Напевно ні для кого не секрет, що київське Динамо зараз переживає не найкращі часи. Щоб упевнитися в цьому, достатньо зазирнути в турнірну таблицю чемпіонату України. На жаль, доводиться констатувати, що криза у столичному клубі стала наслідком величезних проблем, наявних у всіх сферах діяльності Динамо.
Відразу хочеться зазначити, що у цьому матеріалі проаналізовано лише найхарактерніші проблеми сучасного Динамо. Обговорення усіх негараздів «біло-синіх» було б дуже довгою і невдячною справою.
Вперед в минуле — 1
Досить показовою в цьому плані є історія повернення Олексія Михайличенка на посаду головного тренера Динамо, а точніше причини, через які Михайличенко очолив команду через 15 років після несподіваного звільнення.
Відставка Олександра Хацкевича стала доволі запізнілим, хоч і логічним кроком. Та повернення у тренерське крісло Михайличенка викликало ще більш неоднозначну реакцію. Останнім досвідом його активної тренерської діяльності була робота з національної збірною України, яку він покинув у листопаді 2009-го, після поразки збірній Греції у стикових матчах до ЧС-2010. Тобто Михайличенко не тренував майже 10 років. Щоправда, з жовтня 2010-го Олексій Олександрович був спортивним директором Динамо. Але ж спортивний директор і головний тренер – це дві різні за своєю суттю посади.
Ось що з приводу нового пришестя Михайличенка у тренерське крісло Динамо говорив Ігор Суркіс:«Михайличенко — хороший психолог. Він один з тих, хто за рекомендацією Лобановського залишився працювати тренером Динамо. Звільнення Михайличенка після Трабзонспора? Аналізуючи те, що я робив раніше, а я все-таки вже не молодий, є життєвий досвід, я вважаю, що вчинив по відношенню до Михайличенка неправильно, враховуючи, як я поводився з іншими тренерами потім. І я це завжди говорив. Це було на емоціях».
«Хацкевич був звільнений після трьох спроб в Лізі чемпіонів, а Михайличенка я звільнив після однієї гри, а ще був другий матч попереду».
Якщо судити з цих слів, то складається враження, що Ігор Михайлович і досі шкодує про імпульсивне звільнення Михайличенка у 2004 році. І ось, через півтора десятки років (!) Суркіс вирішив дати другий шанс колишній легенді клубу. Такий підхід уже тоді вельми насторожував.
«Це легенда і символ відданості Динамо. Михайличенко нікуди не бігав і входив в усі ситуації. Він буде працювати 24 години на добу, щоб відродити Динамо. З наступного матчу Динамо має розуміти – те, що сталося неприпустимо. Треба повернути довіру вболівальників. Часу на розкачку та перебудову немає». — Ці слова Ігор Суркіс сказав напередодні матчу киян з донецьким Олімпіком. Це була перша гра Олексія Михайличенка як старого-нового наставника Динамо. З того моменту пройшло більше восьми місяців, але Динамо, здається, до сих пір розкачується, не радуючи ні грою, ні результатами. Та й той матч проти Олімпіка завершився нічиєю (1:1)…
Ліга Європи як лакмусовий папірець
Хоча спочатку гра Динамо під орудою Михайличенка здавалася не такою вже й поганою. Так, після нічиєї з Олімпіком кияни програли ще й чернігівській Десні (1:2). Та вже в наступних матчах стали помітними певні позитивні зміни у грі Динамо. Михайличенко продуктивно попрацював над фізичною готовністю команди, яка нарешті змогла витримувати високий темп упродовж усіх 90 хвилин гри. Також Динамо почало дійсно якісно пресингувати своїх суперників. Як наслідок, «біло-сині» нарешті почали здобувати перемоги у чемпіонаті України, хоч і не показували при цьому надто видовищної гри.
Але те Динамо все одно нагадувало картковий будиночок, який не вражав стійкістю та міг зруйнуватися від будь-якого пориву вітру. І вітер таки подув. Головним чином з боку єврокубків. Виступ киян у Лізі Європи показав справжні можливості команди Михайличенка.
Перший матч Динамо на груповій стадії Ліги Європи проти шведського Мальме завершився майже фірмовою на той час мінімальною перемогою киян. Гостьова нічия у матчі зі швейцарським Лугано у другому турі може й не порадувала, проте й катастрофою не стала. Справжні проблеми почалися далі. Дві нічиї з Копенгагеном не погіршили турнірне становище Динамо, та кияни у тих матчах продовжували демонструвати досить бліду гру. Та й фізична готовність вже не так вражала. А далі був виїзд в Швецію і програш Мальме (3:4).
Вже та гра чітко показала безліч слабких місць Динамо. На фоні потужних шведів біло-сині втратили перевагу у «фізиці», дозволивши господарям грати в їх улюбленій силовій манері. До цього додалися ще й величезні огріхи оборони Динамо, яка того вечора припускалася просто таки дитячих помилок. Це звело нанівець всі старання атаки киян.
Та справжнім апофеозом безпорадності став домашній матч останнього туру групового етапу. Динамо для виходу з групи вистачало б перемоги над невмотивованим Лугано. Швейцарці на той момент вже втратили будь-які шанси на продовження єврокубкової боротьби, до того ж приїхали в Україну без кількох гравців основи. Але Динамо і в такій ситуації змогло зіграти лише внічию (1:1), відігравшись завдяки голу Віктора Циганкова на четвертій компенсованій до другого тайму хвилині. Перебіг того матчу ще довго залишатиметься у пам’яті вболівальників, адже таку кошмарну гру дуже важко забути.
Ось так Динамо не змогло вийти з простої групи, де вважалося явним фаворитом. Одна перемога, чотири нічиї та одна поразка, сім забитих та сім пропущених м’ячів у шести матчах. Якісь додаткові коментарі потрібні?
Не кращими були й виступи в чемпіонаті. Команда могла видати кілька вдалих матчів поспіль, та за ними неодмінно слідували невдалі ігри, на зразок гостьового програшу Шахтарю у «Класичному» або домашньої поразки від Зорі. Зимова перерва нічого не змінила, і в другій половині сезону Динамо продовжило чергувати провальні ігри (гостьова поразка Дніпру-1) з хорошими (перемога над Олександрією на виїзді).
Вперед у минуле -2
Ще раз нагадаю: Михайличенко повернувся у тренерське крісло киян через 15 років після звільнення. За цей час футбол змінився. Але не змінився сам Михайличенко.
Так, фізичний стан команди за час його роботи покращився. Проте чіткого ігрового малюнку в команди і досі не помітно. Пресинг лише в окремих матчах дає бажаний результат, а часте використання флангів перетворюється на безліч безадресних навісних передач до штрафного майданчика суперника. Подібні передачі легко нейтралізуються, та й нинішні центрфорварди «Динамо» не пристосовані до настільки силової гри. Складається враження, що Назарій Русин та Фран Соль не до кінця розуміють вимоги тренерського штабу, адже гра у повітрі є ненайсильніщою стороною обох нападаючих. Для того, щоб Соль міг проявити себе, іспанець має регулярно отримувати дійсно якісні передачі, які він міг перетворювати у голи. Русина ж узагалі шкода. Назарій у кожному матчі викладається на повну, але забиває мало, банально не отримуючи м’яч на ударних позиціях.
Але ж Динамо здатне грати в інший футбол. Інколи команда зусиллями Циганкова, Вербича, Буяльського, Шепелєва чи того ж Русина демонструє непогану комбінаційну гру, але потім знову повертається до тактики бездумних навісів. В таких випадках «біло-синіх» часто виручає тільки індивідуальна майстерність Циганкова чи Вербича. Додайте до цього непередбачуваність захисту і стане очевидною глибока ігрова криза команди.
Звичайно, можна звинувачувати у всіх бідах гравців. Важко сперечатись з тим, що команда, яку тренував той же Сергій Ребров була сильнішою за підбором виконавців. Але перед нами є приклад луганської Зорі, яка поступається Динамо як у кадрових, так і у фінансових ресурсах, але перед відходом УПЛ на вимушену паузу, ділить з «біло-синіми» другу сходинку турнірної таблиці.
Коли тебе вже не бояться
Невдалі виступи Динамо під керівництвом Хацкевича та не набагато краща гра команди вже під орудою Михайличенка призвели до одного показового явища – сьогоднішнього Динамо вже абсолютно ніхто не боїться. Ще якихось сім років тому середняки чемпіонату їхали в Київ з надією хоча б дати бій Динамо. А в еру Лобановського кияни просто не відчували конкуренції у внутрішній першості. Зараз же навіть остання команда чемпіонату України може розраховувати на здобуття очок на полі НСК Олімпійський. Вже згаданий матч з Олімпіком у серпні минулого року цьому доказ.
Провали Динамо вже нікого не дивують. Раніше невдача киян у грі з середняком чемпіонату сприймалася б як велика сенсація. Сьогодні ж, поразка від того ж Дніпра-1 видається майже звичним явищем. В нинішніх реаліях більше дивує серія з кількох поспіль перемог столичного клубу.
Найгірше у цій ситуації те, що й заміна Михайличенка не гарантує покращення динамівських справ. Знаючи звички керівництва Динамо, можна припустити, що на зміну Михайличенку прийде ще один спеціаліст з динамівським минулим та великими заслугами перед командою у тому ж таки минулому. Та він навряд чи зможе дати команді поштовх, необхідний для якісної трансформації клубу.
Хоча методика запрошення фахівців, які знають команду зсередини, може давати результат. Найсвіжіший приклад цього – Сергій Ребров. Але ж найчастіше колишні футболісти Динамо отримують посади в команді в першу чергу, завдяки заслугам минулих років, а не професійним навичкам.
Кілька слів про менеджмент
Не зовсім зрозумілою залишається і трансферна політика віце-чемпіона України. Гравці, приведені в Динамо Євгеном Красніковим, всупереч сподіванням, не змогли підсилити команду. Водночас, останнім часом кияни почали значно більше співпрацювати з одним відомим футбольним агентом, який працює переважно з гравцями з африканського континенту. Ні, вміння підписувати гравців в обмін на тарілку борщу це звичайно добре, але якість таких футболістів викликає небезпідставні побоювання.
До всього, Динамо має аж сімох віце-президентів. І якби ж кожен з них чітко виконував свої обов’язки. А так, все це більше нагадує ілюстрацію до приказки про сімох няньок і дитину без ока.
Ремонт, як життєва необхідність
Знаєте, дуже хочеться вірити, що одного прекрасного дня у діях гравців Динамо з’явиться злагодженість та чіткість, а всі ідеї Михайличенка нарешті втіляться в життя. Що всі дії керівництва клубу стануть виправданими та логічними. Вірити то хочеться. Але чомусь зовсім не віриться.
Загалом, київське Динамо нині схоже на дуже зношений автомобіль, більшість деталей якого вкриті шаром застарілої іржі та потребують термінової заміни. Молодіжна академія киян, яка протягом останніх років стабільно виховує гравців для першої команди – чи не єдиний дійсно справний елемент у цьому механізмі. Але у сучасному футболі, жодна команда, яка ставить перед собою хоча б якісь високі цілі, не може будувати гру виключно за рахунок вихованців власної академії.
Інші структурні частини клубу необхідно терміново змінювати на більш сучасні. Інакше, з плином часу, «Динамо-машина» зноситься повністю і вже не підлягатиме ремонту.
Та всі ці зміни мають організовувати ті, хто не один рік налагоджує цей, так «раптово» застарілий механізм.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
