Динамо завжди славилося своїми власними вихованцями, але футбол не стоїть на місці, тож потрібно рухатися вперед, шукаючи можливості вдосконалення роботи.
Багато для Динамо зробили іспанські спеціалісти – Альберто Босх, Унаї Мельгоса та Вісенте Гомес. Академія почала давати більше гравців у першу команду, якість цих футболістів стала вищою. Після від'їзду іспанців у системі працював Ромео Вендлер, хорват із німецького футболу. Хацкевич був прихильником саме німецької школи, тому під його бачення підібрали відповідного спеціаліста.
З літа 2019 року в системі академії Динамо працюють іспанець Рамон Катала та аргентинець Гільєрмо Самсо. Запрошення спеціаліста із Аргентини виглядає логічним, у цьому є раціональне зерно, бо хто, як не аргентинці, вміє виховувати молодих гравців? В аргентинському футболі велика увага приділяється не тільки технічним чи тактичним моментам, але й гарній фізичній підготовці. Силовий футбол вкрай близький Україні.
Отож Гільєрмо Самсо розповів Футбол 24 про своє життя у Києві, роботу в академії Динамо, особливості аргентинського футболу та майбутніх зірок київського клубу.
З Японії – у Динамо
– Сеньйоре Гільєрме, як вам в Україні?
– Мені подобається в Україні. Я тут із дружиною та двома дітьми. Вже звикли до міста. Загалом враження доволі позитивні. Присутність сім'ї дуже допомагає максимально віддаватися роботі.
– Які місця в Києві вам найбільше подобаються?
– Мені дуже подобається Поділ. Тут багато старовинних будівель та вулиць. Історичні місця. Подобається також гуляти біля Андріївської церкви разом із родиною.
– У яких містах України вже встигли побувати?
– У Полтаві та Запоріжжі. Мені сподобалися ці міста. Вони мають свою специфіку. Як тренеру, сподобалося, що у цих містах є поля хорошої якості та цікаві команди.
– Як вам українська кухня?
– Надзвичайно смачна. Борщ дуже сподобався. В Україні смачні також рибні страви та випічка. Українська кухня та аргентинська відрізняються. Мені не вистачає аргентинської страви асадо. Це м’ясо, запечене на вогні. Аргентина є лідером у вживанні телятини.
– Ваші діти займаються футболом в Україні?
– Так. Обоє моїх синів в академії Динамо. Старший – Педро – 2006 року, а Маркос – 2009 року народження. Старший син грає на позиції півзахисника, молодший – воротар.
– Як проводите карантин?
– Спершу ми всі сильно хвилювалися через ситуацію із коронавірусом. Важливо, що у цей час ми всі разом. Діти займаються через інтернет. Сподіваюся, з часом повернемося до звичного життя.
– Розкажіть про себе. Якою була ваша ігрова кар'єра і в яких командах працювали?
– Народився я в Патагонії, що на півдні Аргентини. Виступав спочатку за клуб Гаіман і Расінг де Трелью. Потім перебрався в Буенос-Айрес і продовжив свою кар’єру у клубі Феррокаріль Оесте. Пограв за Аргентінос Хуніорс і Чакаріта Хуніорс. Пізніше були команди другого дивізіону чемпіонату Аргентини – Браун де Арресіфес і Браун де Пуерто Мадрін. Закінчив кар’єру там, де й розпочинав – у клубі Гаіман. Згодом перейшов на посаду спортивного директора цього клубу, після чого перебрався у Расінг де Трелью на посаду тренера першої команди та координатора всіх категорій дитячого і юнацького футболу (з 2008 по 2016 рік).
Завжди підтримував контакт зі своїми друзями, з якими грав у Буенос-Айресі в першому дивізіоні Аргентини. Вони мали досвід виступів у Європі – Роберто Айяла (Мілан, Наполі, Валенсія) та Хуан Еснайдер (Порту, Реал, Атлетіко). Еснайдер був тренером японської команди ДЖЕФ Юнайтед Ітіхара Тіба. Тож він запросив мене в Японію – працювати другим тренером.
Ми там працювали упродовж трьох років. Фізичною підготовкою гравців займався Рамон Катала, який зараз теж працює в академії Динамо. Я був помічником Еснайдера. Потім у нас завершився контракт. Мали варіанти із турецькими клубами. Але найбільше сподобався варіант із Динамо Київ. Тож ми з Рамоном Катала поїхали до Києва.
– Чи знайомі ви з іспаномовними гравцями Динамо – Карлосом Де Пеною та Франом Солем?
– Ні, не знайомий. Ми працюємо в різних місцях. Я в академії, а вони займаються на базі клубу. У нас не було можливості поспілкуватися.
«Мої знання про Лобановського були поверхневими»
– Що ви знали про Динамо до переїзду в Київ?
– Я знав, що у 80-х та 90-х роках кияни були на хорошому рахунку в Європі. Але найбільше мене зацікавило те, що з київського клубу вийшли три володарі «Золотого м'яча». Таким показником більше не може похвалитися жодна команда у світі. Мене це заінтригувало. Зацікавився українським футболом. Тому, власне, я тут. Мені цікаво працювати в цьому клубі. Віддавати власні знання молодим футболістам та отримувати новий досвід.
– Що вам відомо про Валерія Лобановського?
– Звичайно, я знав про тренера Валерія Лобановського. Але мої знання були поверхневими. Тільки коли почав працювати в Динамо, став цікавитися більше. У системі клубу є багато колишніх гравців, які працювали із Лобановським. Вони розповідають про Валерія Васильовича чимало цікавого.
Зараз, коли карантин, я намагаюся дивитись матчі команд Лобановського, щоб розуміти його філософію футболу. Мене вразила тактична робота і фізична підготовка гравців.
– Яка ваша роль в системі Динамо?
– Ми з Рамоном Катала координуємо роботу академії. Допомагаємо працювати тренерам юнацьких команд. Так би мовити, виконуємо роль методистів.
– Яке враження на вас справила Україна?
– Країна мені сподобалася. Спершу для мене це було щось невідоме та далеке, я не дуже розумів, куди їхав працювати. Характер людей тут доброзичливий. Тому це мені нагадує Аргентину. Я ж із півдня Аргентини – Патагонії. Там клімат десь схожий на український.
– Чи задоволені ви інфраструктурою київського клубу та роботою в Динамо?
– Клуб нас підтримує. Маємо повне порозуміння із керівниками. В академії працюють професіонали. Інфраструктурою ми повністю задоволені. Роботи маємо достатньо. Працюємо 6 днів на тиждень – з понеділка по суботу. Всі потрібні питання можемо обговорити із керівниками академії. Вони нас підтримують у всьому.
– Як оціните рівень підготовки українських гравців? Наскільки він високий? Які слабкі та сильні сторони наших футболістів?
– Рівень молодих гравців в Україні хороший. Інакше юнацька збірна не перемогла б на молодіжному чемпіонаті світу в Польщі. Мені б хотілося бачити кращу технічну роботу гравців і більш командну гру. Щоб вони краще розуміли футбол, намагалися думати на футбольному полі. Їхні сильні сторони – це характер, працелюбність.
– Однією з найбільших проблем українського юнацького сектора є перехід у дорослий футбол. У чому тут причина?
– Такі проблеми є не тільки в Україні. Попри те, що Аргентина славиться своїм вихованням футболістів, там теж не все досконало у цьому питанні. Частина молодих талановитих гравців просто губиться при переході з молодіжного у дорослий футбол. У Європі також із цим проблеми.
Я вважаю, що в Динамо таких глобальних проблем немає. Тут розраховують на своїх вихованців. Київський клуб входить до переліку найкращих у Європі за власними вихованцями. Зараз Циганков, Шепелєв, Миколенко, Попов, Шапаренко, Русин грають за першу команду. Це дуже хороший показник. Думаю, що з часом цей процес буде ставати тільки кращим.
– Чи бачите в юнацькій системі Динамо футболіста, який може стати у майбутньому зіркою на рівні України?
– Хотів би відзначити нападника Ігоря Горбача 2004 року народження. Цей гравець має характер, швидкість. Дуже забивний. Якщо все буде йти добре, то він за декілька років вже зможе грати на високому рівні.
«Збірна Аргентини досягла свого піку, потрібні зміни»
– У чому особливість аргентинського футболу? Безліч сильних аргентинських гравців по всьому світу...
– Для Аргентини футбол – більше ніж спорт. Це просто частина життя. Діти тут народжуються із м’ячем. У родинах говорять про футбол між собою. Є можливості для заняття футболом у всій країні. Вибудувана роками чітка система підготовки та розвитку футболістів. Характер гравців такий, що вони постійно хочуть ставати кращими, досягати більшого. Власне, це все допомагає виховувати стільки сильних виконавців.
– У чому різниця між системами підготовки гравців в Україні та Аргентині?
– Різниця полягає у роботі з м’ячем. В Україні більший акцент на фізичній підготовці, багато вправ. Це добре, бо гравець має бути готовим фізично, щоб грати 90 хвилин. Ми з Рамоном Катала намагаємося проводити більше вправ із м’ячем. Це допомагає гравцеві краще оцінювати моменти під час матчу, приймати правильні рішення. Сподіваюся, наша робота в академії вже відчувається. Думаю, через 2-3 роки наслідки будуть ще більші.
– Чому аргентинці так важко приживаються в Динамо? Роберто Нанні, Марко Рубен та Факундо Бертольйо не змогли заграти в Києві.
– Не шукав би тут ніяких закономірностей. Просто так склалися обставини. Насправді, адаптація футболіста до життя в іншій країні та в іншому футболі – дуже непроста річ. Особливо, якщо йде мова про такі далекі між собою країни, як Україна та Аргентина. Насамперед, мовний бар'єр, який не дозволяє спілкуватися із тренером напряму.
Важливо, щоб тренер мав концепцію гри. Щоб він для цього підбирав відповідних гравців. Футболіст може бути технічним, швидким, але якщо команда грає в інший футбол, йому важко буде розкрити свій потенціал.
– Ви працювали в Японії. Які там особливості юнацького футболу і в чому суть підготовки гравців?
– В Японії велику увагу футболу приділяє держава. Ментально японці дуже дисципліновані та уважні люди. Ці якості у них відображаються на футбольному полі. Поки що футбольні традиції в країні не такі великі. Але держава підтримує ініціативи популяризації цього виду спорту. Загалом у мене залишилося дуже хороше враження про цю країну.
– В чому сила аргентинської тренерської школи?
– В Аргентині дуже хороша база футболу. Крім того, традиції просто величезні. Все це дає не тільки футболістів, але і тренерів. Аргентина ж продає найбільше гравців у світі. Система вибудувана вже роками. Без якості футболістів не може бути якості тренерів.
– Хто з аргентинських тренерів вам подобається найбільше?
– Марсело Б’єлса, Дієго Сімеоне та Маурісіо Почеттіно. Загалом – стара школа.
– Чому збірна Аргентини скільки років не може перемогти на чемпіонаті світу?
– Збірна була фіналістом у 2014 році. Трішки не вистачило для перемоги. Я вважаю, що з того часу багато речей варто було передивитися. Збірна досягла свого піку. Далі мали відбутися зміни. Не тільки в складі команди у напрямку більш молодих та перспективних гравців, але й у методиці роботи національної команди Аргентини.
Гравці вже не приносять користі, якої від них чекають. Десь мотивація починає втрачатися, бо вони виступають за національну команду тривалий час. Можливо, варто більше довіряти молодим виконавцям, які є голодними до звитяг у футболі.
Загалом, як такої проблеми немає. Конкуренція у футболі росте з кожним роком. Багато країн займаються видом цього спорту, тому вигравати чемпіонат світу стає все важче.
– Чи дивитеся матчі чемпіонату Аргентини? За яку команду вболіваєте?
– Звичайно, що я в курсі справ національного чемпіонату. Вболіваю за Аргентінос Хуніорс. З цієї команди вийшли Хуан Роман Рікельме, Дієго Марадона, Фернандо Редондо. Багато класних гравців, особливо в центрі поля. Зараз команда трохи занепала, але мої симпатії залишаються з нею.
– Чи знайомі ви з керівником академії Шахтаря – аргентинцем Хорхе Раффо?
– Ми знали один про одного ще в Аргентині. Але особисто так і не познайомилися. У нього своя робота, у мене – своя. На зустрічі не так багато часу. Сподіваюся, що після карантину таки знайдемо час зустрітися. Але дуже приємно, що аргентинські фахівці затребувані в Україні.
Автор висловлює подяку ФК Динамо Київ та керівнику прес-служби Олексію Михайловичу Семененку за допомогу у написанні матеріалу.
Сергій Тищенко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
