«Очі закриті, голову закинув»: трагічний матч Лобановського, остання заміна і майбутній капітан «Динамо» в ролі болбоя
Динамо Київ 1924 7 Травня, 22:18

Валерій Лобановський провів свій останній матч 7 травня 2002 року.

Київське Динамо у статусі лідера чемпіонату України завітало в Запоріжжя на матч з місцевим Металургом.

Гра відбулася в рамках 32 туру чемпіонату України, тоді ще Вищої ліги. Останній матч Лобановського вийшов непростим для його все ще доволі могутньої команди, як і загалом сезон 2001/02. Валерій Васильович усе ще не віддав Шахтарю жодного титулу чемпіона країни і з комфортною 4-очковою перевагою знову вів Динамо до золота. Хоча тоді «гірників» уже тренував знаменитий італієць Невіо Скала (перший іноземний тренер, якщо не рахувати уродженців СРСР), а в команду вже 6-й сезон вливалися немалі гроші Ріната Ахметова.

Динамо цілком могло взяти тоді чемпіонство, якби не той трагічний матч. Наступний сезон показав, що «біло-сині» ще в сідлі – команда Олексія Михайличенка вийшла у груповий етап Ліги чемпіонів, на відміну від Шахтаря, а згодом двічі поспіль прибирала до рук золото, незмінно випереджаючи «гірників» на 3 бали. Не дивно, що найкращим гравцем того останнього чемпіонату Васильовича став геніальний маестро пасу киян Валентин Белькевич, а сам тренер нікому не віддав тренера сезону навіть посмертно.

Лобановський уже не перший рік пропускав виїзні матчі Динамо в єврокубках через погіршення стану здоров'я, але 63-річний наставник був не з тих, хто себе берегтиме та покине футбол у віці, коли багато тренерів ще працюють і стають чемпіонами. Не був присутній і на врученні Рубінового ордену УЄФА «За заслуги» – за кілька днів до трагедії. Лікарі відмовляли наставника від польоту в Запоріжжя, але Лобановський вирішив бути з командою. Суперник був непростий, боровся за бронзу і мав розкішну підтримку переповненої домашньої арени.

Команди обмінялися швидкими голами уже до 16 хвилин. Посеред першого тайму Лобановському стало погано, пригадує офіційний сайт Динамо. Медики швидкої допомоги дали йому ліки, але їхати до лікарні головний тренер навідріз відмовився – традиційно дуже уважно спостерігав за ходом поєдинку. На екваторі матчу здалося, що Метр почувається вже краще. Однак лікарі продовжили чергувати біля тренерської лави.

Традиційно для тих часів присутній на лаві запасних Ігор Суркіс пригадує: «Перший тайм закінчився з рахунком 1:1, а нічия нас абсолютно не влаштовувала. Однак ще більше Валерія Васильовича не влаштовувала гра динамівців. У перерві матчу в роздягальню команди він зайшов дещо роздратованим, дав гравцям низку установок. Це допомогло – динамівці у другій половині заграли значно краще, забили 2 м'ячі та впевнено вели матч до перемоги. У той момент я жартома сказав, що все тепер ясно, можна повертатися до Києва – літак чекає».

Лобановський чемно заперечив, мовляв, матч триває 90 хвилин. Напруга не зникала. Юрій Дмитрулін помилився при обороні, але м'яч Демченка скасували через офсайд. Екс-хавбек Аякса згодом відверто заявить: «Я забив чистий гол. Судді здалося, що було положення поза грою, але повтори показали, що це не так». Вболівальники почали кричати образливі речі. За пару хвилин до кінця зустрічі наставник розпорядився змінити лівого захисника збірної України на Андрія Несмачного. Прокоментував у властивій йому манері: «У футбол так не грають». Остання заміна легендарного тренера...

«Погода в той день була ясною, 20 градусів у тіні. І раптом, в останні хвилини матчу, несподівано почало темніти небо. Піднявся ураганний вітер, здіймаючи в повітря білий цвіт із дерев. Все виглядало так, ніби почалася справжня хуртовина посеред спекотного травневого дня» – багаторічний адміністратор Динамо Олександр Чубаров вважає, що настільки різка зміна погоди насамперед позначилася на стані тренера.


Фінальний свисток фіксує перемогу Динамо, але частина вболівальників не розходиться зі стадіону, щоб дізнатися про стан Лобановського, якому знову надають допомогу лікарі. Тренер укотре намагається відмовитися від госпіталізації – навіть до машини швидкої допомоги він іде сам, відмовляється лягати на ноші. І це, як згодом з'ясується, зі страшним діагнозом – інсульт на фоні гіпертонічного кризу!

«Незадовго до фінального свистка Анатолій Дем'яненко, який сидів поруч із Васильовичем, звернув увагу, що очі у Лобановського закриті, а голова закинута назад. Викликали «швидку», а до тренера кинувся наш лікар Володимир Малюта. За допомогою нашатирю привів його до тями. Прибулі медики констатували високий тиск – здається, 220 на 160. Наполягали на негайній госпіталізації, хотіли вкласти Метра на ноші, але він відмовився та до машини дістався сам. «Зараз усе стабілізується», – говорив. І вимагав летіти до Києва. Я запевнив, що повернемося відразу ж, щойно йому полегшає», – пригадує Суркіс.


Свідком трагічного випадку в Запоріжжі став і нинішній капітан Динамо Сергій Сидорчук, якому тоді було 11 років. Разом з іще одним майбутнім динамівцем, Максимом Ковалем, стояв за воротами та подавав м'ячі футболістам.

«Лобановському на лавці запасних стало погано, приїхала машина швидкої допомоги. Далі все дуже смутно. Через кілька днів дізнався про те, що він помер. У нас у Запоріжжі назвали на його честь вулицю, яка примикає до стадіону Славутич-Арена. Звичайно, у тому віці не розумів усього, що сталося, хоча вже знав, яке місце він посідав в історії, і скільки зробив для Динамо, радянського й українського футболу. Уже потім усвідомив, що сталося, яку людину втратив футбольний світ», – розповів Сидорчук.

Валерія Васильовича привезли до відділення реанімації Запорізької міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги. За його життя протягом шести днів боролися провідні фахівці країни в галузі судинної нейрохірургії, які літаком прибули з Києва. 11 травня тренеру була зроблена екстрена операція після повторного крововиливу в мозок. Валерій Лобановський пішов із життя ввечері 13 травня 2002 року, не приходячи до тями. Через 3 дні на прощання з легендарним динамівцем у Києві прийшли понад 60 тисяч людей. В останню путь Метра проводжали на стадіоні Динамо, який відтоді носить його ім'я.

Чемпіонат України 2001/02. 21-й тур

7.05.2002. Запоріжжя, стадіон «АвтоЗАЗ-Daewoo». 10 000 глядачів

Металург Запоріжжя – Динамо Київ 1:3 – (1:1)

Голи: Демченко, 16 – Чернат, 5, Гавранчіч, 50, Белькевич, 74

«Динамо»: Рева, Боднар, Головко, Федоров, Дмитрулін (Несмачний, 89), Гусін, Гавранчіч, Пєєв (Гіоане, 71), Чернат, Белькевич, Шацьких (Ідахор, 65)

«Металург»: Глущенко, Мельник, Іванов (Губрієнко, 78), Ратій (Бугай, 66), Беньо, Лапко, Модебадзе, Демченко, Савінов (Акопян, 60), Годін, Смирнов


P.S. Після того фатального матчу Динамо 12 травня вдома не змогло обіграти Таврію, коли на тренерській лаві в ролі головного дебютував Олексій Михайличенко. Символічно, але ще не фатально – лідерство збереглося на наступні декілька турів. Значно гірше стало потім. Через день помер Лобановський, а через 22, за крок до фінішу – Шахтар завдав Динамо єдиної поразки у Вищій лізі 2001/02 і випередив головного суперника на 1 бал. А втримати золото вже було справою техніки. Киянам залишалася слабка втіха – найкращі атака (62 голи забили) та оборона (9 пропустили) сезону.

Читайте нас у Telegram

Останні новини

bigmir)net TOP 100