Це зараз в чемпіонаті країни кваліфікованих нападників - раз, два та й усе. А раніше було в достатній кількості. Практично в кожній команді, яка ставила перед собою більш-менш серйозні турнірні завдання, були нападники пристойного рівня. З них можна скласти і три топ-десятки. Тому, щоб не залишити поза списком найбільш гідних, ми вирішили розділити нападників на дві класифікації: відтягнутий нападник і центрфорвард. До вашої уваги топ-десять форвардів, що атакують, як правило, з глибини.
10. Едуардо
Клуб: «Шахтар»
Роки кар'єри: 2010-2016
Цього натуралізованого бразильського хорвата «Шахтар» дуже хотів придбати під час його перебування гравцем загребського «Динамо». Але тоді Едуардо віддав перевагу перебратися в лондонський «Арсенал». І лише після трирічного «відрядження» в команду Арсена Венгера Едуардо таки з'явився в колективі Мірчі Луческу. З'явився не в останню чергу через те, що його партнер по збірній Даріо Срна, який був за сумісництвом капітаном «гірників», також настійливо рекомендував Едуардо пристати на пропозицію донеччан. Та й після важкої травми, яку він отримав в Лондоні, в Донецьку Едуардо простіше було повернути кондиції.
Луческу не поспішав кидати відразу в бій Едуардо. У першому сезоні на «Донбас Арені» хорватський бразилець був гравцем ротації. Але це не завадило йому регулярно забивати. Едуардо був «фахівцем» по голах в матчах проти «Динамо», особливо в Кубку країни. 11-й номер «гірників» відмінно читав гру, вмів зв'язувати півзахист і атаку, міг зіграти і на фланзі, і відтягнутого форварда. Влітку 2014-го покинув «Шахтар», але через рік повернувся. В цей час Едуардо став справжнім джокером команди. Остаточно пішов з «Шахтаря» в 2016-му.
9. Олександр Паляниця
Клуби: «Дніпро», «Верес», «Карпати», «Кривбас», «Металіст», «Спартак» С
Роки кар'єри: 1992-2004
Вся кар'єра цього футболіста крутилася навколо «Дніпра». Вихованець житомирського футболу перші кроки в дорослому футболі робив саме в команді з Дніпропетровська, за яку виступав ще в чемпіонаті Союзу. Однак через високу конкуренцію закріпитися в «Дніпрі» Олександру не вдавалося. Він залишав «дніпрян» три рази. І три рази повертався. Але заграти по-справжньому, застовпити місце в основі цієї команди йому так і не вдалося. А ось в інших клубах він залишив більш помітний слід. Наприклад, в «Карпатах», де склав потужний дует в нападі з Іваном Гецком. За свою кар'єру Паляниця забив більше ста м'ячів.
8. Олег Матвєєв
Клуби: «Динамо», «Шахтар», «Кремінь», «Металург» Зп., «Металург» Д
Роки кар'єри: 1992-2002
Вихованець ростовського футболу заявив про себе дуже голосно вже в юнацькому віці. У складі збірної СРСР (до 17 років) Матвєєв став чемпіоном світу. Уже тоді, в 1987 році, на цього верткого хлопчину звернули увагу селекціонери київського «Динамо». До столиці України Матвєєв перебрався в 1989 році. Незважаючи на те, що в «Динамо» Олег перебував майже чотири роки, пробитися в основу так і не зміг. А ось в «Шахтарі», куди він перейшов в 1992-му, він став системо утворюючим гравцем, одним з лідерів команди.
У 1996 році наставник «гірників» Яремченко пішов з команди в «Кремінь», прихопивши з собою деяких гравців «Шахтаря». У тому числі і «Мотю». І в Кременчуці Матвєєв чимало забивав. У наступному році повернувся в «Шахтар». І знову - в основу. У 1997 році став кращим бомбардиром чемпіонату України - 21 гол. Вирізнявся відмінним гольовим чуттям, класно виконував штрафні удари. Міг зіграти і центрального півзахисника.
7. Сергій Ателькін
Клуби: «Шахтар», «Кремінь», «Металург» Д
Роки кар'єри: 1992-2003
Кар'єра Ателькіна дуже схожа на ігрову долю Матвєєва. Обидва грали за донецьку команду на зорі становлення нашого футболу (а Сергій відіграв за «гірників» ще й у чемпіонатах СРСР), обидва вважалися гравцями основи, обидва потім йшли в оренду в «Кремінь», обидва знову повернулися в Донецьк. А ось далі їх шляхи-дороги розійшлися. У 1997 році Ателькін пішов в «Лечче», звідти - в «Боавішту». Заграти за кордоном в силу різних причин йому не вдалося. У 1999 році він повернувся в «Шахтар». «Лицар без страху і докору» - так називав цього форварда колишній тренер «Шахтаря» Віктор Прокопенко. Швидкий, різкий форвард, який вміє забити або віддати передачу в самий вирішальний момент гри. Разом з «Шахтарем» завоював перше історичне чемпіонство. Володар чотирьох Кубків України.
6. Діого Рінкон
Клуб: «Динамо»
Роки кар'єри: 2002-2009
У «Динамо» з'явився в 22 роки. Талант, яких пошукати, але сам же фактично угробив свою кар'єру. У «Динамо» довго запрягав: фактично перший сезон в Києві у нього вийшов провальним. Зате запам'ятався непоганим голом в Кубку УЄФА в ворота «Бешикташа», який тренував Луческу. Правда, тоді кияни все одно поступилися 1:3. Починаючи з 2003-го, став гравцем основного складу. Використовувався і в якості півзахисника, і в ролі відтягнутого форварда. Добре грав корпусом, мав непогану техніку, часто забивав з «другого поверху». Найбільш пам'ятні його голи - два м'ячі у ворота московського «Локомотива» в груповому етапі Ліги чемпіонів. У складі «біло-блакитних» став триразовим чемпіоном України, чотири рази вигравав Кубок. За рівнем таланту він не поступався Белькевичу, але ось через проблеми неігрового характеру так і не зміг реалізувати повністю свій потенціал.
5. Олег Венглинський
Клуби: «Динамо», «Дніпро», «Чорноморець»
Роки кар'єри: 1997-2008
Венглинському-молодшому (його старший брат Олександр теж грав у футбол на професійному рівні) дуже пощастило грати в одній команді з Шевченком і Ребровим. Але, з іншого боку, Олегу дуже не пощастило, так як пробитися в основу «Динамо» в кінці дев'яностих-початку двохтисячних у нього практично не було шансів. «Велик» чотири роки задовольнявся амплуа запасного форварда в команді Лобановського. За цей час він відіграв неповних 25 матчів. Проте, Лобановський не хотів відпускати цього нападника. Але Олег хотів грати, тому і вибрав «Дніпро». У команді Кучеревського Венглинський став першою зіркою.
Швидкий, універсальний, забивний - він володів усіма необхідними опціями для форварда. Його кращі роки пройшли в Дніпропетровську. Може, він би досяг з «дніпрянами» ще більших висот, але вирішив спробувати щастя за кордоном. У грецькому АЕК. Невдало. Після повернення з Греції виступав за «Чорноморець». Але вже не так потужно, як в «Дніпрі».
4. Марко Девіч
Клуби: «Волинь», «Металіст», «Шахтар»
Роки кар'єри: 2005-2014
Девіча для українського футбольного вболівальника відкрив Віталій Кварцяний. У «Волині» 22-річний Марко відразу міцно зайняв місце в основі. У луцькій команді Девіч грав на позиції півзахисника. На лівому крилі півзахисту починав Девіч і в «Металісті», куди його запросив тренер харків'ян Мирон Маркевич. Однак дуже швидко тренер слобожанців перекваліфікував серба на нападника. І вже в другій свій сезон в «Металісті» Девіч виграв суперечку бомбардирів, забивши 19 м'ячів. Девіч відразу ж сподобався харківським уболівальникам, які називали його «Перший після Бога». За харківську команду провів багато яскравих матчів в єврокубках. До нього проявляли конкретний інтерес київські динамівці, але в підсумку Марко опинився в «Шахтарі». Але в команді Луческу закріпитися не зміг і повернувся в «Металіст». Забив більше сотні м'ячів в офіційних матчах. Є кращим бомбардиром в історії «Металіста».
У 2008 році став громадянином України. За нашу збірну провів 35 матчів, забив сім м'ячів.
3. Артем Мілевський
Клуби: «Борисфен», «Динамо»
Роки кар'єри: 2001-2013
«Настає час, коли твоє ім'я починає цінуватися більше того, чим ти займаєшся». Це про нинішнього Артема Мілевського. Без перебільшення легендарний футболіст київського «Динамо» зараз дограє в чемпіонаті Білорусі в складі ще одного «Динамо» - брестського. Там він - головна діюча фігура. Практично ікона. Хоча завершувати кар'єру Артем міг би в іншому місці. Більш престижному. Цього талановитого пацана для українського футболу знайшов Павло Яковенко. За нього довго сперечалися українська і білоруська футбольні федерації. І в підсумку він дістався нам.
У 2006 році в складі української молодіжки «Міля» став віце-чемпіоном Європи. У тому ж році вже з національною збірною України дістався до чвертьфіналу Мундіалю. А з «Динамо» він завоював три чемпіонські титули і чотири Кубка країни. Про цього футболіста можна розповідати нескінченно, тому що він давно переріс рівень реального персонажа, ставши героєм небилиць і анекдотів. Блискучий форвард, який як ніхто вмів грати корпусом, володів хорошою технікою і вмінням віддати пас. Міг стати другим Шевченком або Ребровим. Але з завзяттям, як в матчах проти московського «Спартака» або «Шахтаря», поза полем регулярно закопував свій талант. Поки практично не закопав...
2. Андрій Воробей
Клуби: «Шахтар», «Дніпро», «Арсенал» К., «Металіст», «Геліос»
Роки кар'єри: 1995-2013
До складу «Шахтаря» Воробей не увійшов, а увірвався. Такої стартової швидкості, як у Андрія, не було ні у кого в той час в донецькій команді. Ну, хіба що Зубов в кращі роки в цьому контексті міг посперечатися. Андрій міг зіграти і флангового півзахисника, і флангового нападника, і «дев'ятку». Відрізнявся не тільки універсалізмом, але і відмінним гольовим чуттям. Забивав багато, і на різний смак. За «Шахтар» забив більше ста м'ячів у чемпіонатах країни. З донеччанами виграв три чемпіонства і три національні Кубки. У 2001 році став кращим бомбардиром чемпіонату: 21 гол. У 2007 році через конфлікт з Луческу покинув «Шахтар» і перейшов до «Дніпра». За два з половиною мільйона євро. Крім «дніпрян», пограв ще в кількох командах, але повторити свій шахтарський успіх так і не зміг.
За збірну країни «Вара» провів 68 матчів, забив 9 м'ячів. Чвертьфіналіст ЧС-2006.
1. Сергій Ребров
Клуби: «Шахтар», «Динамо»
Роки кар'єри: 1992-2008
Марко Девіча харківські вболівальники називали «першим після Бога» швидше через надмірну любов. Але якщо бути до кінця об'єктивним, то справжнім «першим після Бога» в нашому чемпіонаті є Сергій Ребров. Його зв'язка з Андрієм Шевченком - краще, що було в нашому футболі. Якщо Андрій грав центрфорварда, то Сергій - відтягнутого нападника. Позиція передбачала не тільки навички бомбардира, а й функції плеймейкера. І того, і іншого в арсеналі Сергія було досить. Про нього, як і про Мілевського, можна писати окрему книгу, а не графу. Але, на відміну про свого партнера по клубу і збірній, Сергій не випустив в димову трубу свій талант, а відбувся повністю. Він першим в чемпіонатах країни забив сто м'ячів. Став дев'ятиразовим чемпіоном України. Півфіналіст Ліги чемпіонів, чвертьфіналіст Мундіалю.
Незважаючи на невисокий зріст, прекрасно грав головою. Мав сильний удар, відмінну стартову швидкість, був штатним виконавцем «стандартів». А як він бачив поле! В кінці кар'єри, по поверненню в «Динамо», міг зіграти і атакуючого півзахисника, і навіть опорного. Після завершення багатої на події ігрової кар'єри став успішним тренером. З «Динамо» виграв чемпіонат країни і Кубок. Зараз тренує угорський «Ференцварош».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
