Посмертна спадщина Лобановського для Моурінью, а Шева – прототип Мбаппе. Як «Динамо» двічі осоромило «Барселону» в 1997-му
Динамо Київ 1345 5 Квітня, 20:57

Велика команда Валерія Лобановського виблискувала в Європі наприкінці минулого століття. З допомогою детального розбору від Spielverlagerung пригадуємо грандіозний успіх «Динамо» проти «Барси».

Динамо протягом двох тижнів оформило дві найбільш вражаючі перемоги в історії клубу. На груповому етапі Ліги чемпіонів 1997/98 зійшлися титани європейського футболу – Валерій Лобановський проти Луї ван Гала. У тих матчах Динамо розбило Барселону завдяки грамотній стратегії, хоча клас футболістів був на боці каталонців.

«Залізний тюльпан» працював перший сезон в Іспанії, а Лобановський якраз втретє очолив Динамо після успішних періодів у 70-х і 80-х. До матчів з Барселоною кияни підходили з 4 очками у двох турах: здолали ПСВ і розписали нічию з Ньюкаслом. Барселона мала в активі лише один бал після нічиєї з ПСВ. Варто відзначити, що капітан Барси Пеп Гвардіола пропускав обидва поєдинки через травму гомілки, яка переслідувала його весь сезон.

Динамо – Барселона – 3:0, 22 жовтня 1997-го

Барселона у першому матчі більше володіла м'ячем, а Динамо обрало захисний футбол замість високого пресингу, зробило ставку на надійний центр поля та розташовувалося на власній половині. Гості зіграли за улюбленою схемою ван Гала 4-3-3. Оскар Гарсія вийшов на позицію «шістки», трішки вище – його брат Рохер зліва та Луїс Енріке справа. Луїш Фігу та Рівалдо отримали ролі вінгерів, а Крістоф Дюгаррі був центрфорвардом.

Динамо грало в схемі 4-4-2, яку зараз би описували як 4-2-2-2. Косовський зліва зберігав ширину, надаючи Шевченку простір для зміщень у півфланг. Максимов справа діяв ближче до центру – рідко відходив на бровку, а в основному допомагав опорникам закривати центральну вісь. Під час атак він деколи обмінювався позиціями з Ребровим, або ж допомагав різко змінити вектор атаки. Але в першу чергу Максимов відповідав за стійкість команди.

Оборонна стуктура Динамо

У позиційній обороні Ребров сідав глибше, а крайні півзахисники закривали фланги, формуючи 4-4-1-1. Динамо зустрічало суперника біля центральної лінії, де дуже дисципліновано відпрацьовували Шевченко з Ребровим. Четвірка хавбеків добре відчувала, коли потрібно підтримати пресинг форвардів, а коли – відкотитися назад.

Динамо намагалося зберігати чисельну більшість у центрі поля, використовуючи мікс зональної та персональної оборони. Як наслідок – Барселона весь вечір не могла знайти достатньо вільного простору. Час від часу каталонці своїми переміщеннями висмикували суперників з їхніх позицій, але все одно не отримували дивідендів через універсалізм футболістів Динамо.

Фланговий гравець господарів міг піти за опонентом у центр і прекрасно там відзахищатися, аналогічно гравець з осі поля догравав на бровці. Це звучить як персональна оборона, але Динамо зберігало структуру та виняткову компактність. Кияни передавали своїх візаві партнерам, коли цього вимагала ситуація. По суті, захисна структура Динамо залишалася однаковою, але футболісти не завжди закривали свої звичні зони. Нижче показано, як Динамо оборонялося.

Динамо посилювало тиск, коли Барселона розпочинала розіграш через центр. У спробах звільнитися від опіки каталонські хавбеки опускалися глибше й отримували м'яч обличчям до власних воріт. Як тільки пішов пас, декілька футболістів Динамо стягувалися в необхідну зону, а коли адресат зустрічався з м'ячем – вмикали пресинг. Це слугувало сигналом усій команді. У такі моменти розривів позаду вдавалося уникати завдяки підстраховці – центрхави оцінювали ситуацію, розміщення партнерів і закривали необхідну зону. Відбиравши м'яч, Динамо швидко летіло в атаку.

Атакувальні потуги Барселони

Одне з найцікавіших рішень ван Гала в цьому матчі – особлива роль Майкла Рейзігера. Нідерландець не грав, як звичайний крайній захисник, а зміщувався в центр, виконуючи функції фальшивого фулбека. Відповідно, формація Барселони перетворювалася на 3-4-3, а Оскар Гарсія діяв вище за інших центральних півзахисників – фактично змінював стартову позицію «шістки» на «десятку».

Позаду у ван Гала залишалася трійка захисників, де Феррер і Серхі розташовувалися по краях і допомагали у побудові атак, щоб знайти підхід до редутів чемпіона України. Оскільки Серхі не ходив по флангу вперед, Максимов часто відходив у центр і закривав Рохера. Щоб уникнути проблем з Рейзігером, Ребров старався так обирати позицію, щоб перекривати лінію пасу на нього.

Шевченко грав ближче до протилежного краю, тому Серхі мав достатньо простору, аби просувати м'яч вперед. Однак дуже рідко користувався ним: не йшов у дриблінг, не здійснював ривків. Натомість намагався довгими передачами знайти Дюгаррі. Француз виступав у ролі таргетмена під подачі Рівалдо та Фігу.

Дюгаррі мав дві головні функції: виграти верхову боротьбу або стягнути на себе кількох захисників і звільнити зону для партнерів. Під ним був Оскар, який мав вигравати підбирання та розпочинати другий темп атак. Рівалдо також не найкращим чином використовував вільні зони: шукав пасом центрфорварда або лупив здалеку.

У підсумку ця тактика більше нашкодила Барселоні, ніж допомогла. Каталонці лонгболами закидали вперед і великими силами затримувалися у чужих володіннях, що спричиняло значні розриви між групою атаки та Рейзігером з оборонцями. Динамо отримувало більше простору для контратак і виглядало ще грізніше в перехідних фазах.

Динамічне Динамо

Різниця в інтенсивності

У київському матчі найбільше здивував різкий контраст між інтенсивністю в діях Динамо та Барселони. Ван Гал загалом впроваджував у гру «блаугранас» міцні цілісні пресинг-системи, але в той вечір його підопічні виглядали вкрай пасивними та повільними – як у позиційній обороні, так і в перехідних фазах. Вони не встигали накривати Динамо пресингом.

Те саме стосується атаки. Частково брак інтенсивності можна пояснити стилем ван Гала, але темп руху м'яча в атаках Барселони катастрофічно поступався швидкості, з якою Динамо розганяло свої випади. Динамо значно швидше реагувало практично на все, що відбувалося на полі, зокрема демонструвало вищий рівень взаєморозуміння в епізодах з пресинг-сигналами.

Команди по-різному підійшли до фолів і стандартів. Динамо часто порушувало правила навіть безпосередньо перед карним майданчиком, щоб завадити каталонцям вийти на хорошу ударну позицію. Логіка проста: вважалося, що Шовковському легше потягнути дальній постріл зі штрафного, ніж врятувати ворота після якісного удару з гри. Також господарі використовували тактичні фоли з метою зриву контратак Барси – зараз цим елементом сьогодні активно користується Гвардіола.

Атака киян

Команда Лобановського мала ще одну фішку – короткий розіграш стандартів. У 90-х команди зазвичай вводили м'яч у гру після фолів довгими закиданнями, використовуючи шанс якнайшвидше добратися до чужих воріт. Динамо знало, що суперники, порушивши правила, відразу відкочувалися назад в очікуванні лонгболу. Тому кияни розігрували стандарти коротким пасом – футболіст з м'ячем мав задосить часу та простору для цікавого варіанту розвитку атаки.

Саме так Динамо відкрило рахунок у зустрічі. Лужний і Калітвінцев розіграли, вертикальний пас через півфланг на Реброва та розкішний удар з гострого кута. Другий гол кияни теж забили після штрафного, миттєво розігравши м'яч на лівому фланзі після фолу каталонців. Височенний рівень взаєморозуміння та швидка реакція на події – головні козирі колективу Лобановського. Його підопічні не раз так карали опонентів, які намагалися фолами збити темп.

Перевага Динамо над Барселоною найкраще проявлялася в перехідних фазах. Відібравши м'яч на власній половині, господарі відразу закидали його форвардам – найчастіше на хід Шевченку. Андрій дуже грамотно відклеювався від трійки каталонських захисників і здійснював ривки їм за спину. Завдяки своїй швидкості він був найгострішим гравцем у складі двох команд.

Як вже згадувалося, Барселона залишала Динамо величезні розриви для контратак, а Ребров і Шевченко вміло цим користувалися. Ближче до фінального свистка гості відчайдушно намагалися хоч якось прорватися до воріт Шовковського. Вони ще частіше застрягали в атаці, розриви збільшувалися, а довгі передачі Динамо з ривками форвардів ставали тільки ефективнішими.

Один з прикладів на рисунку. Розвалений півзахист Барселони дав Реброву достатньо часу, щоб вирізати класний пас Шевченку. Андрій залишився проти двох захисників, стартував трішки глибше і на швидкості вистрибнув з-за спин. Хесп мусив вийти з воріт, щоб врятувати епізод, а натомість завалив Шеву на газон і побачив перед собою червону картку. Вилучення голкіпера гостей фактично вирішило долю поєдинку.

4-2-2-2 Динамо засяяли під час позиційних атак на половині Барселони. Центрфорварди Шевченко та Ребров мали багато свободи в атаці. У деяких ситуаціях вони вдвох відтягувалися назад, втікаючи від захисту Барселони, та опинялися між лініями. Подвійною фальшивою «дев'яткою» їх не назвеш, але цей дует відмінно користувався тим, що Коуту та Феррер не могли слідувати в опорну зону, і вигравав для себе простір для роботи з м'ячем.

Як тільки форварди отримували пас, Косовський і Максимов здійснювали свої забігання. Завдяки грамотним і вчасним переміщенням групи атаки, Динамо будувало прекрасні комбінації, створивши декілька якісних гольових нагод. На прикладі нижче Феррер мусив відреагувати на позицію Шевченка та зробити крок вперед. Вналідок цього за спиною захисника виникла вільна зона для Реброва, який почав туди вбігати після пасу Гусіна. Шевченко розумно прокинув далі та вивів партнера на удар.

Перехідні фази в оборону

Команда Лобановського славилася не лише переходами в атаку, а й в оборону. Динамо дуже потужно контрпресингувало після втрат – атакувальні футболісти швидко реагували та вмикалися у відбір. У спробах відразу накрити суперника кияни не просто створювали тиск на гравця з м'ячем, а розташовувалися так, щоб не дозволити вивести сферу за межі сформованої пресинг-структури.

Барселону таким тиском регулярно заставали зненацька. Каталонці не були готові ні до зворотного пресингу від форвардів, ні до швидкості, з якою Динамо їх накривало. З плином матчу вони так і не пристосувалися. Тоді як українці цим прийомом часто повертали собі м'яч. Складалося враження, що Барселона за весь сезон не бачила жодної команди з такою інтенсивністю.

Коли Барселона проходила першу хвилю спротиву, Динамо всіма способами стримувало просування суперника (одна з опцій – тактичний фол), а київські півзахисники все одно оперативніше поверталися на свої позиції, перш ніж гості встигали туди дістатися.

Для збереження динаміки на суперника з м'ячем міг висунутися один з центрбеків Динамо, а його зону страхував Гусін. На рисунку показано, як Ващук обмежує варіанти для Рівалдо, та допомагає Максимову з Калітвінцевим відібрати м'яч у ситуації 3 в 1. В умовах обмеженого простору «блаугранас» губилися та дуже часто втрачали володіння.

Луї ван Гал мав над чим подумати перед домашнім матчем з Динамо – потрібно було внести багато корективів. І взагалі ця поразка поставила під загрозу вихід у наступний раунд Ліги чемпіонів.

Барселона – Динамо – 0:4, 5 листопада 1997-го

Барселона мусила обіграти Динамо в другому матчі, щоб зберегти реальні шанси на потрапляння в наступний раунд. Ван Гал зробив декілька змін у складі, інакше виглядав правий фланг. Найважливішим було переведення Рівалдо в центр нападу – потім тренерський штаб Барселони активно користувався таким варіантом до кінця сезону. Феррер і Рейзігер помінялися ролями – тепер іспанець грав фальшивого фулбека в позиційній атаці. Лобановський, своєю чергою, майже продублював склад з київського матчу, а єдиною зміною став вихід Хацкевича замість Максимова.

Основні проблеми Барселони на виїзді виникли через поганий зв'язок між півзахисниками та форвардами. Атаки каталонців були заточені під сильні сторони таргетмена Дюгаррі, але така тактика не ефективна проти команди з низькою обороною та інтенсивністю рівня Динамо.

Барселона мала один дієвий спосіб, щоб розривати захист киян – зміщення Фігу з правого флангу в центр і навіть на протилежну бровку. Оскар отримував пас від Коуту та в дотик прокидав на Фігу – Барса проходила дві лінії оборони та створювала гостроту. Здавалося, що саме так каталонці спробують переграти Динамо вдома.

Ударний старт Барселони

Барселона потужно розпочала зустріч, сконцентрувавши креативних виконавців в опорній зоні суперника. Оскар Гарсія та Джованні діяли досить високо, а Рівалдо з позиції центрфорварда відходив у глибину, відкриваючись під прямі передачі Коуту та Рейзігера.

Бразильський дует Рівалдо-Джованні на старті поєдинку постійно мінявся місцями, щоб уникнути персональної оборони Динамо та витягнути українських захисників зі звичних зон. Ці переміщення не призводили до моментів, але обидва бразильці часто отримували м'яч, внаслідок чого Барселона збільшувала тиск. Вони розташовувалися між лініями, тому змішаній системі оборони Динамо було складно повністю їх перекрити.

На перших хвилинах команда ван Гала виглядала дуже пристойно, а гості не могли знайти свою гру. Динамо кількома футболістами кидалося у відбір, але заволодіти м'ячем не вдавалося. Швидкі вертикальні перепасовки вперед-назад допомагали Барселоні проходити через вузькі коридори між динамівцями.

Каталонці регулярно опинялися за спинами опонентів і просувалися вперед. Складалося враження, що Барса знає, як здобути позитивний результат. Однак пропущений зі стандарту гол на 9-й хвилині зіпсував господарям картину. Динамо не лише повело в рахунку, а й налагодило оборону завдяки корективам Лобановського.

Реакція Динамо

Після слабких дебютних 10 хвилин, протягом яких Барселона легко розбивала захисні лінії, команда Лобановського прогнозовано перебудувалася. Динамо зробило акцент на зональну оборону: менше персональної опіки, більше щільності. Українці зосередилися на тому, щоб закрити вісь поля.

Обидва крайні півзахисники з флангів змістилися в центр. Шевченко попереду також почав діяти по центру для кращого виходу в контратаки. Всі ці зміни були спрямовані на те, щоб перекрити можливість передач на Рівалдо та Джованні, залишивши м'яч у розпорядженні менш небезпечних каталонців.

Позаяк варіанти передач через центр після ущільнення системи Динамо різко знизилися, головною зброєю Барселони залишилося просування м'яча на дриблінгу. Без Дюгаррі атаки флангами з подальшими навісами виглядали безперспективно – Динамо мало перевагу в антропометрії. «Блаугранас» не намагалися розтягнути киян чи відрізати розумним пасом кількох гравців.

Натомість вони погано використовували простір і погано позиційно атакували: натикалися один на одного, розташовувалися в тих самих зонах. Тим самим полегшували життя Динамо – один футболіст міг блокувати одночасно декілька ліній передач. Атаки Барси ставали передбачуванішими. Динамо ж було простіше вигризати м'яч і закидати вперед на Шевченка.

Андрій Шевченко – Мбаппе до його народження

21-річний Шевченко був центральною фігурою цих двох матчів – найкращим і найвпливовішим персонажем на полі. Перший тайм на Камп Ноу став бенефісом Андрія, який забезпечував Динамо єдиний варіант виходу в атаку та створював основні небезпечні моменти.

У поєдинках з Барселоною він зустрівся з двома майбутніми володарями «Золотого м'яча» – Шевченко програв голосування Рівалдо та Фігу в 1999-му та 2000-му, посівши в обох випадках третє місце. Але в протистоянні з Динамо вони не показали себе в усій красі. А от хет-трик у гостях у Барселони та космічний перфоманс у домашньому матчі представили Андрія футбольному світу.

Шевченко дуже добре вписувався в ігровий стиль тогочасного Динамо. По-перше, він мав реактивну швидкість і класний стартовий ривок. Ці якості давали змогу вигравати «нічийні» м'ячі та проходити суперників на дриблінгу, використовуючи вільні коридори. Як це було проти Серхі в матчах з Барселоною. Він був постійною загрозою для будь-якої команди в будь-якій ситуації.


Андрій також прекрасно діяв в умовах обмеженого простору та під пресингом. Тому атаки Динамо були настільки небезпечними – він вмів не лише зачепитися за м'яч, а й притримати його, поки підтягнуться партнери. Багатьом контратакувальним командам бракує центрфорварда з такими навичками. Без стійкого до пресингу нападника скорочується час ваших атак і володіння м'ячем загалом. Відповідно, більший тиск на оборону.

Шевченко вмів обрати позицію та мав відмінне відчуття простору, а Барселона не знайшла протидії. Він регулярно виходив зі складних ситуацій, використовуючи легкі дотики до м'яча та різкі скидки партнерам. Залишаючись без підтримки, Шевченко навдивовижу добре відчував, де за його спиною розташовується захисник, і кількома ефектними обманними рухами а-ля Денніс Бергкамп їх проскакував.

Якщо порівнювати його з сучасними футболістами, важко не помітити схожість української легенди з грою Кіліана Мбаппе. Обидва розкішні в перехідних фазах, приголомшують дриблінгом на швидкості. Шевченко володів чіткішою технікою та краще почувався в оточенні кількох суперників, тоді як Мбаппе наділений кращими фізичними даними.

В обох є дивовижна здатність збирати навколо себе багатьох опонентів – Шевченка ніколи не ризикували залишати один в один, тепер це смертельно проти Мбаппе. Шевченко став би хорошим прикладом для француза в плані футбольного розвитку. Враховуючи всі вражаючі якості Кіліана, важко уявити, що у 20-х він залишиться без «Золотого м'яча».

Висновок

Лобановського називають найкращим тренером Східної Європи всіх часів. Вважається, що він значно випередив свій час в плані використання науки у футболі. З тим набором гравців Динамо в підсумку дійде до півфіналу Ліги чемпіонів 1998/99.

Варто нагадати, що за Лобановським у цих матчах з бокової лінії спостерігав молодий асистент Луї ван Гала Жозе Моурінью. Можна лише припускати, наскільки ті перфоманси Динамо вплинули на розвиток ігрової моделі португальця, однак його наставники сповідували інший стиль, атакувальний. Можливо, футбол Моурінью в Порту, Челсі та Інтері – це посмертна спадщина Лобановського.

Оригінал статті від Spielverlagerung

Переклад і адаптація – Роман Саврій, «Футбол 24»


Читайте нас у Telegram

Останні новини

bigmir)net TOP 100