Василь Кардаш: «Сказав Фоменку та Сабо «так», а сам із готелю поїхав на вокзал і додому»
Динамо Київ 1664 5 Квітня, 21:39

Півзахисник «Динамо» та збірної України 90-х згадав, як відмовився залишитися в київському клубі після першого запрошення.

– Стрийська «Скала» початку 90-х – команда багатьох талантів. І «кубкова гроза»: завдяки вашому дублю «нокаутувала» «Зорю-МАЛС», а потім на рівних билася з самим «Динамо», причому, ви забили в ворота киян на Республіканському стадіоні…

– Спогади справді неймовірні – в гостях із «Динамо» здобути нічию було чимось за межею фантастики. Але відразу скажу, що ще більше мені наш домашній матч запам’ятався, в якому ми вели в рахунку й поступилися лише в екстра-таймі. Стрий – досить таки великий райцентр, місто обласного значення на 60 тисяч жителів, але на трибунах там, здається, кожен другий був і ще люди з усією округи!

– У вас був божевільний склад, звідки вийшло багато чудових гравців. Виникає відразу кілька питань: як інший вчорашній школяр Юрій Вірт пробився у конкуренції чотирьох більш досвідчених воротарів, чому захисник Закотюк забивав на рівні добротного форварда, як у вас побачили задатки не лише форварда, а й флангового півзахисника, піднападника?

– Ох, чудові спогади від команди. Юра – це такий феномен, у нас же були Стронцицький, Панфілов, Циганков-старший (батько нинішнього капітана «Динамо», з ним ми перетиналися ще й у молодіжній збірній України, коли динамівський тренер Лисенко возив нас на турнір у Голландію). Вірт був напрочуд обдарованим – прекрасний стрибок, реакція, надійність, а що вже веселий хлопець! Постійні приколи, «травля» – уявляю, як пощастило зараз його підопічним у «Вересі»:) Зазвичай, від воротарів вимагається брати «свої» м’ячі, а Юра міг виручити, підказати, накричати, коли треба. Коля Закотюк, до речі, міг зіграти й повище, в півзахисті. Гарно ходив на стандарти. А я… Я просто намагався бути корисним команді. Раз мав швидкість – то чому не пробувати мене було з глибини? Якось так поступово вчився бути різнобічним у групі атаки.

– Ну от ви справді зробили собі ім’я в «Скалі». Коли назад кликали «Карпати», погодились, не сумніваючись?

– Навпаки. Я тяжко пережив той період, коли довелося їздити в нижчі ліги. Було якесь таке відчуття: «Ну що ж ви тепер мене кличете, коли у мене стільки запрошень? Я ж таким же був, коли у вас починав…» А мене справді кликало відразу кілька команд Вищої ліги – 5-7 пропозицій було конкретних, причому, і до мене, і до батьків зверталися, обіцяли блага – квартиру, машину. І «Кремінь», і тернопільська «Нива», і навіть київське «Динамо»…

– «Динамо» – вже тоді, на початку 90-х?

– Так, і, якщо чесно, поїздка була майже детективною. Під приводом того, що у мене поболювала спина, повезли мене в Київ до легендарного лікаря «Динамо» Малюти. А прямо з його кабінету мене запросили до тренерів, які запросили мене перейти в команду. Я почав відмовлятися, мовляв, мені ще треба окріпнути, але Михайло Фоменко та Йожеф Сабо, тодішні головний тренер і начальник команди, «вламали» мене, що я дав згоду. Сказали, що буде орієнтація на молодих футболістів, все від мене залежить, машина мене чекає, словом, «задушили».

Привезли мене з бази в офіс, але президента Безверхого на місці не було. Тому мене поселили в готелі «Дніпро» й призначили зустріч в офісі на наступний ранок. Але я ранку не дочекався – вирушив на вокзал і поїхав додому. Пізніше передав вибачення й пояснив, що хочу в «Динамо» переходити не як гравець «на підхваті», а таким, який може допомагати вирішувати завдання.

Читайте нас у Telegram

Останні новини

bigmir)net TOP 100