«Мене у своїх лавах хотіли бачити іспанські, голландські та бельгійські команди, – розповідав Деметрадзе автору цих рядків. – Та я віддав перевагу Динамо, яке тоді було на провідних ролях в Європі. Одразу ж зіткнувся із шаленими навантаженнями на тренуваннях, та не зламався і здобув місце в основному складі. Зізнаюся, що мені було непросто, адже після феноменальної гри Шевченка вболівальники чекали такого ж дива й від мене».
Мабуть, надмірне бажання порівнятися із Шевою, а також імпульсивний характер завадили Георгію стати своїм у Динамо. Він марнував безліч гольових моментів. У весняній частині чемпіонату України – тільки 7 голів, в осінній – 8. Нечасто, але яскраво спалахував у Лізі чемпіонів: гол «ножицями» у ворота Баварії і дубль Андерлехту.
«Кажуть, нібито ви шкодували, що свого часу потрапили до табору київського Динамо», – прямо запитую Деметрадзе. «Я не шкодую, що переїхав до Києва, – запевняє він. – Тут минули чудові роки моєї кар’єри. Особливо пам’ятаю матч із Баварією. Ми з моїм найкращим товаришем Кахою Каладзе влаштували тоді мюнхенцям вечір грузинського футболу. Він відкрив рахунок, заштовхавши м’яч у ворота, а я закріпив перевагу динамівців, пробивши в падінні через себе. Чесно кажучи, упродовж тривалої кар’єри я став автором багатьох красивих голів, однак у такий спосіб забив єдиний раз».
Ще у сезоні 2000/01 Динамо віддало грузинського нападника у Реал Сосьєдад, де він практично не грав. Ненадовго повернувся в Росію – Локомотив, Аланія… А останнім клубом, де Георгій почувався по-справжньому комфортно, і це позитивно позначилося на його результативності, став донецький Металург. За підсумками Вищої ліги 2003/04 Деметрадзе із 18-ма м’ячами виграв бомбардирські перегони, зробивши статистами Косиріна, Шацьких, Венглинського, Воробея, Брандау та інших лицарів атаки.
«Нарешті мені вдалося вирішити проблему з працевлаштуванням! – ділиться новиною Георгій. – Відтепер я форвард команди Баку. Менталітет у грузинського та азербайджанського народів схожий, тож почуватимусь, як вдома. Саме це стало вирішальним чинником у моєму виборі.
Мав чимало пропозицій з Китаю та Росії, але проігнорував їх. Китай – далеченько, туди треба їхати за тридев’ять земель, а от російським клубам відмовив принципово. Те, що вони чинили недавно на моїй батьківщині, не витримує жодної критики.
У Тбілісі мешкає моя численна рідня, мені довелося пережити чимало важких хвилин. Поряд з їхнім домом вибухали бомби. Ми постійно телефонували одні до одних. Дякувати Богові, все минулося, і ніхто з найдорожчих мені людей не потерпів».
«А що з Арсеналом? – запитую. – Ви ж збиралися судитись із Рабиновичем». Деметрадзе замислюється і відповідає вже без липневих емоцій: «Після війни я зрозумів, що гроші у житті – не головне. Махнув на все рукою. Можна сказати, що з «канонірами» я розлучився полюбовно».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
