значно більше навчаться, коли поїдуть в лікарню та поспілкуються з хворими дітьми, для яких їхня робота та їхнє життя виглядають мрією. А гроші? Грошей в них багато.
Молодість допомагає в роботі тренера. Ти розмовляєш з футболістами однією мовою, знаєш про Instagram і Facebook. Значно легше впіймати одну хвилю, коли розумієш, як вони розважаються, з чого сміються. Їм потрібно відчувати, що тренер класний і веселий. А я вмію жартувати».
На базі Лейпцига встановили 6-метрову вишку – відомий своїми інноваціями Нагельсманн спостерігає звідти за роботою підопічних. Також для нього побудували величезну інтерактивну стіну, на якій коуч під час тренувань задемонструє відео різних епізодів. Вперше він це запровадив ще в Хоффенхаймі. «Футболісти можуть залишатися на своїх позиціях і відразу виправляти помічені помилки, а не бігати щоразу до маленького екрана», – пояснює фахівець.
Нагельсманн зізнається, що зараз йому складніше переймати досвід колег, ніж коли він був новачком у Хоффенхаймі. Однак є два виключення – Юрген Клопп і Пеп Гвардіола.
«Підтримувати контакт з Пепом досі дуже просто, – розповідає Юліан. – Мова не про безперервні щотижневі розмови, але раз на три місяці ми виходимо на зв'язок.
Предметом розмови можуть стати різні теми. Наприклад, ми обговорювали атакувальну гру крайніх захисників. Деколи просто вітаємо один одного з перемогою. Це все більше походить на дружню розмову. Ніхто не хоче в деталях розбирати свою філософію. І це не дивно – я сам не хочу!
Пеп і Юрген кажуть мені, що АПЛ – божевільна. У майбутньому мені було б дуже цікаво там попрацювати. Для молодого тренера з Бундесліги цілком нормально, коли англійські клуби проявляють інтерес, але поки що я не звертаю на це уваги. У мене контракт з Лейпцигом на 4 роки без прописаної клаусули. Можливо, колись якийсь клуб зателефонує, однак гранди АПЛ звернуть на мене увагу лише тоді, коли я виграю титул в Німеччині».
У Нагельсманна багато хобі – все не обмежується сноубордингом та скейтбордингом. Він їздить на лижах, літає на параплані, катається на гірському велосипеді та навчається на пілота малої авіації. Йому в задоволення проїхати пару кіл на своєму мотоциклі та вибратися на пагорби поблизу Лейпцига, щоб втекти від рутини.
«Ні телефона, ні WhatsApp, ні зустрічей, – каже Юліан. – Лише прекрасний краєвид, який дає відчуття свободи. Дихаєш на повні груди та почуваєшся маленькою частиною цього світу Такі моменти допомагають мені переживати важкі періоди. У житті не може бути тільки футбол, футбол, футбол. Коли ти отримуєш позитив від інших речей, футбол також приноситиме задоволення».
Яким би не було майбутнє Юліана, все буде крутитися навколо його дружини Верени, сина Максімілліана та... снігу. Нагельсманн хоче стати гірським гідом в Альпах. Серйозно, це правда.
«Я планую попрацювати тренером ще 10-12 років і завершити, коли ще рано буде лежати весь день на дивані, насолоджуючись пенсією. Можливо, так і буде, але планувати кар'єру – справа невдячна.
Я хочу виграти титули. Якщо за наступні 10 років зробити це не вдасться – продовжу тренувати. Але якщо через 12 років я всього досягну, настане хороший момент завершити з футболом і просто жити в Альпах, я буду дуже щасливим. Такий сценарій був би ідеальним».
Переклад і адаптація – Роман Саврій, «Футбол 24»
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
