Ви можете собі уявити, щоб Роналду, Мессі чи Мбаппе зникли з футбольної мапи, бо їх забрали в армію? Такими словами починає свій монолог на шпальтах Mundo Deprtivo другий найкращий футболіст світу 1987 року. Неможливо точно сказати за суддів (хоча тривожні сумніви і питання продовжують переслідувати), але Футре мав особливу мотивацію поцупити мрію Динамо. За підсумками того сезону, 21-річний португалець лише на 15 балів не дотягнув до Золотого м'яча. Згодом він влаштує скандал у Вест Хемі, де кидатиметься на Харрі Реднаппа з претензіями, що йому, 30-річній зірці, не виділили 10-й номер, як домовлялися. Один з перших португальців, які завітали в АПЛ, все ж випросив зміну свого №16 по ходу сезону, хоча це йшло у розріз з правилами чемпіонату Англії.
Він дозволяв собі кидати футболку в обличчя тренеру, мовляв, той образив на все життя гравця, який ставив себе у ряд з Марадоною, Еусебіу та Пеле. Говорив про себе у третій особі: «Футре те, Футре се». Без вагань погодився б компенсувати фанатам 100 тисяч фунтів за придбані футболки з 16-кою на спині. Ось такої впевненості, нахабності, авантюрності, можливо, і не вистачило Динамо, яке вдруге за 10 років програло півфінальну дуель за вихід в КЄЧ, який передував Лізі чемпіонів. То був другий поспіль сезон шансів для андердогів. У 1986 Європу підкорив румунський Стяуа. Тепер в одному півфіналі зійшлися Реал і Баварія, а в іншому визначався історичний фіналіст.
Здавалося, що ось він шанс, краще не придумаєш. Це вже навіть не Борусія Менхенгладбах з Хайнкесом, Штіліке і Фогтсом, яка тричі поспіль домінувала в чемпіонаті Німеччини, а до того брала великий євротрофей (Кубок УЄФА). Тут буде значно простіше, принаймні так здавалося мільйонам вболівальників, яких ця команда 10 місяців тому ввела у повний екстаз розгромним знущанням над Атлетіко Мадрид у фіналі Кубка кубків. Тут як тут володарі Золотого м'яча Блохін і Бєланов (тільки отримав напередодні чвертьфіналу), інші легендарні імена також у полі – Баль, Балтача, Кузнєцов, Дем’яненко, Михайличенко, Яковенко, Заваров, Рац. Від такого набору в кого завгодно затрусилися б колінця, та тільки не у «драконів», за яких горою стали 90 тисяч глядачів.
Футре пригадує дуже делікатні моменти стосунків з урядом Португалії через обов'язкову військову службу. «Саме тому я так добре зрозумів випадок корейця Сона з Тоттенхема. Я вже пройшов армійську інспекцію і отримав вердикт – «придатний». Змушений був приєднатися до казарми Каштелу Бранку у травні 1987 року, щоб провести майже два роки у лавах військових. Я знав про це вже кілька місяців, і щодня мені снилися кошмари, коли бачив себе з поголеним волоссям, без своєї знаменитої гриви. Але це ще був не найбільший удар: два роки без гри означали б кінець великої кар’єри, якої всі чекали від мене».
Дуже важкий, переломний момент як для суперталанта. Футболіст потроху звикався з думкою про те, що повернеться працювати ремісником у майстерні маленького містечка. За кілька тижнів до, здавалося, неминучого заїзду в казарми його Порту чекав двобій з Динамо. Паулу визнає – Київ на той час був фаворитом. «Не тільки у півфінальному протистоянні, а й на здобуття титулу. Розумію, що молодь нині не буде дуже вражена таким суперником, але ця велична команда за рік до того виграла Кубок володарів кубків. Це був практично той же стартовий склад збірної Радянського Союзу, який наступного року вийшов у фінал Євро.
Пінту да Кошта, великий президент «драконів», вів перемовини з Міністерством оборони щодо відстрочки. У разі перемоги над Динамо у квітні та виходу до фіналу мій призов переносили б з травня на вересень. Ці матчі ставали грою мого життя. МОГО ЖИТТЯ, саме так – великими літерами. Бути штукатуром з майстерні навпроти чи футбольною зіркою, залежало лише від одного – чи пройдемо у фінал. Ці 180 хвилин пробігли для мене, моїх батьків, мого майбутнього – всього. Це був той великий момент мого буття, коли я не міг провалитися в полі, щоб не нашкодити моєму життю поза ним. Якщо був момент, коли мені загрожувала смерть, то це самі ті дві зустрічі».
У першій грі Футре, яким пожертвували у проваленій грі чемпіонату Португалії (так і втратили тоді золото), з допомогою рикошету відкрив рахунок. Хоча той матч мав піти за зовсім іншим сценарієм. Суддя Ян Кайзер, бригаду якого, ходили чутки, раптово призначили на заміну колезі незадовго до стартового свистка, не зарахував чистий гол Блохіна. 34-річний форвард замкнув коротку передачу в абсолютно правильному положенні, і де там тільки судді угледіли той офсайд? Команда Валерія Лобановського домінувала до перерви. Індивідуальні дії на лівому і правому флангах породжували справжню паніку в редутах господарів – двічі ледь не забили самі собі. Гра давалася, але зовсім змінилася після індивідуального проходу Футре, який не без ноги Заварова, відправив снаряд в ефектний політ у дальній кут.
Паулу радів так сильно, що ледь не перестрибнув височенну огорожу з фанатами – за таку неспортивну поведінку було не уникнути жовтої картки. Для киян з кожною хвилиною все ставало лише гірше і гірше, а справедливе вилучення Баля і безглуздий пенальті за волейбольну гру рукою Кузнєцова поставили українську команду на межу прірви – від розгрому врятувала фортуна, а удар Яковенка, який підсумував рахунок (2:1), видавався золотим подарунком долі. Та неймовірний нефарт Михайличенка (забив 1, а міг цілих 5) в Києві перекреслив усі надії. Плюс, у тій зустрічі Футре вкотре обійшов кількох суперників і цього разу заробив штрафний, де знову рикошет став фатальним. Схожі проблеми, погодьтеся, відчували динамівці наприкінці 90-х, коли були так близько до мети...
Порту шаленів від радощів на переповненому Республіканському стадіоні. Вони святкували з криками «Вперед до фіналу!» І лише один Футре радів по-своєму: «Я не йду в армію!». Молодий лідер зробив гру і у фіналі. Черговий ефектний прохід десятки, за який було б не соромно тому ж Марадоні. Його «найкраща дія за кар'єру», яку прикрасив гол алжирця Маджера п'ятою – назавжди в історії КЄЧ/ЛЧ. «Гол моєї мрії. Нарешті переглянув це у повторі», – писав Паулу декілька років тому. Красиво вийшло, Баварія поступилася, а нам залишилося тільки гадати, чи виграв би «київський фаворит» вирішальний матч за звання королів Європи.
За нього боролися великі акули Європи, але найбільші зуби були в легендарного екс-президента Атлетіко. Хесус Хіль здійснив найдорожчий трансфер в історії чемпіонату Іспанії на ту пору. Лише Марадона обійшовся Наполі дорожче у всьому світі. А потім настала драма передсезонного періоду. Світова преса не могла цього зрозуміти. Зчинився великий скандал. «Найдорожчий трансфер в історії Ліги повинен пройти військову службу на 2 роки», – голосили заголовки. Уряд був непохитним навіть під тиском адвокатів, яких негайно відправив Футре.
«Я був великою зіркою країни, тож вони хотіли подати приклад усім молодим людям. Відтак мене поставили перед вибором – або в казарму, або в дезертири із забороною відвідувати Португалію на 5 років. Якщо я приїду, мене заарештують і оголосять зрадником батьківщини. Та я був готовий до всього і вирішив твердо стояти на своєму. Після безлічі перемовин і витрачених нервів мені повідомили, що Президент Маріу Суареш хоче порозмовляти зі мною по телефону. Для цього потрібно було вирушити в Посольство. Я боявся, що вони заарештують мене, адже це територія Португалії. Вони погодилися на прохання зателефонувати мені додому».
Таким чином Футре переписав історію. Президент повідомив йому про створення спеціального Статуту для спортсменів елітних змагань, для яких робитимуть армійський виняток. Паулу отримав право стати першим претендентом на таке високе звання, але за однієї умови – мав пообіцяти президенту, що досягне успіху заради Португалії. Після того, як оговтався від шоку, він почав безмежно дякувати йому та обіцяти, що покладе на полі душу заради своєї країни. Плакав від щастя, адже йому довірили надзвичайно вагому роль – стати унікальним португальцем, який ще й ось-ось прорубить вікно в Європу.
«Завдяки цьому статуту я зміг стати першим, хто засяяв за кордоном і відкрив шлях для Руй Кошти, Фігу та всіх португальських зірок, які пішли за мною. Через деякий час я познайомився з президентом особисто: «Ти дотримав слова, Паулу – ти чемпіон. І мене не підвів, я пишаюся тобою». Після цього дзвінка у мене завжди був ритуал перед виходом на поле. Я молився за себе, за Португалію та за сеньйора Маріу Суареша». Футре став чемпіоном Італії з Міланом, незважаючи на жахливу травму з самого початку. Проторував дорогу для Роналду і Ко в АПЛ. Став легендою Атлетіко з двома перемогами в Кубку Іспанії, а потім і посадою спортивного директора мадридців.
Тарас Котів
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
