На гол Лукмана Аруни після перерви ефектно відповів Володимир Прийомов – його удар з гострого кута в дальню «дев’ятку» застав Олександра Шовковського в напівпозиції. Після гри Блохін звично почав шукати виправдання, мовляв, і грали в півсили, і реалізація підвела. Фанати «Динамо» ледве стримувались – за півроку в легенду полетить той самий біляш.
Що ж до «Кривбасу», то він здивував. Восени команда Олега Тарана плелась в нижній половині таблиці і не мала жодних цілей, крім збереження прописки. Від неї ніхто нічого не очікував, власне, як і попереднього сезону 2011/12, за ходом якого «Кривбас» ще й звинуватили в договірних матчах. Доказів не було, проте гра Віталія Лисицького проти «Олександрії» насторожила і трибуни, і пресу. Тренер Юрій Максимов тоді після гри ледве стримувався – наговорив і про «чемпіона світу, який в дубль не піде», і про «гравця, що нас..ав на голову», і сакраментальне «я б сказав, але не хочу».
Коли Максимов не витримав і пішов, його місце зайняв Віталій Кварцяний, проте лише на місяць. Ледве почалась трансферна кампанія, як виявилось, що у тренера і керівництва різні погляди на комплектацію команди. Приміром, Кварцяний привіз в Кривий Ріг Андрія Тлумака, проте контракт з ним ніхто не підписав. Воротар на емоціях навіть завершив кар’єру всього-то в 33 роки.
Перед відставкою Кварцяний встиг винести конфлікт в публічну площину з допомогою програми ПроФутбол. І хоча з приходом Олега Тарана ситуація наче заспокоїлась, сумнівів не було – в «Кривбасі» все дуже погано.
Само собою, коли така команда здобула очко в Києві, це трохи шокувало.
9 березня 2013-го. «Кривбас» продовжує приємно дивувати – «Зоря» тоді ще молодого й малознаного Юрія Вернидуба була розбита 3:0. Один з м’ячів у свої ворота провів син тренера, Віталій.
В Кривому Розі панував прекрасний настрій. Младен Бартулович зізнався, що «Кривбас» міг забити й більше, Майкл Бабатунде заговорив про єврокубки. Вернидуб розсипався в компліментах перед російським нападником Самодіним – на його думку, Сергій обіграв «Зорю» практично самотужки. Ідилія, яку безнадійно намагавсь порушити критичними заявами Віктор Леоненко – тоді він ще працював на 2+2 і лив воду на зовсім інший млин.
17 березня 2013-го. Це неймовірно, але «Кривбас» в гостях обіграв «Дніпро», який вів відчайдушну боротьбу за місце в Лізі чемпіонів – 2:1.
Дві команди з неофіційного «коломойського» пулу видали справжню битву, де знайшлось місце і голам, і вилученню, і камбеку. Гол і асист за «Кривбас» оформив Олексій Антонов, чий контракт належав «Дніпру». Враження було, наче у нього, Федорчука, Бартуловича і компанії, увірвався терпець мотатись щороку рейсом Дніпро-Кривий Ріг-Дніпро, і вони вирішили помститись.
Найцікавіше, що за два тижні до того у «Дніпра» відібрав очки ще один клуб Коломойського – «Волинь». В неї також через якийсь час з’являться величезні фінансові проблеми, проте вона вистоїть і наступні 5 матчів проти «Дніпра» програє з загальним рахунком 2:18. Буває ж таке.
На наступний день після поразки «Кривбасу» Руслан Ротань скаже, що »хоче грати в чемпіонаті СНД, а не в нашому бардаку», а президент переможців Олександр Лівшиц назве Коломойського »спонсором футболу і великою людиною». Та було вже пізно.
25 березня 2013-го. Перша інформація в ЗМІ, що Коломойський може припинити фінансувати «Кривбас». Також було повідомлено, що в клубі вже три місяці не платять зарплату.
Що цікаво, буквально за три дні до цього Лівшиц обіцяв »відремонтувати стадіон, якщо клуб вийде в євро кубки». Про фінансові проблеми мови і близько не було.
29 березня 2013-го. Коментуючи чутки про борги, Лівшиц зазначив, що Коломойський фінансує «Кривбас» лише на 50%. Також він накинувсь на журналістів, які »постійно плетуть інтриги навколо криворізького футболу».
На фоні цих заяв «Кривбас» підтвердив шикарну форму домашньою нічиєю проти надпотужного «Металіста» – 1:1. У харків’ян з паса Соси забив Шав’єр, криворожан знову виручив Прийомов.
4 квітня 2013-го. Віталій Лисицький став першим гравцем «Кривбасу», який заявив про невиплату зарплат і преміальних. Захисник, втім, не панікував і зазначив, що команда прагне своєю грою довести, що достойна кращого до себе ставлення.
В результаті на наступну гру проти «Маріуполя» Лисицький не вийшов, проте й без нього «Кривбас» виграв 1:0 з голом Федорчука та вилученням Прийомова. Микола Павлов після того матчу відмітив розкутість в діях криворожан. Команда явно виплескувала емоції на полі, Таран як міг цьому допомагав. Якщо раніше тренер регулярно критикував команду прямо під час матчів, то тепер лише підтримував і аплодував.
9 квітня 2013-го. Гравці «Кривбасу» написали колективний лист до керівництва з вимогою виплатити їм зарплату. В ньому також вказувалось, що з початку квітня на клубній базі не забезпечували харчування.
Андрій Гітченко войовничо зазначив, що у менеджерів є 5 днів, щоб відповісти на претензії команди. Денис Дедечко взагалі погрожував бойкотом наступних матчів, втім, вже наступного дня Олексій Антонов це заперечив: »Ну як ми можемо не вийти на поле?».
13 квітня 2013-го. На фоні все жорсткіших заяв та неминучого краху «Кривбас» впевнено переміг «Таврію» – 2:0. Забили Шершун і Самодін.
Таран після гри подякував футболістам і заявив, що їм не вистачає свіжості через події навколо клубу. Чутки почали сватати в Кривий Ріг Олександра Ярославського, проте він все різко заперечив. Після «дивного» продажу «Металіста» Курченку він в футбол так і не повернеться.
19 квітня 2013-го. Газета «Комментарии» поділилась інсайдом, що «Кривбасу» та «Волині» наступає кінець – Коломойський від них відмовивсь. В команди нарешті здають нерви, і криворожани програють запорізькому «Металургу» – 0:2.
Бартулович обіцяє подавати на «Кривбас» в суди, Боровик бідкається, що не отримує зарплату цілих 7 місяців – до трьохмісячного боргу в Кривому Розі в нього додались 4 місяці без зарплати в «Арсеналі». Дивно, але за весь цей час мав місце лише один коментар від ФФУ, та й той абсолютно безтолковий – Стороженко не сказав нічого конкретного.
28 квітня 2013-го. «Кривбас» на 94-й хвилині виборює нічию з донецьким «Металургом» (1:1). Команда билась так, наче в неї на сезон великі плани. Такого в Україні ще не бачили.
»Було принципово в таких умовах проявити гідність», - сказав після гри Таран. Його думка червоною лінією пронизує коментарі гравців. Боровик, який ще недавно був готовий бойкотувати матчі, тепер заявляє, що »головне – показати футбол високого рівня». «Кривбас» остаточно прийняв свою долю, і від того став ще небезпечнішим.
30 квітня 2013-го. Фанати «Кривбасу» слідом за гравцями написали відкритий лист до керівництва – звісно, безрезультатно. Лівшиц і Затулко залягли на дно, гравці та персонал були покинуті напризволяще. На наступну виїзну гру з «Арсеналом» гравці добирались своїм ходом – і все одно не програли (1:1).
»Схиляюсь перед професіоналізмом команди», - скаже Таран. На той момент намагання гравців «Кривбасу» гідно завершити сезон, незважаючи ні на що, стали головною подією в УПЛ. «Кривбасу» співчували, про нього говорили і писали найбільше з кінця 90-х, коли команда все того ж Олега Тарана брала «бронзу» чемпіонату.
В ті роки Таран зібрав в Кривому Розі Гащина, Анненкова, Мороза, Грановського – і та команда була грізною силою в Вищій лізі. Бойові 2:3 криворожан на полі «Парми» – класика українського футболу. Шкода, що дома Ігоря Дорошенка вилучили вже на 22-й хвилині, після чого Тюрам, Ортега, Ді Вайо, Креспо й Діно Баджо вже не залишали половину поля українців.
Таран пережив з командою її найбільший злет і це символічно, що саме йому дісталось і найболючіше падіння.
12 травня 2013-го. «Кривбас» дома розбив «Говерлу» (3:0). Гравці саркастично посміхались, коли в них запитували про Лігу Європи. Таран дав 1% на те, що клуб врятується.
Дедечко зізнавсь, що всі гравці «Кривбасу» вже шукають для себе нові клуби. Це було нескладно: вони показували чудову гру й були нарозхват. Сам Денис в 2013-у грав так добре, що дебютував в збірній. А вже за чотири роки опинивсь в другій російській лізі. І таке буває.
18 травня 2013-го. Остання перемога «Кривбасу» – вдома криворожани перестріляли «Карпати» (3:2). Львів’яни добирались на гру автобусом, але на фоні господарів все одно виглядали респектабельно. Таран зізнавсь, що ця гра для нього остання, подякував команді і наступного дня подав у відставку.
Ще за чотири дні гравці «Кривбасу» почали з’їжджати з бази – спочатку орендовані, за ними й решта. Тоді ж стало відомо, що на матч останнього туру проти «Волині» «Кривбас» вже не поїде – йому зарахували технічну поразку 0:3.
31 травня 2013-го. ФФУ відізвала атестат на наступний сезон для «Кривбасу», який раніше незрозуміло як видала. Типова історія того часу – приміром, «Говерла» роками не платила зарплату і все одно виступала в еліті.
Паралельно Коломойський заявив, що не фінансує жодних клубів, крім «Дніпра», і запропонував журналістам довести протилежне. Як завжди, замість гри за правилами олігарх просто перевернув стіл.
10 червня 2013-го. ФФУ остаточно відмовила «Кривбасу» в наданні атестату на наступний сезон. В УПЛ було вирішено залишити «Говерлу», яка мала б вилетіти за спортивним принципом. Наступного дня на радарах нарешті з’явився пан Лівшиц, але тільки щоб оголосити, що “Кривбасу” більше нема. Клуб почав процедуру банкротства.
16 червня 2013-го. Була створена ініціативна група стосовно “Кривбасу”. Вболівальники просили врятувати клуб то Ріната Ахметова, то Олександра Ярославського, то власника Криворіжсталі MittalSteel, проте дарма.
Ходили чутки, що остання була не проти фінансувати “Кривбас” ще в 2005-у, коли тільки прийшла в Україну, але взамін вимагала призначити своїх людей в клуб для контролю фінансових потоків. Тодішній керівник Сергій Поліщук відмовивсь – як наслідок, клуб ледь не зник, проте невдовзі винирнув вже в орбіті Коломойського. Так “Кривбас” за одне літо вилетів і повернувсь в еліту. Не питайте, як – це ж Україна.
Власне, в епоху Коломойського в “Кривбасі” і з’явився пан Лівшиц – місцевий бізнесмен, чий злет, за твердженням місцевих, розпочався, коли державний трест “Кривбасшахтопроводка” спочатку збанкрутував, а згодом за безцінь перейшов у його власність. Буває ж, поталанило.
***
Шкода, що “Кривбасу” так не пощастило. Коли клуб остаточно збанкротував, стало відомо, що він заборгував 190 тисяч гривень за газ, 45 – за світло, 42 – за оренду стадіонів і ще 33 млн гривень гравцям і персоналу. Немаленькі гроші в епоху “долара по 8”.
Власне, тому, що гроші немаленькі, “Кривбас” і не вдалось оперативно відродити. Весь липень і серпень 2013-го вболівальники ходили маршами і вимагали дій від місцевої влади. Зрештою, їхня активність вилилась в рішення створити СК “Кривбас” – про нього оголосили 6-го жовтня. В проект вписавсь мер Юрій Вілкул, а управління брав на себе Поліщук – той самий, що вже керував клубом в 90-і, нібито відмовивсь від договору з MittalSteel і якого Таран досі звинувачує в невиплаті преміальних за “бронзовий” сезон.
Може й добре, що невдовзі почавсь Майдан, і регіонал Поліщук зник з радарів назавжди – інакше було б класичне шило на мило з тим же фіналом. Втім, вболівальники все одно боляче пережили крах нового проекту – тим більше, що з тих пір нових хороших новин в них так і не з’явилось. Ніякого тобі “Кривбасу-100500” за зразком Харкова чи Дніпра. Максимум, на що спромігся Кривий Ріг, це заявити команду на чемпіонат області, де вона виступає з 2015-го року. Правда, це вже мало кого хвилює. Для футбольної України “Кривбас” помер весною 2013-го.
За всіма канонах, це мала бути тиха ліквідація чергового збиткового олігархічного дітища. Український футбол пережив безліч таких історій, і всі вони схожі, як дві краплі води. “Кривбас” був приречений піти тим же безславним шляхом, але гравці й тренери сказали “ні”.
Вони не могли врятувати клуб, але врятували його честь. Не переписали історію, проте увійшли в неї як герої, зайвий раз довівши, що навіть з найпаскуднішої ситуації можна вийти переможцями.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
