Лоренсо Санс – один з найуспішніших президентів в історії мадридського гранда. Його правління започаткувало відродження «бланкос» на міжнародній арені. Перебуваючи на посаді лише п'ять років (1995-2000), великий функціонер і бізнесмен виграв дві Ліги чемпіонів. Фантастична суха серія «королів» у найпрестижнішому єврокубку затягнулась на 32 сезони, поки не з'явився амбіційний Санс.
Він прийняв клуб, який перебував у патовій ситуації після провального керівництва Рамона Мендоси, хоча також належав до тієї хунти. Мадрид вперше у власній історії не потрапив до єврокубків. Діяти потрібно було негайно і рішуче. Літнє міжсезоння 1996-го, коли Галлахери ще трималися купи, а «Wonderwall» полонив перші ряди світових чартів, перетворилось на трансферний перформанс «бланкос». 50 мільйонів євро на підписання нових гравців – справжнє божевілля в середині 90-х.
Предраг Міятовіч був найціннішою перлиною Санса, топ-придбанням, яке дозволяло мріяти про великі перемоги. Серб обійшовся мадридцям у 1,284 млрд песет (10,272 млн доларів). Валенсія, де балканець пройшов трансформацію від плеймейкера до нападника, не збиралась втрачати жодного цента на трансфері свого провідного бомбардира (27 м'ячів у кампанії 1995/96). Повна виплата клаусули – принципова позиція «кажанів», з якою довелось змиритись босам Реала. Коли з'ясувалось, що Санс вів перемовини з Міятовічем весь попередній сезон, між обома клубами спалахнула серйозна медійна війна. Жорсткі заяви та взаємні образи не припинялись протягом декількох наступних місяців.
«Один з найсумніших днів у моєму житті. Прикро, що через коронавірус не вдалося відвідати Санса, адже в лікарню не пускали навіть його близьких. Я все ще не можу оговтатись... Лоренсо був мені як батько. Це – чудова людина», – зізнається Міятовіч.
Того ж літа Санс домовився з Роберто Карлосом, який перейшов з Інтера за 6 млн євро і став еталоном гри сучасного латераля. Бразилець захищав кольори Реала до 2007-го. Шукер, Зеєдорф, Іллгнер, Пануччі та Зе Роберто доповнили вишуканий список трансферів тринадцятого президента в історії королівського клубу. Щоправда з перелічених виконавців в Іспанії тріумфували лише хорват і німець, інші – відкрились поза межами Бернабеу. Зеєдорф творив у Мілані, Зе Роберто тішив фанів Байєра та Баварії, Пануччі запалював у Ромі.
Дебютний сезон завершився перемогою в Прімері та поверненням до Ліги чемпіонів, але Мадрид продовжувало трясти зсередини. То були неспокійні часи. Інституційна криза, пов'язана з правлінням Мендоси, не сприяла ефективній роботі неоднорідної ради директорів з противниками Санса. Берлусконі знадобився один телефонний дзвінок, щоб переманити Капелло, якого влітку 1997-го замінить Юпп Хайнкес. Німець ніколи не потоваришує з роздягальнею, але зробить для Санса дещо особливе.
Президент продовжував шукати зірок, щоб підсилити команду, але перевершити літо 1996-го йому більше не вдалося. Взимку 1998-го приїхав Карамбе, заради якого Санс декілька місяців перетягував канат з власниками Сампдорії. Однак зусилля не були марними – два голи француза проти Баєйра та Борусії наблизили європейську мрію.
Мадрид не торкався кубка чемпіонів 32 роки. Востаннє це робила легендарна команда Yé-yé, яка перемогла Партизан в брюссельському фіналі з рахунком 2:1 (1966). Підопічні Хайнкеса легко пройшли перший груповий етап з такими суперниками як Русенборг, Олімпіакос і Порту, а на стадії 1/4 фіналу здолали Байєр. Далі – складне протистояння з чинним чемпіоном, Борусією Д, яке вирішили голи Мор'єнтеса та Карамбе на Бернабеу (2:0). Німецький поєдинок завершився нульовою нічиєю, блискучий Редондо не дозволив мадридцям скласти зброю під тиском пекельного Вестфааленштадіон.
У фіналі чекав Ювентус – найкраща команда Кальчо, яке було домінуючою силою в Європі. Зідан, Дель П'єро, Давідс, Дешам, Індзагі... Мало хто вважав Мадрид фаворитом попри хороший кадровий потенціал. Міятовіч вийшов на матч травмованим. Він приховав власне пошкодження від Хайнкеса, але забив переможний м'яч (1:0). Проект Лоренсо Санса був коронований в Європі. Розпочалась нова переможна ера в історії мадридців. Президент танцював «Ла Макарена» у ложі Бернабеу. Сьомий кубок ЛЧ – його найбільше досягнення, проте не єдине.
Після помітного затишшя Санс будує новий переможний проект на завершальний сезон власної каденції (1999/00). Найдорожчим новачком «бланкос» з Вісенте дель Боске біля керма команди став талановитий французький форвард Ніколя Анелька, за якого Арсенал отримав 30 млн євро. Довершили топ-3 представники Балканів – Елвір Бальїч (21) та Періца Огнєновіч (8). Обоє нічим особливим не запам'ятались, натомість значно дешевші футболісти – Сальгадо (6), Ельгера (2,5) та Макманаман (вільний агент) – реально давали результат.
Рік реформ не минув без знакових прощань: Зеєдорф (Інтер; 12 млн), Міятовіч (Фіорентина; 12), Пануччі (Інтер; 9), Шукер (Арсенал; 5). Молодий Ето'О був проданий у Мальорку за мізерні 4,5 млн євро. Де камерунець зробить кар'єру – всім добре відомо.
24 травня 2000 року Мадрид здобув 8-й титул ЛЧ у власній історії. «Бланкос» розгромили Валенсію на Стад де Франс (3:0) завдяки м'ячам Мор'єнтеса, Макманамана і Рауля. Цікаво, що на шляху до паризького фіналу команда Дель Боске обіграла Динамо (другий груповий етап) – 1:2 в Києві та 2:0 в Мадриді. 16 липня Санс поступився на виборах будівельному магнату Флорентіно Пересу.
Через чотири роки – ще одна болюча поразка від нинішнього президента Реала. Санс набрав лише 5% голосів, Флорентіно – 91%. Після цього герой «Сьомої» відходить від футбольних справ, замається нерухомістю, потрапляє під слідство через фінансові махінації та навіть отримує умовний термін. 17 березня знаковий функціонер був госпіталізований після позитивного тесту на COVID-19. Він помер у віці 76 років.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
