Про святкування перемоги над Динамо у «золотому матчі»-1992: Нічого надзвичайного – я одразу після цього двобою вирушив у розташування збірної України, – пригадує Юрій Гудименко в інтерв'ю Football.ua. – Ми випили трохи шампанського і пива в Сімферополі. Кожен святкував по-своєму, загальних гулянь не організували. Не пригадую, які преміальні ми отримали. Закарбувалися у пам’яті лише два телевізори: один маленький, а інший великий. Можливо, ще якісь гроші дали, не пам’ятаю.
Про титул найкращого бомбардира Вищої ліги-1992 (12 голів): Заяєв поставив нам завдання – потрапити в Кубок УЄФА, і ми жили цією ідеєю. Зрештою, моїм партнером був Сергій Шевченко. Він вирізав такі передачі, з яких забивав би кожен. Взагалі про звання бомбардира я дізнався тільки тоді, коли чемпіонат закінчився. Не здогадувався, що Гусейнов відстає на один гол. Моя позиція у тій Таврії – відтягнутий півзахисник, я не вважався чистим нападником. Я звик спускатися донизу, шукати м’яч, а тоді з глибини атакувати.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
