— Володимире Івановичу, які ваші перші враження від відновлення чемпіонату в Україні?
— Одразу хочу сказати, що нинішній формат змагань з 12-ма учасниками, приніс певну користь. Минулого сезону боротьба за високі позиції велася до останнього туру. І в поточному чемпіонаті, не рахуючи першої позиції, боротьба за інші місця у верхній частині турнірної таблиці, обіцяє бути дуже цікавою. Є позитивна динаміка. Стає більше рівних команд. Нехай майстерності поки не вистачає, але з часом це прийде…
— Якщо Прем’єр-ліга вже грає, то Перша поки тільки планує…
— Якщо у вищому дивізіоні вдалося швидко домовитися, то в Першій лізі деякі власники клубів через Covid-19, мабуть, переслідували свої інтереси, а не інтереси футболістів і уболівальників. І тільки завдяки втручанню Андрія Павелка вдалося зняти гострі питання. У підсумку Перша ліга знову повинна почати грати.
Криза відносин Суркіса та Павелка переросла у протистояння «Динамо» з УАФ.
— Ви згадали про Андрія Павелка. Зараз, до речі, тільки ледачий не говорить про конфлікт між «Динамо» та УАФ…
— Керувати футболом в країні завжди непросто. Найскладніший період був на зорі її незалежності. При керівництві Віктора Баннікова та Валерія Пустовойтенка відбувалося становлення процесу. За Григорія Суркіса почався активний розвиток вітчизняного футболу. Був закладений фундамент майбутніх успіхів українських команд. Як наслідок, «Динамо» доходило до півфіналу Ліги чемпіонів, збірна України увійшла до вісімки найкращих збірних світу, «Шахтар» виграв Кубок УЄФА. У 2009 році в Україні відбулася фінальна частина Євро-2009 (U-19), в якому українці відсвяткували перемогу. Ну а головним тоді досягненням стало проведення Євро-2012, яке також відбулося на території нашої країни.
За часів Анатолія Конькова був пік вартості Прем’єр-ліги, рівень турніру був дуже сильним. У непростий для країни період економічної і політичної ситуації, керувати українським футболом взявся Андрій Павелко. У підсумку наша столиця прийняла фінал Ліги чемпіонів, відбулися серйозні реформи в дитячо-юнацькому футболі, будується багато штучних газонів. Збірна України (U-20) стала чемпіоном світу, а головна команда країни в своїй відбірковій групі з першого місця вийшла на чемпіонат Європи…
На перших порах Григорій Суркіс підтримував Павелка, а після всім відомого неприїзду «Динамо» на матч до Маріуполя в 2017 році між ними немов пробігла чорна кішка. Тиск на Павелка здійснюється постійно. І тепер криза цих відносин переросла у протистояння «Динамо» з УАФ. Це не додає оптимізму нашим уболівальникам, тому хочеться, щоб сторони якомога швидше знайшли спільну мову. Це піде тільки на користь українському футболу.
Важливо викорінити вірус з фіксованими результатами на рівні дитячо-юнацьких змагань.
— Що ще потрібно для того, щоб вітчизняний футбол вийшов на рівень 2010–2014 років?
— Тут є кілька чинників. Потрібно, щоб власники клубів об’єдналися в один телевізійний пул, це принесе прибуток. Також, думаю, необхідно поліпшити фінансову складову для арбітрів і тим самим застосовувати до них жорсткіші вимоги. Важливо викорінити вірус з фіксованими результатами на рівні юнацьких змагань. Але найголовніше, щоб клуби розвивали свої школи, тоді зростання талановитої молоді буде набагато швидше і якісніше.
— В Україні зараз тренерів більше, ніж команд. Що з цим робити?
— (Сміється). Це добре, є конкуренція. Потрібно рівнятися на Валерія Лобановського, Євгена Кучеревського, Миколу Павлова, Мирона Маркевича, Мірчу Луческу, Семена Альтмана. Таких фахівців, під час роботи яких розвивалися не тільки команди, а й клуби.
— У вас вийшов хороший футбольний шлях. Хто з тренерів найбільше вплинув на вашу долю?
— Мені важко зробити такий вибір. Не хочу бути гучним, але, в яку б команду я не переходив, у неї був чи не найкращий період (посміхається). Я вдячний всім наставникам, з якими працював.
Наприклад, після 30-ти років Мірча Луческу навчив мене грати в комбінаційний футбол. Після двох з половиною років в «Шахтарі» румунський фахівець сказав, що шкодує, що не запросив мене раніше, коли він тільки очолив донецьку команду.
Найважливішим фактором успіху «Гірників» є те, що в цьому клубі футболісти думають винятково про футбол. Коли так буде у всіх клубах, тоді і рівень нашого чемпіонату, стане на порядок вище.
— З «Шахтарем» ви, як гравець, завойовували Кубок УЄФА, а в якості тренера вам не вистачило одного кроку, щоб виграти Лігу Європи з «Дніпром». Прикро?
— Завжди прикро програвати за крок до тріумфу. До «Дніпра» я повернувся, як додому. Я вдячний Мирону Маркевичу, який дав мені можливість спробувати себе в ролі тренера. Той період згадую з радістю. Приємно було перебувати в такому колективі. Навіть, незважаючи на фінансові проблеми, всі працювали як один механізм. І якби в «Дніпрі» керівництво клубу робило хоч десяту частину того, що є в «Шахтарі», дніпряни могли б не тільки боротися за чемпіонство, а й виграти Лігу Європи.
— У «Шахтарі» був ваш найкращий період в кар’єрі?
— Мабуть, так. Титули говорять самі за себе. Хотів би подякувати Рінату Ахметову і Мірчі Луческу за те, що повірили в мене. Найважливішим фактором успіху «Гірників» є те, що в цьому клубі футболісти думають винятково про футбол. Коли так буде у всіх клубах, тоді і рівень нашого чемпіонату, стане на порядок вище.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
