Лобановський мав усі шанси перейти в топ-чемпіонат. Наставник, якого різні авторитетні джерела (France Football, ESPN, FourFourTwo) досі включають у топ-10 найкращих фахівців за всю історію футболу, міг скористатися падінням холодної завіси наприкінці 1980-х. Лави перших трудових мігрантів очолювали спортсмени. О диво, комуністична влада дозволила так тісно контактувати з «аморальним» капіталістичним світом. І подекуди це були насправді круті трансфери в імениті команди, на яких ще й підзаробити вдавалося непогано.
Чого тільки варті Заваров як заміна 3-разовому володареві Золотого м'яча Платіні в Ювентусі за 4 мільйони євро – один з найдорожчих у світі тоді, причому особисте втручання Лобановського принесло державі додаткові понад 2 млн доларів від початкової пропозиції плюс бонуси скромнішого масштабу. Бєланов у Боруссії Менхенгладбах, яка тоді ще на забула свої єврокубкові фінали, за 500 тисяч. Михайличенко у Сампдорію, що виграє чемпіонат Італії з українцем, а після його відходу зупиниться за крок від перемоги в Кубку чемпіонів. А ще Рейнджерс, Олімпіакос, Еспаньйол, Іпсвіч та інші відомі клуби з топ-ліг і не тільки.
Був свій шанс і в Метра. Як запевняє офіційний сайт Динамо, Лобановського сватали у топові клуби Європи. Ходили чутки й про іспанський Вальядолід чи німецький Гамбург, який тоді бився за чемпіонство, а не бився за повернення в першу Бундеслігу. Та, звісно, найбільш смачним був варіант із Ювентусом – могутній клан Аньєллі, власників туринського клубу та автомобільного гіганта Fiat, саме відчув спрагу титулів і мріяв про «Полковника» на чолі українського тріо у такому складі: Заваров – Михайличенко – Протасов. А тут ще й били розкішну Італію у півфіналі Євро-1988 з рахунком 2:0, в основному силами українців.
Однак не судилося з політичних мотивів. Москва, яка звикла критикувати Лобановського, зокрема, і з допомогою анонімок у газетах, не допустила б такого шаленого відтоку. Юве пропонував цілу виробничу лінію легкових авто і солідні відступні, але відпустити аж трьох зірок і найкрутішого головного тренера було вже справою політики. У підсумку на Захід виїхати пощастило лише Заварову, а державний спортивний комітет, який базувався у нинішній столиці Росії, не віддав Динамо більше половини з 5 млн доларів.
Шкода, що з таких нефутбольних причин Лобановський так і не спробував себе в топ-чемпіонаті, а ось здоров'я в країні совєтів попсували добряче. «Заслання» в арабські країни, за нинішніми мірками – це ніби відправити на далеку екзотику Анчелотті чи Фергюсона у розквіті сил. Тим паче він озвучував готовність працювати з цікавим проектом незалежно від бюджету, що для будь-якого тренера зараз є перевагою на ринку, тобто міг би очолити будь-який клуб Іспанії, Англії, Німеччини чи Італії. З іншого боку, дуже імовірно, що якби виїхав не в ОАЕ та потім Кувейт, а Європу, не було б того славетного Динамо-1999 – чергової могутньої команди, яку Тренер створював у Києві кожне десятиліття, починаючи з 70-х.
Піврічна спека по 42 градуси, відсутність футболістів навіть простого європейського класу, система блату, необхідність конфліктувати з федерацією, яка пропихувала своїх. У країнах Близького Сходу було непросто, схоже, Валерій Васильович переоцінив свій рівень ентузіазму та бажання вирощувати таланти буквально на камінні та піску. Тим не менше Лобановський і тут став першим. Ніхто до українського тренер не виводив збірну ОАЕ з групи до півфіналу Кубка Азії, а тут обставили Іран, тільки по пенальті поступилися китайцям у битві за бронзу.
Так, це був дуже прагматичний футбол з невеликою кількістю голів, але пам'ятаємо знамените кредо Васильовича – результат понад усе. Ще через 4 роки команда вже без нього програла лише у фіналі в серії 11-метрових. У Кувейті було ще важче, постійні військові дії під боком, а футболісти – навіть не любителі, а так, «волонтери, які працюють лише тоді, коли їм подобається». Однак і тут результат було здобуто. Володар Кубка націй Персидської затоки, бронзовий призер Азійських Ігор. Причому обіграв і колишнього динамівця Бишовця, який очолював значно іменитішу Південну Корею, і збірну ОАЕ, яка не відразу оцінила внесок Метра у розвиток місцевого футболу. Як остаточний підсумок – позитивний баланс перемог і поразок, забитих і пропущених голів.
І ось вона остання, найближча до нас історія, розвиток якої багато хто з вас бачив на власні очі. Бєланов і Блохін брали Золотий м'яч у радянські часи, а в незалежній Україні таким футболістом став Андрій Шевченко. Лобановський зробив усе, аби він взявся за голову і зробив правильний вибір. В італійських ЗМІ та книгах активно гуляє легенда: Тренер змусив Шеву, який викурював чи то 30, чи то 40 цигарок за день, ввести в організм ін'єкцію нікотинового розчину, аби врятувати великого футболіста від згубної залежності. Потужна доза нікотину викликала синдром відторгнення і, можливо, дала зрозуміти та зосередитися на пріоритетах. Відтоді жодного тютюну, лише голи та нові висоти. Символічно, що через 2 роки після смерті Лобановського Шевченко привіз показати Золотий м'яч саме до його пам'ятника.
Тарас Котів
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
