Минулого року чеський тренер Марцел Лічка привів Динамо Брест до чемпіонства у Білорусі. Саме чеському спеціалісту вдалося перервати гегемонію БАТЕ, яка тривала 13 років.
Я впевнений, що симпатії українських уболівальників були на боці Бреста. У команді виступають Артем Мілевський, Олександр Нойок, а тоді ще й Олексій Хобленко. Пізніше до Динамо також приєднався Євген Хачеріді. Вийшов такий собі український смак чемпіонства.
Марцела Лічку не варто розглядати виключно як тренера, який привів Брест до такого омріяного чемпіонства. Адже завдяки роботі чеха Мілевський став одним із найкращих гравців Білорусі. Нойок врешті вийшов на рівень стабільності та класу, засяявши повною гамою футбольних фарб.
До речі, Марцел Лічка походить із футбольної родини. Його батько теж грав на професіональному рівні та був тренером. Вернер Лічка захищав кольори Баніка на батьківщині, виступав у Франції за Гренобль та Кале, а також у Бельгії – за Берхем і Жерміналь. Став олімпійським чемпіоном-1980 у Москві і бронзовим призером Євро того ж року в Італії. Працював тренером у Чехії, Польщі та Катарі.
Брат Мацела – також професіональний футболіст. Маріо Лічка виступав за Банік, Ліворно, Саутгемптон, французький Істр та празьку Славію...
«То був рівень Ман Сіті!»
– Марцеле, що ви знаєте про український футбол?
– Я знаю про Шахтар, Динамо Київ. Лобановський – фантастичний тренер, бо зробив із Динамо велику машину. Сергій Ребров, Андрій Шевченко...
Бачив матчі збірної України. Молоді гравці національної команди дуже сподобалися. Просто вражений грою українців проти Сербії у Львові. То був рівень Ман Сіті! Швидкість, робота із м’ячем, пресинг. Дуже хороше враження.
– Як вам жилося в Білорусі?
– Мені було комфортно у Бресті. Дуже хороше місто, чисте. У білорусів трохи інший менталітет. Люди дещо замкнені в собі, не дуже йдуть на контакт. Коли я тільки приїхав у Брест, мені було важко спілкуватися з місцевими мешканцями. Але коли зарекомендував себе, у цьому плані стало набагато простіше. Зі свого боку намагався освоїти мову, культуру, традиції країни, де я мешкав.
– Який рівень футболу у цій країні?
– В країні є 4 великі та важливі команди – БАТЕ, Динамо Брест, Шахтар і Динамо Мінськ, яке має великі традиції. Ці команди – хороший рівень, вони б не загубилися у чемпіонатах Польщі чи Чехії. Перебували б у верхній частині турнірної таблиці, боролися б за єврокубкові місця. Інші білоруські команди – слабші.
– Клуби з Білорусі не можуть похвалитися особливими здобутками у єврокубках. У чому тут проблема?
– Напевно, що тут проблема в чемпіонаті. Потрібно грати кожного тижня важкий матч, максимально налаштовуватися на гру. Тільки тоді розвиватимешся і можеш сподіватися на певний рівень та успіх в міжнародних матчах.
Минулого сезону Динамо Брест поступився Аполлону – 0:4. Начебто команда тільки з Кіпру, але різниця по грі була серйозною.
Також важливо звикнути грати двічі на тиждень. У Білорусі цього немає. Одна гра за тиждень. Важкі матчі лише проти БАТЕ, Солігорська. Проти інших команд потрібно долати кількісну оборону. У єврокубках матчі трохи іншого характеру. Звідси й проблеми.
– Динамо Брест перервав гегемонію БАТЕ в чемпіонаті Білорусі. Завдяки чому це вдалося зробити?
– Команда була хорошою і в попередніх сезонах, але не вистачало віри в перемогу, бракувало характеру переможця. Ми з хлопцями створили хорошу атмосферу в команді, десь навіть сімейну. Кожен стояв горою один за одного. З'явилася велика мотивація. Футболісти повірили, що вони зможуть бути успішними, що вони виграють чемпіонат. Це дуже допомогло.
Крім того, у Бресті зібралися вже досвідчені, кваліфіковані гравці. Ті ж Артем Мілевський, Олександр Нойок, Олександр Гутор, які брали на себе лідерські якості, вели партнерів за собою. З'явився менталітет переможців.
Я завжди хлопцям казав: кожного тижня ви повинні підтверджувати власний рівень. Якщо команда перебуває на першому місці, то тебе не будуть боятися. Навпаки – налаштовуватимуться ще більше, ніж це було раніше. Кожна команда хоче перемогти лідера.
Варто було вірити в себе. Не боятися помилок. Наголошував: якщо ми пропустили гол чи припустилися помилки, це можна виправляти. Гра триває 90 хвилин. У цей час потрібно показати свої найкращі якості. Ті ж Ібрагімовіч чи Мессі також помиляються на полі, але вони зовсім на цьому не зациклюються. Коли гравці виходили із роздягальні, я знав, що вони зроблять максимум. У мене була лава запасних – люди, які виходили на заміну, могли посилити гру. Той же Хобленко чи Лаптєв.
«З Мілевським не було ніяких проблем»
– При вас Артем Мілевський став одним із найкращих гравців чемпіонату Білорусі. Як вам працювалося із цим футболістом?
– З Артемом було взагалі неважко працювати. Він завжди приходив першим на тренування. Завжди хотів грати та тренуватися. Налаштовуватися як на маленькі, так і на великі команди. Повний професіонал – до найдрібніших деталей.
Мілевський гарно працює із м’ячем, у нього хороша остання передача. Дуже розумний гравець, яким може одним дотиком вирішити епізод на свою користь. Він вже нешвидкий. Потрібно віддавати йому м’яч в ноги. Всі його сильні сторони я намагався використовувати в побудові гри Динамо Брест і максимально приховувати ігрові недоліки. Артем дуже серйозно допоміг команді минулого сезону.
Я звільняв його від роботи на оборону. Він мав займати свою позицію та відпочивати при атаці суперника. При тому, Артем завжди хотів працювати на захист, не цурався чорнової роботи. Допомагав, як міг, завжди. Його праця на полі – це його характер, який звик завжди перемагати.
– Мілевський багато говорив про те, що хоче повернутися в збірну України. Як ви вважаєте, заслужив він на цей шанс?
– Я дуже люблю Мілевського як футболіста і поважаю як людину. Але зараз рівень збірної України надзвичайно високий. Я вже говорив про матч проти Сербії, де команда Андрія Шевченка показала високі швидкості та якість гри. Молоді виконавці грають в інтенсивний футбол. Думаю, що це було б уже дуже важко для Артема.
– Мілевському вже 35 років. Скільки ще він зможе пограти у професіональному футболі?
– Головне, щоб травми та пошкодження оминали. Мілевський показує себе як розумний хлопець, він усвідомлює, що йому з віком потрібно працювати над собою більше. Тому навіть у 35 у нього немає особливих проблем. Він залишається одним із найкращих гравців Білорусі. Зичу йому грати на професіональному рівні якомога довше.
– Чи були в Артема проблеми із режимом під час вашої роботи у Бресті?
– За час моєї роботи з Мілевським не було ніяких проблем. Так само й з іншими гравцями. Мені дуже подобалося, що команда спільно проводила час поза футболом, ходила на обід чи вечерю. Вони між собою спілкуються, стають ближчими. Хтось може випити пиво, але кожен знає міру. Це нормальні речі для футболу.
Футболісти – професіонали. Вони самі повинні нести відповідальність за своє життя. Я можу працювати з футболістом 3-4 години в день. Далі він має вільний час, коли може займатися своїми особистими справами. Вдома вже сам несе відповідальність за себе. Це його контракт. Якщо не буде добре попрацювати, то втратить гроші, контракт, і не буде користуватися інтересом серед інших команд. Ніхто не хоче запрошувати непрофесіонала.
Тому завжди футболістам кажу, що кожен має особисту відповідальність. Якщо пішов на дискотеку чи в ресторан, то це не має перешкоджати тренуванням і матчам. Знайди час, коли не буде матчів, і проводь його, як вважаєш за потрібне. Той же Роналдінью у ПСЖ чи Барселоні ходив на дискотеки, але це йому не перешкоджало грати у футбол. Він приходив на поле і ставав найкращим гравцем.
– Мілевський має величезний авторитет у футболі. Людина пограла в Лізі чемпіонів, на чемпіонатах Європи та світу. На перешкоджав роботі його зірковий статус?
– Ні, абсолютно. Під час матчів Артем може щось підказати партнерам, чи навіть нагримати на когось, але це сприймається нормально. У нього великий досвід та авторитет. Він максималіст по житті. Потім у роздягальні все добре. Тисне всім руки та дякує за матч і перемогу.
Мілевський має велику повагу як у команді, так і загалом у країні. Навіть судді в окремих епізодах могли дати йому жовту картку, але обмежувалися усним попередженням. Тому що це був Мілевський.
«Запрошення Хачеріді – не моя ідея»
– Інший українець Олександр Нойок став справжньою зіркою у Динамо Брест. Що скажете про цього гравця?
– Якби у мене була можливість забрати Саню Нойка в сильнішу команду чи чемпіонат, то я б зробив це відразу. Тому що у нього дуже хороший характер, дуже сильний, навіть фантастичний удар. Кожен воротар у Білорусі знає, що Нойок може забити майже з будь-якої відстані.
Як тренер, завжди був у ньому впевнений на 100 відсотків. Він буде бігати 90 хвилин, не помічаючи втоми. Завжди працюватиме на 120 відсотків. Скільки разів йому казав, щоб більше відпочивав, але він цього просто не вміє робити. Завжди хоче грати на максимум. Має характер переможця. Для нього команда і 3 очки – це все. Усі 90 хвилин він думає тільки про це. Зараз йому 28 років – дуже хороший вік, щоб зробити крок у сильніший чемпіонат.
– У яких чемпіонатах він зумів би себе проявити?
– Я думаю, що на 100 відсотків у Польщі, Чехії. Причому мова йшла б про клуби із верхньої частини турнірної таблиці – Слован, Яблонець, Спарта.
– Наприкінці 2019 року в Динамо Брест переїхав Євген Хачеріді. Це була ваша ініціатива?
– Це була не моя ідея. Ми потребували одного центрального захисника. Клуб шукав гравця на цю позицію. Я не знав, що ведуть переговори з Євгеном. Дізнався, коли домовилися про контракт. Запитав у Мілевського про цього гравця. Виявилося, що це кваліфікований оборонець, який грав за Динамо Київ та збірну України.
Хачеріді – гравець хорошого рівня. Має серйозний досвід на міжнародній арені. Для Бреста це була хороша допомога. Але я з ним працював тільки півтора місяця, у цей час він не міг офіційно грати. Хачеріді хотів себе показати із найкращого боку. Він багато займався індивідуально. Я був дуже радий його роботі. Він уміє допомагати молодим гравцям, керувати обороною, підказувати партнерам. Враження залишилися тільки хороші.
– А як вам Олексій Хобленко, який вже встиг повернутися в Україну?
– Я з Олексієм працював півтора року. Він спокійний та тихий у житті, але дуже працьовитий на полі. Тільки-но команда втрачала м’яч, Хобленко відразу починав пресингувати суперника. Має хороший рівень гри головою, добре відкривається на ближню штангу. Багато працював після тренувань над завершенням атак. Це могло бути по 20-30 хвилин.
Завжди приходив сам і просився, щоб попрацювати після тренувань, щоб мати можливість працювати індивідуально. Хобленко проводив 2-3 хороші матчі. Я його не ставив на наступну гру, віддаючи перевагу Денису Лаптєву, але він жодного разу не скаржився і не ображався, а працював ще більше. Виходив на заміну та показував рівень. Такий підхід дуже імпонує. Для мене це був дуже важливий гравець.
Велика різниця між Мілевським, Нойком та Хобленком. Якщо перші двоє постійно говорять, сміються, співають – так би мовити, є душею команди, то Олексій – дуже тиха людина.
«Я б не відмовився попрацювати в Україні»
– Як ви зараз проводите час, враховуючи ситуацію із коронавірусом?
– Я вдома. Вранці працюю, як вчитель. Потрібно допомагати доньці і синові навчатися. Через карантин вони були вдома, навчалися дистанційно. Після обіду мій син збирається на тренування – доводиться їхати в Прагу. Тому зараз я намагаюся допомогти йому і насолодитися родинною атмосферою.
– Які плани на майбутнє?
– Я відкритий до пропозицій. Якщо скажуть, що є можливість працювати в Аргентині, то я буду там. Прагну працювати головним тренером. Це можуть бути варіанти в Чехії або в іншій країні. Але зараз коронавірус. Якби не ця ситуація, то я вже, мабуть, працював би. Через пандемію всі плани змінилися. Подивимося, як буде далі. Якби існувала можливість попрацювати в Україні, я б не відмовився.
– Можете повернутися в Білорусь?
– Бажання працювати у Білорусі більше немає.
– Але продовжуєте стежити за цим чемпіонатом?
– Так, я в курсі результатів Динамо Брест. При нагоді дивлюся матчі.
– Що скажете про чеський футбол?
– Думаю, що це хороша можливість для молодих гравців. Можна отримати якісний розвиток. Чехія близько розташована до Німеччини, Італії, що дозволяє скаутам приїжджати сюди та дивитися гравців. Хотів би виділити Адама Гложика зі Спарти, яким вже цікавляться великі європейські команди. У Чехії добре готують гравців фізично і тактично.
– Яка ваша тренерська філософія?
– Мій батько був тренером. Він працював у Чехії, Польщі та Франції. Для мене взірець – атакувальний футбол. Йохан Кройф, прийшовши у Барселону, поставив гру, яка тримається і до сьогодні. Мені такий футбол дуже близький. Я завжди казав гравцям, що мені приємніше виграти 4:3, ніж 1:0 з одним ударом по воротах.
Чому ми граємо у футбол? Бо любимо адреналін, фанатів на трибунах. Вболівальники платять власні гроші за це. Придбати квиток на гру сьогодні не так дешево. Тому фанати хочуть бачити емоції, боротьбу, картки, пенальті.
За час моєї роботи у Бресті 4 рази вдавалося зібрати повний стадіон. Це 10 тисяч. На інших домашніх матчах було 7-8 тисяч. Коли таке траплялося востаннє у Білорусі, якщо не приїжджали європейські гранди? Динамо Брест – Шахтар – 10 тисяч глядачів, Динамо Брест – Вітебськ – 10 тисяч глядачів. Коли таке було?
– Як Чехію зачепив коронавірус?
– Життя в країні зупинилося. Не можу сказати, що це стало великою проблемою в Чехії. Тут не було так, як в Італії чи Іспанії. Захворіли 8 тисяч осіб, майже 300 пішли із життя. Була швидка реакція. Маски, дезінфекція, люди не ходили на роботу. Працювали тільки продуктові магазини.
– Наостанок розкажіть про власну сім'ю...
– Моєму синові вже 14 років. Він також займається футболом. Може грати в середині поля, але більше діє зліва у захисті. Донька займається балетом. Виступає у Празькій опері. Дружина – колишня балерина, зараз передає свій досвід іншим.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
