«У старих гріхів довгі тіні». Навіть зараз, після більш ніж чверті століття з моменту, коли найтитулованіший футбольний клуб України та колишнього Союзу - київське «Динамо» - очолив Григорій Суркіс, виникають питання щодо однозначності трактування деяких подій того часу. Зрозуміло, що зараз знайти відповіді вже навряд чи вийде - занадто багато води утекло. Та й людей також... Але ось згадати про ті лихі часи - будь ласка. Тим більше, що вони були не тільки лихими, але і дуже цікавими. Та й першоджерела збереглися. Які, як відомо, не горять.
Віктор Безверхий
Спочатку - про головне. Головний був в повному порядку. Перший в історії київського «Динамо» президент клубу Віктор Безверхий, як говорили раніше, «користувався заслуженим авторитетом серед колег і підлеглих». Історія замовчує, як так вийшло, що колишній комсорг київського заводу «Арсенал» в січні 1989-го раптом злетів на таку висоту. Проте, призначення Віктора Ваніфатьєвича на цю посаду схвалив сам Валерій Лобановський. І не тільки схвалив, але і переконав найближче оточення Володимира Щербицького, яке негласно (чи гласно) курирувало клуб, що Безверхий - саме той, хто треба. Лобановський довго підтримував Безверхого. Навіть після його відставки, спершу не сприймаючи нове керівництво клубу. Але про це трохи пізніше.
Новостворений футбольний клуб досить швидко став на ноги. У ФК «Динамо» з'явилися зарубіжні спонсори, з'явилася і тверда валюта. Перше було придбано за рахунок величезного авторитету, завойованого на євроарені, а от друге - переважно за рахунок продажу футболістів за кордон. Зі зникненням «Залізної завіси» багато динамівців, які вірою і правдою відслужили команді, масово ринули за кордон. Клуб не перешкоджав. Навпаки - мав намір будувати нову команду з молодих і амбітних. Благо, що їх вистачало з лишком. А виручена від трансферів валюта йшла не тільки на зарплати і логістику: вже тоді «Динамо» збиралося будувати нову клубну базу в Конча-Заспі.
Віктор Безверхий
До речі, про зарплати. В кінці вісімдесятих-початку дев'яностих футболісти «Динамо» отримували зароблене в доларах. За спогадами колишнього нападника «біло-синіх» Олега Саленка, який в Союзі став першим гравцем, за перехід якого були заплачені реальні гроші, зарплата в київському клубі була солідна: «У 1991-му мені привозили 500 доларів. А в 1992-му у шести-семи провідних гравців була однакова зарплата - по тисячі. У решти - 500-700 доларів. У 1992-му платили вже офіційно, були контракти. До цього неофіційно - тоді ще був Союз і не знали, як ці зарплати оформити. Якщо переводити в рублі, то квартира тоді коштувала п'ять тисяч доларів, машина - «дев'ятка» - тисячу. Тобто за місячну зарплату можна було купити авто. Ще не забувайте, що преміальні були майже такі ж, як зарплата». За словами Саленка, преміальні за перемогу були по 500 доларів. Але це в останньому чемпіонаті Союзу. А ось в першому чемпіонаті Незалежної України преміальних вже не було: в клубі вважали, що команда «Динамо» на голову сильніша за всіх інших суперників, тому повинна перемагати «однією лівою».
Напевно, таке поверхове ставлення клубного керівництва до прем'єрного чемпіонату України (та й гравців команди теж) зіграло злий жарт: кияни його не виграли. Пузач, який змінив Лобановського на посту тренера команди, не впорався зі своїм завданням. І замість найближчого соратника Валерія Лобановського «тренерський місток» було довірено Фоменку. Михайло Іванович швидко навів порядок в команді, і в другому чемпіонаті країни перемогло вже «Динамо». Здавалося, ситуація нормалізувалася, і майбутнє київського клубу і команди світле. Але тут як сніг на голову - повідомлення про те, що «Динамо» - практично банкрут.
19 липня 1993 року
Спекотного літа 1993-го багатомільйонну армію шанувальників «Динамо» наче облили холодною водою. Газети, «телевізор» в один голос, випереджаючи один одного, кричали і били на сполох: виявляється, «Динамо» - на межі припинення існування. У клубі дуже важка фінансова ситуація, і футболісти на межі нервового розладу і бунту.
Офіційна версія того, що відбувається в столичному клубі, була оприлюднена в одній з тодішніх спортивних газет. Наводжу ту цитату повністю, щоб можна було відчути весь драматизм і несподіваність ситуації.
«Відсторонений від посади президент ФК «Динамо» (Київ) Віктор Безверхий. Рішення прийнято на екстрених зборах гравців і тренерів, які заявили, що неправильна фінансова і господарська політика перетворила «Динамо» в банкрута. Клуб зараз в астрономічних боргах, в тому числі і в валютних. Визнані невигідними ряд контрактів на перехід футболістів команди в зарубіжні клуби. За рішенням динамівців створено акціонерне товариство «Футбольний клуб «Динамо» (Київ)». Республіканська і міські Ради «Динамо» йому передадуть дві тренувальні бази і динамівський стадіон. Президентом АТ обраний Григорій Суркіс. Засновниками, крім футбольної команди і динамівських Рад, стали також комерційно-консультаційний центр «Славутич» і британська фірма NEWPORT MANAGMENT. Статутний капітал - 10 мільярдів карбованців. Обрано і наглядову раду, до якої увійшли керівники республіканських МВС, СБ, прикордонних військ і Генеральної прокуратури».
Шок - це по-нашому. Тоді ще не було інтернету, та й «сарафанне радіо» працювало з перебоями. Тому хоч якусь інформацію можна було вивудити лише на двох-трьох телеканалах та з двох-трьох газет. Отже, що ж тоді говорили і писали в ЗМІ з цього приводу.
Йожеф Сабо
Ось одкровення тодішнього начальника динамівської команди Йожефа Сабо: «Весь час, поки футболісти були у відпустці, ми ламали собі голову: як розрахуватися з людьми, виконає чи ні керівництво свої обіцянки. Від цього залежало, з яким настроєм команда почне сезон, як буде готуватися до матчів Кубка чемпіонів з «Барселоною». Виявилося, на тренування їм вийти нема в чому: немає бутс, тапочок, тренувальних костюмів - немає нічого. Такого я не пам'ятаю за всю історію «Динамо». Приїхали до себе в Кончу, ще новина - є проблеми з приготуванням їжі. Чому? Тому що на всіх базах закриті динамівські рахунки, кругом ми винні. Таке б сталося ще півроку тому, якби не комерційні структури. Не ФК «Динамо», а вони допомагали команді - давали гроші на проживання, харчування, все інше. Тому, коли постало питання про те, як жити далі, - не п'ятнадцять, а всього п'ять хвилин знадобилося команді, щоб прийняти рішення».
Що ж «повсталі» інкримінували вже колишньому керівництву клубу, зокрема, Віктору Безверхому? Цитата Володимира Булименка, головного бухгалтера ФК «Динамо»: «Клуб винен 1,5 мільйона доларів банку «Україна», 214 тисяч доларів - спільному підприємству «Динамо-Атлантик», 208 тисяч доларів - Федерації футболу України за відсотки по трансферах гравців. Крім того, існують штрафні санкції за прострочення повернення кредиту банку «Україна», які щодня дорівнюють 7 тисячам доларів. Таким чином, нині вони вже становлять близько 400 тисяч. Різним фірмам і організаціям ФК винен ще й близько 2 мільярдів карбованців. Тобто можна говорити про фактичне банкрутство клубу».
Григорій Суркіс
А ось що тоді говорив новообраний президент АТ «ФК «Динамо» Київ» Григорій Суркіс (генеральний директор того самого СП «Динамо-Атлантик», якому клуб був винен 214 тисяч доларів): «Я багато разів пропонував Віктору Безверхому змінити тактику і стратегію господарсько-фінансової політики клубу, визначитися з пріоритетами. На жаль, він мало прислухався до порад. Та й не є Безверхий фахівцем в комерції, не має він такого досвіду. Протягом тривалого часу в клубі не було елементарного обліку обладнання, не велась звітність валютних відряджень. Тому маємо те, що маємо». І ще слова ГМС: «Багато хто назвав те, що сталося в київському «Динамо», палацовим переворотом. По суті, не було ніякого перевороту. Просто багатьом членам ради, команді, тренерам набридло працювати з аморальними людьми, які робили все, щоб потопити динамівський корабель. Ми прийшли в команду, і поки у нас буде виходити служити футболу, нас не викинуть. А як тільки перестанемо справлятися з цією справою, повірте мені, повернемося і підемо, не чіпляючись за крісла».
Що ж на всі ці звинувачення відповідав Безверхий? Його цитат і реплік збереглося не так вже й багато. Але по тому, що збереглося, можна зробити однозначний висновок: Віктор Ваніфатьєвич все заперечував: «Навіть у нинішній непростій ситуації фінансово-економічне становище клубу представляється мені досить міцним... Я недарма вжив термін «путч». Надто багато аналогій з подіями серпня 91-го. Масштаби, правда, не ті, але в іншому... При цьому народу, чи то пак футболістам, обіцяють золоті гори. Але які б не були обіцянки, незмінними залишаються цілі організаторів перевороту: гроші і влада». Крім того, Безверхий звинуватив начальника команди Сабо в саботажі, у відсутності першого необхідного для футболістів, а юриста клубу Віктора Медведчука - в підіграванні «змовникам» і маніпуляціях з документами. Розповів Безверхий і про те, що чільні представники силових структур, які продовжують опікуватися клубом, на нього тиснули, вимагаючи відмовитися від посади, і погрожуючи фізичною розправою.
Нюанси
Те, що проблеми в тодішньому «Динамо» були, побічно визнав і Безверхий. Але чи були вони настільки непереборними? І чи не став повалений динамівський президент заручником не тільки обставин, але і свого найближчого оточення, яке зовсім йому не близьке? Розібратися у всіх цих дрібницях сьогодні дуже і дуже складно. Хтось просто не захоче говорити на цю тему, хтось уже не зможе. Як Віктор Безверхий, якого вже немає: він помер у грудні 2009 року. Частково пролити світло на те, що відбувалося тоді, влітку 1993-го, допоможуть все ті ж таки не палаючі «рукописи».
Прізвище Суркіс для «пересічного» українського вболівальника мало що говорило в 1993 році. Як Григорій Михайлович з'явився в клубі, свого часу в одному з небагатьох своїх інтерв'ю розповів Віктор Медведчук, який працював, як було сказано вище, юристом/адвокатом «Динамо»: «Я з 1989 року почав займатися футбольним клубом, а Суркіс був затятим уболівальником. Ми з ним об'єдналися разом і почали працювати на клуб. Він дружив із Згурським. Так з'явився Згурський. Потім з'явилися Карпенко і Губський - два молодих вчених, які стали кооперативниками, заробляли гроші. Заробляли чесно. Потім з'явився Лях, банкір, який очолив Український кредитний банк. Ще Ігор Суркіс. Ось так наша сімка замкнулася».
Велику роль у приході Григорія Суркіса в «Динамо» зіграв і Йожеф Сабо, який прийшов в «Динамо» в 1992 році на місце начальника команди замість Володимира Веремєєва. Йожеф Йожефович був добре знайомий з Григорієм Михайловичем ще з того часу, коли працював директором спорткомплексу «Трестбуддеталь». За інформацією добре обізнаних джерел, Сабо не тільки допоміг Суркісу стати одним з акціонерів «Динамо», а й переконав фінансово «підгодовувати» футболістів і тренерів команди ще тоді, коли президентом був Безверхий. Суркіс тоді міг собі це дозволити. А маючи серйозний аналітичний розум, міг прорахувати і майбутню вигоду. Про те, що динамівцям платив зарплату в той час саме Суркіс, якось розповів і колишній голкіпер «Динамо» Ігор Кутепов.
Загалом, тоді, в 1993-му, ситуація в «Динамо» була явно не на користь Безверхого, людини дуже м'якої, яка часто витала в хмарах і практично не мала підтримки в клубі. З чуток, загнаний в кут Віктор Ваніфатьєвич щиро хотів все виправити. Він навіть заклав частину свого майна, щоб погасити борги. Але все-таки більше перший динамівський президент розраховував на випадок - все розсмокчеться само собою. Мовляв, прийдуть від «Олімпіакоса» гроші за трансфери Литовченка і Протасова, і борги автоматично загасяться. І він і далі буде залишатися в клубі головним.
Але гроші за ці (та інші) трансфери прийшли в «Динамо» вже тоді, коли президентом клубу був Григорій Суркіс. Випадковість? Мінеральна вода, тапочки, кеди і бутси теж моментально знайшлися на динамівській базі після зміни влади. Знайшлися гроші і на інші потреби. Все різко стало добре. Так може, все було не так вже й погано?
Як правонаступник колишнього президента «Динамо» Безверхого, Григорій Суркіс зобов'язувався виконати фінансові зобов'язання перед банком «Україна» (озвучені вище півтора мільйона доларів), але в підсумку погодився лише погасити відсотки (майже 200 тисяч доларів). Але і це не було зроблено: «Динамо» погасило лише трохи більше 32 тисяч доларів...
А потім з клубу був «видавлений» Михайло Фоменко. І тренером «біло-синіх» став колишній начальник команди Йожеф Сабо, який не відав тоді, що і йому буде уготована незавидна доля.
А трохи пізніше легендарну команду очолить легендарний Лобановський, який все-таки зможе «потеплішати» до нового керівництва клубу.
Так починалася нова ера «Динамо». Ера Суркісів.
Валерій ВАСИЛЕНКО
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
