Андрій Баль. Вибрані цитати
Динамо Київ 1660 12 Травня, 11:25

Розмовляти з Андрієм Михайловичем Балем завжди було величезним задоволенням. Складалося враження, що у легендарного динамівця на кожне питання є якась цікава життєва історія.

Офіційний сайт «Динамо» виділив найяскравіші висловлювання Андрія Михайловича про багату на події кар'єру та не менш яскраве життя поза полем.

- Дитинство пахне для мене травою та асфальтом. Травою, тому що грав у футбол. А асфальтом – оскільки неодноразово були здерті коліна та лікті;

- Перший матч за рідні «Карпати» проводив, ще будучи школярем. А оскільки учням у той час забороняли грати на першість Союзу серед дорослих, довелося взяти собі псевдонім. Чесно кажучи, не пам'ятаю, під яким іменем грав, – нехай це збережеться в таємниці;

- Перед тим, як перейти до «Динамо», Лобановський дзвонив мені так часто, що вранці, коли дзвонив телефон, я просто брав трубку та казав: «Доброго ранку, Валерію Васильовичу». І переважно не помилявся (сміється). А дзвонив Лобановський завжди з одного питання: «Андрію, ти потрібен «Динамо»!»;

- Конкуренція в «Динамо» дійсно була жорсткою. Відповідно високими були й вимоги до футболістів. Усі, кого запрошували до команди з Києва, були кваліфікованими та майстерними гравцями. Усе залежало, можливо, від характеру та волі, усвідомлення того, що тобі дали шанс, якого, якщо не використаєш, може й не бути більше;

- Коли навчався у Львівському спортінтернаті, тренувалися на стадіоні «Динамо» (зараз його вже немає), який був у десяти хвилинах від нашого гуртожитку та школи. А по дорозі росли три дуби. І ось під ними я уклав парі зі своїм товаришем Володимиром Кордюмовим, він у нас був воротарем, що обов'язково буду грати на чемпіонаті світу. До цього часу не знаю, чому тоді посперечався. Можливо, відчував, вірив, що зможу досягти мети. Слова дотримався, але трохи схибив. Бо «планував» виступити на найближчому чемпіонаті – 1978-го року, а зіграв у 1982-му;

- Якось поїхали до закритого міста Ліда. Мене визнали найкращим півзахисником. Вручили приз – статуетку фігуристки. У червоненькій шапочці. Я крутив її в руках, думав: чому? А відповідь з'ясував за кілька років – доля! Одружився з фігуристкою-москвичкою – Світлана була примою в балеті на льоду;

- Знаєте, нас удома ніколи не хвалили. Швидше навпаки – завжди сварили. Можливо, тому й не зазнавалися ми ніколи. Тут – інше. Спорт тоді був занадто ідеологізованим. Будь-який виступ на міжнародній арені без виграшу медалей – апріорі був провальним. Хоча вихід до фінальної частини чемпіонату світу, куди потрапляють найсильніші, а потім і вихід із групи вже були успіхом;

- Начебто постійно граєш, боятися немає чого. Але перед матчем Лобановський на співбесіді такого наговорить, що відчуваєш – ти взагалі ніхто і звати тебе ніяк. Починаєш хвилюватися: а чи будеш в складі? Коли на установці чули своє прізвище, усі одинадцять видихали: «Уф-ф-ф»;

- У 1982 році грали на «Рівер Плейт» зі збірною Аргентини. Поставили мене персонально проти Марадони. Ох і тяжко довелося! Так, думаю, треба його налякати. Підкотився кілька разів. Потім порахували: він у тому матчі зробив найменше техніко-тактичних дій – 60. За Дієго вирішив заступитися Маріо Кемпес. Підлітає, англійською свариться. Я так само коротко відповідаю: закрий рота. А він почав мене ловити. Приймаю м'ячика – і відчуваю: Кемпес біжить, вбивати збирається. Але я-то знав, що робити. Трохи піднімаю п'ятки, а шипи-то – будь здоров. Ось Кемпес точно в них і в'їхав – відразу забрали його з поля на ношах;

- У Мінську я вийшов грати без щитків, і Мельников мені шипом ногу розрізав. Гетр цілий, стягують, а там кістку видно. 17 швів! Поки оперували, я проспівав усі частівки, які знав, та приступив до репертуару Алли Пугачової. Наркоз місцевий. Оперував хлопчисько. Кажу: «Мій лікар просив, щоб ви все добре почистили та зашили. У нас за десять днів гра зі «Спартаком». Той спокійно відповідає: «Постараємося». Видав на прощання милицю та наказав більше на сонці перебувати, щоб шви всохли. Зі «Спартаком» я в підсумку зіграв, але з того часу щитки одягав обов'язково;

- Копіювати Лобановського можна, повторити – ні. Валерій Васильович був унікальним тренером, спадок якого ще осмислювати та осмислювати. Ті, кому довелося працювати з ним, ставши тренерами, сповідують його принципи та підходи до гри. Але школа Лобановського ще й у тому, щоб шукати своє, йти власним шляхом. Як казали древні, не можна двічі увійти в ту саму річку;

- Всього в житті я домагався сам – це, напевно, і є моя формула успіху;

- Напевно, чудо – коли несподівано відбувається щось хороше. У моєму житті таке теж було;

- Мій девіз – якщо встав вранці й на душі важко, нікому не варто псувати настрій. Якщо в житті якісь негаразди, все одно потрібно посміхнутися, поговорити тепло. Мої проблеми – це мої проблеми. Навіщо я буду створювати їх ще комусь? А складні періоди у кожної людини трапляються. Адже не все можна передбачити. Недарма кажуть, що якби знав, де впадеш, соломки підстелив би. А подолати непрості періоди мені завжди допомагала віра у краще. І ще: завжди потрібно пам'ятати про Бога;

- Щасливих днів було багато. Наприклад, коли одружився, коли народилася дитина, коли прийшов у професійний футбол... А найбільш непрості дні пов'язані із втратою близьких;

- Найкращий матч «Динамо» зіграло на моїй пам'яті в 1997-му, коли до Києва приїхали ветерани «Спартака». Виходимо на поле, озираємося, а на трибунах – 90 тисяч! Хто зараз стільки збере? Уже і стадіону того немає – він тепер на 70 тисяч. У той день був такий кураж, якого ніколи не відчував. Після біжимо з Хідіятулліним, дякуємо глядачам – а вони всі стоять, аплодують. Навіть зараз згадую – і мурахи по шкірі;

- Знаєте, хочеться прожити довше. Але, якщо час прийде, нічого не поробиш. Безсмертних людей немає.

    Читайте нас у Telegram

    Останні новини

    bigmir)net TOP 100