Рішення ціною в золото. Вони могли грати за Францію і бути чемпіонами світу
Світовий футбол 2355 21 Березня, 20:37

ТОП-5 футболістів, у яких була можливість виступати за «триколірних»

У часи, коли звичне життя, в тому числі й футбольне, в Європі опинилося фактично паралізоване через коронавірус, у вболівальників відверто небагато актуальних приводів та тем для обговорення. У такий період єдине, що залишається - згадувати недавні яскраві баталії і події. Головною з них в футболі є, звичайно ж, чемпіонат світу.

Тріумфатором останньої світової першості стала команда Франції, яка в фіналі не залишила шансів на успіх головній сенсації турніру збірній Хорватії (4:2). У стані «триколірних» на ЧС-2018 яскраво проявили себе Антуан Грізманн, Кіліан Мбаппе й інші футболісти, але серед них цілком могли б бути і гравці, що представляють нині інші національні збірні.

Про п'ятьох футболістів, які мали можливість грати за збірну Франції і потенційно отримати «золоті» медалі ЧС-2018, але з якихось причин вибрали інші команди, ми сьогодні і згадаємо.

Лерой САНЕ

Нинішній вінгер «Манчестер Сіті» з'явився на світ в 1996 році в німецькому Ессені в родині німкені та сенегальця. Батьки Сане мали безпосередній стосунок до спорту - мати Регіна Вебер вигравала «бронзу» в художній гімнастиці на Олімпійських іграх 1984 року, а батько Сулейман Сане на професійному рівні грав у футбол й провів 55 матчів (29 забитих м'ячів) в рядах національної команди Сенегалу.

З урахуванням того, що Сулейман Сане з раннього дитинства проживав у Франції, де і почав робити перші кроки у футболі, крім сенегальського, він також отримав і громадянство європейської країни. З цієї причини у Лероя Сане був широкий вибір на національному рівні - він міг грати за збірні Франції, Сенегалу або Німеччини.

Спочатку Лерой Сане почав грати за юнацькі збірні Німеччини, потім - за молодіжну, а в 2015 році дебютував за національну команду. Цікаво, що прем'єрний матч Лероя Сане за збірну Німеччини припав на спаринг проти Франції (0:2), кольори якої вінгер також теоретично міг би захищати. У підсумку на чемпіонат світу-2018 Лерой Сане навіть не поїхав. Тренерський штаб збірної Німеччини зробив ставку на інших виконавців, а коли команда провалилася, зайнявши останнє місце в групі зі Швецією, Мексикою і Південною Кореєю, Йоахіму Леву ще довго згадували рішення не взяти Сане на мундіаль. Втім, Лерою нині лише 24 роки, а тому як мінімум на двох або трьох найближчих чемпіонатах світу у нього ще буде можливість поборотися за «золото».

Каліду КУЛІБАЛІ

Топовий захисник «Наполі» Каліду Кулібалі з'явився на світ у 1991 році у Франції в сім'ї емігрантів з Сенегалу. Футбольну кар'єру він починав у французьких командах, а першим його професійним клубом став «Мец», де Кулібалі провів два непоганих сезони, а потім був проданий бельгійському «Генку», де його й пригледіли скаути «Наполі».

У період виступів за «Мец» Каліду Кулібалі отримував запрошення до молодіжної збірної Франції і навіть провів за неї 11 поєдинків. Але від'їзд в «Генк» не посприяв розвитку «триколірної» міжнародної кар'єри Каліду. Більш того, наставники головної французької збірної не бачили місця для Кулібалі навіть після першого вельми успішного сезону (2014/15) рослого центрбека в «Наполі». У підсумку в 2015 році Кулібалі отримав пропозицію виступати за етнічну батьківщину - Сенегал, і не став відмовлятися від цієї почесної можливості.

До теперішнього моменту Каліду Кулібалі провів вже 33 матчі і забив 1 гол за збірну Сенегалу, будучи її капітаном. В рядах цієї африканської команди Кулібалі брав участь у фінальній частині ЧС-2018, провівши всі 3 поєдинки Сенегалу на груповій стадії проти Колумбії, Японії та Польщі. Лише за додатковими критеріями (якщо точніше, то за очками фейр-плей) сенегальці поступилися путівкою в плей-оф мундіалю Японії, внаслідок чого досить рано покинули турнір. Складно сказати, чи грав би ключову роль Кулібалі в сучасній збірній Франції, якби залишився вірним «триколірним», але за трансферною вартістю (70 млн євро) Каліду поступався б там з числа центрбеків тільки Рафаелю Варану (80 млн євро), упевнено випереджаючи всіх інших.

Гонсало ІГУАЇН

Форвард «Ювентуса» народився в 1987 році у французькому Бресті, куди його батьки переїхали в зв'язку з виступами батька Гонсало Хорхе Ігуаїна за місцеву однойменну команду. Назад в Аргентину сім'я Ігуаїна повернулася, коли хлопчикові не було ще й року. Однак французьким громадянством Гонсало обзавівся, хоча і абсолютно не знає тамтешньої мови.

До січня 2007 року Гонсало Ігуаїн виступав в Аргентині за «Рівер Плейт», а потім за 12 мільйонів євро перебрався до мадридського «Реалу». За півроку до цього трансферу на Гонсало виходили представники федерацій футболу Франції та Аргентини, бажаючи переконати нападника схилити вибір саме на їхню користь. Але тоді Ігуаїн ввічливо відмовився від обох пропозицій, взявши час на роздуми.

У 2009 році Гонсало Ігуаїн прийняв рішення виступати за свою етнічну батьківщину - Аргентину. До нинішнього моменту форвард встиг провести за «біло-блакитних» 75 матчів, відзначившись 31 забитим м'ячем. У 2010 році Ігуаїн став найкращим бомбардиром Аргентини на чемпіонаті світу в ПАР, а на турнірі в 2018 році провів 3 матчі (1 - в основі), не забивши жодного м'яча. Аргентина на останньому мундіалі пробилася в 1/8 фіналу, де була бита (що дещо символічно в контексті розмови про міжнародну кар'єру Ігуаїна) Францією - 3:4. До слова, 32-річний форвард досі не може похвалитися жодним здобутим трофеєм з аргентинською збірною...

П'єр-Емерік ОБАМЕЯНГ

Нинішній форвард «Арсеналу» П'єр-Емерік Обамеянг також з'явився на світ у Франції в сім'ї емігрантів. Його батько П'єр був професійним футболістом і провів близько восьми десятків матчів за збірну Габону. У 18-річному віці П'єр-Емерік перебрався в академію «Мілана», але вже через рік повернувся до Франції, де його орендував «Діжон». Зумівши успішно себе проявити, Обамеянг отримав пропозицію зіграти за юнацьку збірну Італії U-19, але відмовився від неї. Лише через декілька місяців після цього П'єр-Емерік зіграв товариський матч за збірну Франції U-21, але та гра так і залишилася для нього єдиною за «триколірних».

У 2009 році П'єр-Емерік Обамеянг прийняв пропозицію виступати за національну збірну Габону. На той момент він був далеко не топовим гравцем, яким став завдяки виступам з 2013 по 2018 роки за дортмундську «Боруссію». На жаль, з африканськими «пантерами» Обамеянг досі так жодного разу і не отримав можливості зіграти в фінальних частинах чемпіонатів світу, хоча пройшов з командою вже три відбіркових цикли - на мундіалі 2010, 2014 і 2018 років.

Нині на рахунку Обамеянга 51 матч і 20 голів за збірну Габону. Він є капітаном «пантер» і, звичайно ж, головною зіркою та найдорожчим футболістом (70 млн євро) з їхнього складу. Складно сказати, які перспективи могли б бути у П'єр-Емеріка в збірній Франції, але абсолютно зайвою фігурою для «триколірних» він, мабуть, точно не був би, адже на клубному топ-рівні ось вже дев'ятий сезон поспіль Обамеянг забиває по 10 і більше голів.

Ріяд МАРЕЗ

Цей вінгер, який виступає нині за «Манчестер Сіті», народився у Франції. Його батько був родом з Алжиру, а мати мала алжиро-марокканське походження. До сезону-2015/16 про Ріяда Мареза у футбольній Європі мало хто знав і чув. Він виступав за «Гавр», а в 2014-му за 500 тисяч євро перебрався до «Лестера». У стані «лисиць» в першому своєму сезоні в Прем'єр-лізі боровся за виживання, а от у другому став яскравою частиною сенсації, коли «Лестер» виграв «золоті» медалі, залишивши позаду себе всіх грандів англійського футболу.

У сезоні-2015/16 Марез забив 17 голів в 37 матчах Прем'єр-ліги. Ймовірно, в збірній Франції були б щасливі запросити до себе такого гравця, але ще в кінці 2013-го Ріяд прийняв рішення грати за етнічну батьківщину - Алжир. За «зелених» Марез дебютував в травні 2014 року, а через місяць поїхав з командою на чемпіонат світу до Бразилії, де провів один поєдинок.

У 2018 році Алжир пролетів повз чемпіонат світу, а Марез, який перебрався якраз в липні в ряди «Манчестер Сіті», можливо, десь пошкодував, що поспішив з вибором міжнародного шляху і не дочекався запрошення від збірної Франції. Однак через рік Ріяд, напевно, вже й не згадував про колишні емоції, адже збірна Алжиру, капітаном якої він був, вдруге в історії стала тріумфатором Кубка африканських націй. До слова, Марез точним ударом в компенсований час вивів «зелених» у фінал того турніру, засмутивши зі штрафного воротаря нігерійців (2:1).

Читайте нас у Telegram

Останні новини

bigmir)net TOP 100