Динамівець розповів про своє футбольне життя, а також відповів на запитання, що цікавлять уболівальників.
- Карлосе, з поверненням до повноцінного тренувального процесу! Як пройшов твій карантин?
- Радий повернутися на поле. Під час карантину я продовжував тренуватися, працювати над собою. Ми готові до змагального процесу. Команда буде боротися за чемпіонський титул.
- Розкажи про нинішні тренування.
- Дуже здорово повернутися на поле. Я сумував за тренуваннями, за хлопцями. Тішить думка, що ми скоро будемо грати. Я чекаю старту - хочу грати і завершити чемпіонат на другому місці. Ми будемо ретельно працювати, щоб зробити це.
- За ким із гравців «Динамо» скучив найбільше за час карантину?
- Я бачив деяких хлопців під час карантину, оскільки ми тренувалися в маленьких групах. Я займався з Дуелундом, Вербичем, Піварічем, а наступні тижні з Дуелундом, Солем, Кадірі, Русиним, Каргбо. Але найбільше скучив за Миколенком.
- Який потенціал Миколенка? Де він міг би заграти?
- Гадаю, він зможе грати в будь-якій європейській лізі. Віталій - молодий і технічний гравець, готовий фізично і є хорошим лівим захисником. Він сильний і швидкий, легко може грати в Англії, Іспанії чи Італії. Я думаю, він перейде в одну з команд із цих країн. Віталій - хороший хлопець, мені комфортно з ним грати, у нас чудові стосунки. Сподіваюся, він буде грати в найкращих лігах, і це буде скоро.
- Як твої успіхи у вивченні російської мови?
- Це важко, оскільки російська мова відрізняється від моєї рідної. «Динамо» допомагає іноземцям вивчити мову, надаючи вчителя. До карантину займався мовою двічі на тиждень. Я вже практично все розумію, але іноді використовую фрази англійською мовою. Моє завдання - вивчити мову, щоб вільно нею володіти.
- Які відмінності між українським і уругвайським футболом?
- В Україні робиться ставка на функціональну підготовку і фізику. Українські футболісти сильніші і швидкі, а уругвайські технічні. Це головна відмінність. В Уругваї маленькі і середні команди більше захищаються. Таке є і в Україні. Важко атакувати команди з нижньої шістки. А «Зоря» і «Шахтар» люблять володіти м'ячем.
- У чому секрет високого рівня уругвайського футболу?
- В Уругваї перший подарунок після народження - футбольний м'яч. Кожна уругвайська дитина мріє стати футболістом. Футбол - головний вид спорту. Ми його любимо, цікавимося і насолоджуємося їм, граємо в нього. У нас відмінна збірна.
- Хотів би стати скаутом «Динамо» після закінчення кар'єри, або, можливо, привезти в київський клуб кілька талановитих уругвайських футболістів?
- Планую грати до 40 років і поки не думаю багато про майбутнє. Зараз я - футболіст, і насолоджуюся своїм часом тут. Моя мрія - грати у футбол. А вже після завершення кар'єри подивимося. Може, я захочу стати тренером, може, скаутом. Поки не знаю. Але в майбутньому, можливо, я зможу рекомендувати уругвайських або інших латиноамериканських гравців «Динамо».
- Чи є ще команди, крім «Насьональ» і «Пеньяроль», здатні виграти чемпіонат Уругваю?
- У минулому сезоні жодна з цих команд не виграла чемпіонський титул. Під час матчів «Насьональ» і «Пеньяроль» на стадіоні непередавана атмосфера, як і на «Динамо» - «Шахтар».
- Забити парочку голів із кутового по ходу сезону - це велика мрія для тебе?
- У мене був дуже хороший учитель, коли я грав в Уругваї. Його ім'я - Альваро Рекоба. Ми разом грали три роки, і багато разів із кутових він пробивав так, щоб забити м'яч. Я точно не пам'ятаю, скільки, але приблизно шість або сім м'ячів від кутового прапорця він забив в офіційних матчах. Коли я почав із ним тренуватися, то почав намагатися зробити те ж саме. Звичайно ж, мені б хотілося забити з кутового в офіційному матчі. Я думаю, ще зроблю це.
Я намагаюся, адже час від часу голкіпери очікують подачі або чогось іншого складного, а ти намагаєшся забити, зробивши їм сюрприз. Обіцяю, що в наступній грі постараюся забити з кутового.
- Сьогодні виповнилося 93 роки «Динамо». Чи був ти в музеї київського клубу?
- Так, звичайно, я був у музеї, бачив кубки і знаю історію стадіону, великого тренера Валерія Лобановського, усіх хороших гравців, таких як Шевченко, Блохін. Радий бути частиною «Динамо». Сьогодні День народження київського клубу, а завтра у «Насьональ». У цих двох клубів схожа історія. Усі знають в Уругваї про «Динамо». Я сповнений гордості грати за «біло-синіх».
- 13 травня 2002 помер великий тренер Валерій Лобановський. Чи знаєш ти щось про принципи його роботи, про його кар'єру?
- Знаю, що стадіон «Динамо» названо на його честь, і це один із найкращих тренерів у світі. У нього були інтенсивні тренування. Чув багато позитивних відгуків про нього від футболістів, тренерів, працівників «Динамо». Мені відомі його досягнення.
- На твою думку, хто найкращий гравець світу, Уругваю та України?
- Альваро Рекоба мій улюблений футболіст. Я грав з ним 3 роки. Зараз найкращий у світі Мессі. В Україні - Андрій Шевченко, це був футболіст світового класу. Пощастило познайомитися з ним у Туреччині під час тренувальних зборів. Він приходив подивитися тренування «Динамо.
- Можеш порівняти стиль життя в Україні, Іспанії, Англії та Уругваї?
- У кожного народу свій менталітет. Уругвай - маленька країна, ми практично всі знаємо один одного. Іспанці схожі на уругвайців у звичках, кухні, поведінці. В Англії інше життя. І в Україні свої особливості. Я щасливий тут.
- Яка твоя улюблена страва з української кухні?
- Люблю сирники. Це щось нове для мене. Вперше їх скуштував на базі «Динамо». Також їв борщ та інші українські страви. В Україні хороша кухня - до складу страв входять овочі, фрукти, курка.
- Ти був обраний уболівальниками найкращим футболістом «Динамо» у 2019 році. Який був шлях для тебе від невідомого гравця до одного з найкращих у складі киян?
- Це був виклик для мене. Період, коли ти не граєш, важкий. Коли я підписував контракт із «Динамо», довго не грав. Але я був упевнений в собі, багато працював над собою, тренувався і був готовий грати у великій команді. Не зациклююсь на тому, що люди говорять. Почуваюся комфортно в київському клубі і дуже радий, що вболівальники обрали мене гравцем року.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
