Михайло Михайлов: «У мене є своя система і прихід нового тренера на неї не впливає»

Джерело фото: ФК Динамо

Динамо Київ 1227 10 Червня, 10:18

Відомий голкіпер, дворазовий чемпіон Радянського Союзу, володар Кубка СРСР і Кубка Кубків у складі київського «Динамо» Михайло Михайлов був одним із тих динамівців, які здобували славу «біло-синіх» у 80-х роках.

Більше 20 років Михайло Леонідович працює тренером воротарів першої команди «Динамо», ставши першопрохідцем на цьому терені. Сьогодні ми пропонуємо згадати цікаві цитати динамівця.

«У Кіровограді я жив із трирічного віку. Народився в селищі Олеховщина Ленінградської області. Але незабаром захворів старший брат, і лікарі порадили батькам змінити клімат. Спочатку переїхали до Рівного, а потім уже перебралися в Кіровоград. Там я й осягав футбольні ази».

«У дитячій команді кіровоградської «Зірки» кілька років бігав у полі - був нападником, півзахисником. Але якось на тренування не прийшов наш воротар. Я вирішив спробувати себе в новій ролі. Наставник зауважив, що у мене непогано виходить, і запропонував змінити амплуа».

«До того як записатися у футбольну секцію, я рік займався гімнастикою. Тож із гнучкістю та координацією рухів, необхідними для воротаря, у мене проблем не було».

«У «Дніпрі» я трошки «обтесався» для великого футболу, набрався досвіду, деякої майстерності, що, врешті-решт, і обернулося запрошенням до київського «Динамо». Це був клуб вже зовсім іншого рівня, навіть, я б сказав, іншого способу мислення. Тут ще грали ті, кого я бачив тільки по телевізору, хто був моїм кумиром, чиї фотографії вирізав із газет і журналів».

«Потрапити до основного складу [«Динамо»] допоміг випадок. Роменський захворів на запалення легенів, і на матч із тбіліськими динамівцями, які виблискували у той час, довелося виходити мені. Вдалося зберегти свої ворота в недоторканності, і ми перемогли - 1:0. Ось після цього я і прописався у воротах «Динамо». У тому сезоні ми стали чемпіонами, і я приміряв своє перше «золото» вищої ліги».

«Мені не раз доводилося чути, що нас [із Віктором Чановим] багато хто вважав мало не ворогами. Насправді у нас із Вітею завжди були чудові стосунки. Судіть самі, коли на початку 90-х в Ізраїлі, де грав тоді Чанов, почалася війна, його дружина з дитиною деякий час жили у мене в Греції. Хіба таке стало б можливим, якби ми з ним були ворогами?»

«Якщо не мрієш «стати генералом», то не треба взагалі грати в футбол».

«Я завжди момент психології у воротарів ставив на перше місце. Це стосується і мотивації, яка змушує тебе працювати, і врівноваженості незалежно від того, як ти зіграв у тому чи іншому епізоді. Саме це дозволяє воротареві перебувати в тому психологічному стані, щоб максимально ефективно використовувати свої можливості».

«Запрошення у збірну зіграло зі мною злий жарт у плані клубної кар'єри. На початку 1986-го я був на зборах головної команди країни. У «Динамо» повернувся буквально напередодні чвертьфінального поєдинку Кубка Кубків із австрійським «Рапідом». А оскільки в збірній я в силу зрозумілих причин не міг конкурувати з Дасаєвим і не мав достатньої ігрової практики, то Валерій Васильович цілком закономірно довірив місце у воротах Чанову. Віктор відмінно зіграв у Відні, «Динамо» впевнено перемогло. Але від добра добра не шукають, і в наступних матчах Лобановський робив уже ставку на Чанова. Два сезони я практично просидів на лавці запасних, після чого вирішив пошукати щастя в іншому клубі».

«Мій друг, колишній захисник «Динамо» і збірної СРСР Сергій Балтача, грав за англійський «Іпсвіч». Він порадив керівництву клубу звернути на мене увагу. Після перегляду ігор із моєю участю запропонували контракт. У Києві підписали попередню угоду. Але зіграти за «Іпсвіч» мені не пощастило. Буквально перед виїздом до Англії подзвонив Балтача та сказав, що клубу не вдалося отримати для мене робочу візу».

«Я не знаю жодного воротаря, який хоч раз не пропустив би курйозний м'яч. Окремо стоїть гол у товариському матчі з болгарським «Бероє». Справа була в Києві в 1987 році. У центрі поля команди привітали один одного, і я відправився до своїх воріт. Іду, по ходу вдягаю рукавички. Раптом чую мені кричать: «Міша, Міша, лови!» У цей момент м'яч пролітає поруч зі мною і... влітає в сітку воріт. Виявляється, поки я йшов, суддя дав свисток, а болгари швидко розвели м'яч і суперник відразу ж вдарив по воротах».

«Співаю, але не володію такими вокальними даними, як колишній вихованець футбольної школи мадридського «Реала» Хуліо Іглесіас».

«На всю країну я, так би мовити, прославився в 1986-му, коли під час вшанування «Динамо» в Палаці спорту виконав пісню на слова мого друга Юрія Рибчинського та музику Ігоря Поклада «Рыжий подсолнух», присвячену Лобановському. Співав наживо і перед виступом хвилювався більше, ніж перед своїм першим матчем за «Динамо».

«У Греції я завершив ігрову кар'єру, повернувся до Києва. Прийшов у «Динамо» і кажу, що, мовляв, у всьому світі воротарі працюють із особистими наставниками, а у нас - самі по собі. Було це ще до приходу в клуб братів Суркісів. Мою ініціативу підтримали, але призначили випробувальний термін у чотири місяці. І тільки після цього підписали контракт».

«У мене є свій напрямок, своя система, яку за багато років роботи вибудував і якої дотримуюся. Вона постійно вдосконалюється і прихід нового тренера на неї не впливає».

«Воротар - це дуже незвичайна, навіть у спортивному плані, професія. Це певна група людей, можна навіть сказати «каста», які не мають права на помилку. Звичайно, світ від помилки воротаря не впаде, але який тиск на психологічний стан спортсмена чиниться!»

«На перше місце я поставив би інтелект воротаря, його психоемоційний стан і психологічні можливості. Потім йдуть технічне оснащення, функціональні можливості, яких достатньо, щоб стати воротарем високого рівня. І, звичайно, праця. Без неї все інше марно».

«Шовковський - це взагалі унікальне явище. Із віком у нього не пропала жодна з якостей, необхідних голкіперу високого рівня: ні реакція, ні швидкість, ні сила стрибка. А секрет, як мені здається, у його генетиці та найвищому професіоналізмі».

«У грі такої команди, як «Динамо» (Київ), під мікроскопом розглядають кожен момент, а пропущений м'яч - це взагалі НС!»

«На своєму тренерському шляху не зустрічав воротарів, які лінувалися та не любили тренуватися. Сама наша професія має на увазі працю та самовіддачу».

Читайте нас у Telegram

Останні новини

bigmir)net TOP 100