Бесіда з легендарним гравцем «Динамо» - на мить доторкнутися до історії киян, перенестися в часи великих перемог команди. Про секрети успіху «золотого складу» «Динамо», про те, як здобувалися великі перемоги і коли «Динамо» повернеться на колишню вершину розповів Леонід Буряк в ексклюзивному інтерв'ю офіційному сайту «біло-синіх».
А точніше, це вийшло навіть не інтерв'ю, а думки легендарного футболіста, якими він поділився із сайтом клубу. Ми відійшли від традиційного формату питання-відповідь і дали можливість Леоніду Буряку висловитися по ряду питань у вигляді монологу.
«Щоб щось узяти, треба щось віддати»
Футбол не так уже і змінився за минулі роки, можливо, став швидшим, з'явилося більше сильних команд у Європі. «Динамо» в єврокубках регулярно чогось досягало, ми завойовували трофеї, наше покоління перемагало сильних суперників, наступні покоління вигравали у «Реала», «Барселони». Проти нашого покоління і наступних грали зірки такого ж калібру, як зараз - Рауль, Саморано, Зіко, Амансіо. Але тоді було простіше щось виграти, була інша структура турнірів і співвідношення сил у футбольному світі.
У наш час будь-який футболіст мріяв опинитися в київському «Динамо». Жодна команда з пострадянського простору не зрівняється з регаліями київського «Динамо». Раніше говорили так: «Перед матчем подивимося, як дубль у футбол грає, а основний склад покаже, як треба здобувати очки».
З приводу відданості справі й самовіддачі, я скажу так: у мене теж була молода дружина і мене часто не було вдома. Я по 10 днів сидів на базі, оскільки вся команда готувалася - тренувальний процес, ігри. А коли приїжджаєш додому після матчу, падаєш, хочеться просто відпочити, тому що починалися судоми. Для молодого організму це був стрес. Щороку треба було щось долати. І природно, ніхто тобі даром нічого не дасть. Щоб щось узяти, треба щось віддати. Я у 23 роки, будучи дворазовим чемпіоном СРСР, лише спробував, що таке алкоголь. Я фанатично віддавався своїй справі, був відданий футболу. У кожній грі потрібно було доводити, що ти гідний стартового складу. І не важливо, яке прізвище на футболці. Зупинятися не можна було. Спершу - футбол, а потім усе інше. Доля так розпорядилася, що щось і мені дала.
Секрет наших перемог був простий - велика кількість ігор, серйозна передсезонна підготовка, плюс найкращі футболісти збиралися в «Динамо», у руках Лобановського. Але в чемпіонаті була велика конкуренція - як командна, так і індивідуальна. Цілий ряд видатних футболістів жодного разу не зіграв за збірну СРСР, тому що в ній були гравці сильніше.
«Якщо ти невдало зіграв, то наступного разу зіграєш через рік»
У 19 років я вже став майстром спорту, гравцем основного складу, грав за збірну СРСР перші матчі. І вимоги до гравців тоді були зовсім інші. Лобановський рідко давав шанс, якщо ти не був в обоймі. То була дуже закрита команда, тренерський штаб використовував 14-15 осіб за весь сезон. Але ми були сім'єю, одним цілим. Колись мені квартиру давали в будинку Кабміну і я пішов туди, але повернувся ні з чим. Наступного дня поїхали в приймальню разом з Лобановським, він допоміг вирішити ситуацію, і мені видали квартиру.
У мене не було часу на те, щоб зловити зірку. У нас був такий закон - одружених за день до гри відпускали додому, а неодружених забирали на базу. Я приїжджав у місто після тренування, приводив себе до ладу, гуляв, бачився з друзями, і все, їхав на базу спати. Я розумів, що завтра два тренування. Усі цим жили. Так, був ажіотаж, писали в пресі про нас, але не було часу, щоб на щось відволікатися.
За 14 років у «Динамо» лише двічі бачив, щоб хто-небудь входив у кімнату Валерія Лобановського. Він був досить закритою людиною. І база була закрита для сторонніх. Фіксувалося, хто приїхав, хто виїхав. Жодних журналістів, агентів і жінок на базі.
Але все змінилося. Зараз жінки працюють лікарями в чоловічих командах, і це нормально. Якщо абстрагуватися від цього, то кожен робить свою справу. Якщо дівчина-журналіст талановита, хоче написати грамотний об'єктивний матеріал, підняти статус клубу - які питання до неї? Яка різниця, яка стать, якщо може прийти на цю ж посаду чоловік-нездара... У мій час було мало дівчат-фотографів, як і журналісток.
«Одна з причин зниження рівня чемпіонату України - невелика кількість ігор»
Чому зараз команда не може похвалитися такими досягненнями? Рівень чемпіонату сильно впав. Ще недавно було близько десяти клубів, які могли відібрати очки і у «Шахтаря», і у «Динамо» Київ. Серед ни були і «Металіст», і «Дніпро», і «Кривбас». Ці клуби збанкрутували, залишилися «Динамо» і «Шахтар». Ще одна причина зниження рівня чемпіонату України - невелика кількість ігор. У першому колі чемпіонату зараз грають трохи більше 20 матчів, що дуже мало для молодих футболістів. А в мій час за першу половину сезону грали до 40-50 матчів у різних турнірах.
В Англії майже не тренуються - килимок розстелили, гімнастику зробили, а форму набирають завдяки іграм, і всі отримують задоволення від цього видовища. Це не діло, коли молодий футболіст 20-ти років грає 10 матчів і їде відпочивати на Мальдіви. Раніше і умови для футболу були гіршими: поля були не в ідеальному стані, грали і зі снігом на газоні без підігріву. На поля накривали очеретяні мішки для його підготовки. Це була титанічна праця.
Зараз мало конкурентоспроможних команд. Це нонсенс - в Одесі прекрасна інфраструктура, стадіон, і немає команди. 12 команд для України - це дуже мало. Так, трохи підтягнулися «Зоря», «Десна», «Олександрія». У результаті всього 5 команд, а потрібно ще стільки ж. І ми не знаємо, що з ними завтра буде. Вони всі залежні від однієї людини. Якщо у клубу є інфраструктура, банківські гарантії, що клуб готовий платити гроші, тоді у нас не буде таких проблем, як зараз. Я працював на посаді спортивного директора і знаю, що не кожен футболіст поїде в Україну.
«Головний вектор розвитку «Динамо» й усіх українських команд - орієнтація на своїх вихованців»
У нас є свої талановиті футболісти, але мало тих ігор, щоб вони розвивалися. Зіграти матч і тиждень відпочивати - це не діло. Зіграти 8-9 поєдинків і виїхати за кордон відпочивати - це нонсенс для нашого часу.
Головний вектор розвитку «Динамо» й усіх українських команд - орієнтація на своїх вихованців. Школи повинні працювати так, щоб 10 із 16-ти команд могли б відібрати очки у «Динамо» і «Шахтаря».
У дублі, юнацькій команді «Динамо» є таланти. Але були випадки, коли говорили, що росте майбутня зірка, але футболіст так і залишався на рівні молодіжного футболу. Якщо людина зіграла 150 ігор у вищій лізі, то це вже означає якийсь рівень. Тоді можна визнати, що людина щось уміє.
З усієї компанії, яка виграла молодіжний чемпіонат світу, лише кілька гравців пробилися в основу клубних команд. Так, вони виграли, це все прекрасно, але настав новий день. Ви отримали кубки, медалі, преміальні - про це треба забути. Якщо жити цим, тоді потрібно зупинитися і все закінчити.
«Ми свою справу зробили - ми дали вам великий бренд у руки»
Яка найголовніша порада молодим футболістам? Бути фанатом своєї справи, потрібно любити футбол. Гравцю потрібно зрозуміти, що для нього пріоритет: не татуювання, а щоденна робота над собою, футболісту потрібні готові до гри ноги, прес, сили, кондиції, а потім усе інше.
Мені теж у 19 років хотілося гуляти з дівчатами, але якщо в такому віці я б трохи з ними гуляв, трохи вживав алкоголь, трохи грав у футбол і трохи всього іншого, я б нічого не досягнув. Потрібно цілеспрямовано займатися однією справою. Цей період слід просто пройти. За місце у складі потрібно битися. Зараз така ситуація, що шанс дається кожному. І у свій шанс треба вгризатися і битися в кожному матчі.
Ми свою справу зробили - передали в руки наступним поколінням великий футбольний бренд. Сподіваюся, доживу до того моменту, коли «Динамо» якщо не виграє Лігу чемпіонів, Лігу Європи, то хоча б дістанеться фіналу, півфіналу, чвертьфіналу - це вже буде успіх, адже ми розуміємо, де ми знаходимося. Успіх вимагає віддачі, майстерності - одного бажання замало.
Ельзара Джапарова
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
