«У «Динамо» поважали тільки «своїх» - легендарний український тренер про те, чому покинув київський клуб
Динамо Київ 2550 1 Липня, 19:06

Про одного з провідних українських тренерів 90-х і 2000-х.

Його сміливо можна назвати аксакалом українського тренерського цеху. За винятком 2-річної перерви, пов’язаної з дискваліфікацією, він трудився без спочинку впритул до 2015 року. Де б не працював Павлов, його команди завжди відзначалися на полі бійцівським і командним духом. Дніпро, Металург / Іллічівець, Ворскла – є що згадати!

Тренерську кар’єру розпочинав у нікопольському Колосі наприкінці 80-х. А у 1991-му, після коротких етапів у Таврії та херсонському Кристалі, Павлову довірили значно потужнішу машинерію – Дніпро. Щоправда, незабаром трапився гучний конфлікт.

«Футболісти, яких скерував у Динамо, досі мені дякують»

«Після відставки Євгена Кучеревського, який працевлаштувався у Тунісі, керівництво команди в особі директора заводу «Південмаш» Леоніда Кучми і мера Дніпропетровська Валерія Пустовойтенка вирішили доручити тренерську посаду мені, – розповідає Микола Петрович. – Та після розвалу Союзу лихоманило навіть такого промислового гіганта, як «Південмаш». Команда відчувала величезні проблеми з фінансуванням.

Якщо пригадуєте, у той час кістяк Дніпра складали чи не найталановитіші футболісти України, за якими розпочали полювання провідні клуби пострадянського простору. І не тільки вони. Тож аби зберегти цих гравців для українського футболу, я вирішив віддати їх у київське Динамо. Таким чином Михайленко, Беженар, Максимов і Коновалов змінили прописку. Це не могло сподобатися керівництву Дніпра».

«І вас звинуватили у зраді?» – прямо запитую я у Павлова. «Схоже на те, – відповідає він. – Проте я досі переконаний, що критика на мою адресу була несправедливою. Жоден із тих мужів, які тоді опікувалися Дніпром, нині не працює ні у футболі, ні в інших видах спорту. Це ще одне свідчення того, що командою керували дилетанти. А в мене совість чиста. Футболісти, яких я тоді скерував у Динамо, досі мені дякують, що підказав їм правильний варіант продовження кар’єри».

Опинився у Динамо і герой нашого матеріалу. Спершу – як начальник команди, а згодом, на короткий період, навіть очолив її, привівши до чемпіонського титулу Вищої ліги 1994/95. Чому не затримався після такого успіху? Попереду ж очікувала Ліга чемпіонів…

«У київському суперклубі мені було не вельми комфортно, – відверто зізнався Микола Петрович автору цих рядків. – Річ у тім, що в Динамо поважали тих тренерів, які колись самі виступали у біло-блакитній футболці. А я, хоча й корінний киянин, ніколи не захищав динамівських кольорів, тож невдовзі передав повноваження головного тренера Йожефу Сабо.

Та навіть короткого проміжку часу мені вистачило для того, аби розгледіти в юних Шевченкові і Реброві непересічний талант. Щоправда, в них ще не було тієї харизми, яка прийшла з роками. Тоді ролі перших скрипок у нападі виконували Леоненко, Скаченко, Коновалов».

Читайте нас у Telegram

Останні новини

bigmir)net TOP 100