Звичайно, що зараз можна багато говорити про низький рівень Динамо. Але, мабуть, всі розуміють, що такий стан справ викликаний не рівнем футболістів Динамо, а тренерською роботою Олексія Михайличенка.
Завдяки фізичній підготовці та бажанню зараз нічого не досягнеш. Футбол став набагато складнішою грою. Коли ж Олексій Олександрович сформував свій тренерський штаб, стало зрозуміло: на успіх їм буде важко розраховувати.
Якісний тренер коштуватиме недешево. Але якщо людина може провести капіталовкладення гравців, то вона заслуговує на витрати. Зараз ми бачимо, що ціна на лідерів Динамо тільки падає, цікавляться ними все менші і менші клуби. Це все – також результат роботи тренера. Грубо кажучи, спершу, завдяки довгій лавці запасних, ще якось вдавалося вирішувати долю матчів, але загалом Динамо не вразило ні восени, ні на старті другої частини сезону, ні під його кінець.
Не потрібно боятися правди, якою б гіркою вона не була. Не помиляється той, хто нічого не робить. Логіка у запрошенні Михайличенка була. Вона полягала в тому, що він працював із трансферами гравців, тепер повинен довести їхній потенціал. Свого часу таке ж було із Сабо, коли він очолив команду після невдалого матчу кваліфікації Ліги чемпіонів.
Тепер в Ігоря Суркіса немає кандидатур із «динамівських сердець». Навряд чи Олександру Заварову чи Володимиру Безсонову хочеться працювати тренером, а Юрію Морозу із молодіжної команди просто не довірять. Можливо, цього й не варто робити, бо на літо 2020-го у керівників Динамо є кілька цікавих варіантів.
Це вже не та ситуація, коли назвали всіх, хто тільки спадав на думку і мав певне ім'я. Сенсу говорити про того ж Юрія Вернидуба після його від'їзду у Білорусь просто немає. Чи про Романа Григорчука, у якого не все було гладко у Казахстані. Сергій Ребров іде своїм шляхом. Судячи з трансферів, він має амбіції надалі розвивати Ференцварош. Я не думаю, що варто говорити і про Вісенте Гомеса та подібних персонажів. Динамо зараз потребує тренера із досвідом, психологією переможця. Три сезони щось будували, а на виході – майже нічого.
1. Віктор Скрипник
Свого часу він працював у системі Вердера. Зміг дослужитися до роботи з першою командою, але невдовзі через відсутність досвіду був звільнений з посади. Якби він хотів працювати у Німеччині, де мешкає його родина, то зміг би отримати шанси на нижчих рівнях завдяки досвіду у Вердері. Після відставки тренер не сидів на місці, а вчився та працював.
Потім Скрипник очолив Ригу, яку зробив чемпіоном Латвії. У той час вистачало розмов про інтерес до українця від російських команд. Якби він хотів грошей, то прийняв би одну з них на хороших умовах.
Але тренер приїхав у Зорю, де почав важку роботу після 9-річного циклу Юрія Вернидуба. У такій ситуації працювати вкрай складно, бо все просякнуте попереднім тренером. Як бачимо, Зоря бореться за 2-ге місце, хоча у двох попередніх сезонах із Вернидубом не були навіть третіми.
Не можна сказати, що клуб викинув гроші на футболістів. Так само, як і раніше, приходять вільні агенти. Але на Зорю приємно та цікаво дивитися. За рік досягнув значного прогресу Богдан Михайліченко, який має пропозиції із європейських команд. Вистрелив Богдан Лєднєв. Всі дізналися про Дмитра Іванісеню, хоча раніше він був ноунеймом.
У Шахтарі є власна філософія. Тренер повинен розмовляти не німецькою, але португальською. Не знаю, що має статися, щоб у Скрипнику побачили наставника донецької команди. Там є Каштру, якого з часом може замінити Срна.
То для чого в Україну приїхав Скрипник? Заробити умовні 10-20 тисяч євро в місяць? Думаю, що в Ризі він мав не менше. Здобув репутацію та ім'я в Німеччині, де також міг залишитися. Але працює чомусь в Україні. Тож можна припустити, що таким чином тренер має бажання зацікавити саме Динамо.
У Києві є хороший матеріал із молодих гравців та всі можливості для розвитку команди. Ігор Суркіс завжди готовий підтримати тренера трансферами. Менталітет та тренерська школа у Скрипника – німецькі. Таким чином Динамо могло б взяти закордонного спеціаліста, який добре знає російську та голодний до успіху. Це не коштуватиме мільйонів на трансфери. Хіба що один-два футболісти та можлива чистка команди.
2. Ненад Б’єліца
Найкраще про його роботу свідчить порівняння із наступником – Ігорем Йовічевічем. Динамо Загреб, маючи суттєву перевагу до карантину, просто забуксувало. Немає ні гри, ні результату. Під Йові відчутно хитався стілець, хоча команда – чемпіон. До цього чемпіонства колишній тренер Карпат мав лише опосередкований стосунок. Наслідок – швидка відставка.
А Б’єліца вивів Динамо на новий рівень та допоміг клубу заробити десятки мільйонів євро. Вперше за багато років Загреб зіграв у ЛЧ. Причому, це не був формальний виступ, як свого часу у групі із Динамо Київ, де хорвати летіли всім і вся. Цього сезону команда Б’єліци до останнього туру претендувала на вихід із групи. За участь в ЛЧ Загреб отримав до 30 млн євро. Це дуже серйозна сума для такого клубу.
Взимку був проданий до Лейпцига Дані Ольмо – за 35 + ще 10 млн можливих бонусів. Тобто, клуб за сезон підняв понад 60 млн євро. Вже можна подумувати навіть про новий стадіон, бо Максимір став відвертим хлівом. Заслуга у розвитку та прогресі Ольмо цілком та повністю належить Б’єліці.
У Києві є власні «Ольмо», які теж не потрібні (Дані свого часу списали у системі Барселони), але мають шалений потенціал. Без роботи тренера почалися проблеми у Циганкова. Раніше писали про Рому та Арсенал, а зараз – про Фіорентину і Хоффенхайм. От вам і різниця. Шапаренко, Шепелєв, Лєднєв, Тимчик – список можна продовжувати довго. З цих гравців можуть вирости дуже сильні футболісти.
До свого успіху Б’єліца йшов довго і поступово. Грав у Німеччині, Іспанії, Австрії. Не побоявся працювати у «низах» тих же Австрії та Іспанії. Зробив цукерку із познанського Леха. Саме під час роботи Ненада у Познані до України переїхали Томаш Кендзьора і Тамаш Кадар.
Станом на сьогодні Б’єліца – сильний та перспективний тренер, який сидить без роботи. Так, він недешевий. У Хорватії отримував 1,5-1,8 млн євро. Приблизно такі ж суми отримує Ребров в Угорщині. Потрібно звикнути, що хороший тренер повинен добре заробляти. При цьому він виводить команду в ЛЧ та розвиває гравців, які дорого продаються.
Чому Б'єліца пішов із Динамо Загреб? Одному з керівників клубу – Мамічу – відверто не сподобалося, що тренер в очах футбольної Хорватії отримав всю славу, натомість ім'я боса відверто відійшло на другий план. Зараз Ненад хоче працювати, має амбіції довести всім (а особливо Загребу), що так чинити не можна. Не йти ж йому у Фенербахче…
3. Огнен Вукоєвіч
Я не знаю, чи готовий Огнен до такої роботи, але серед усіх колишніх гравців Динамо він точно має найбільші перспективи. Це легко довести.
Вуко працював у таборі збірної Хорватії, яка стала фіналістом чемпіонату світу в Росії. Динамівець відповідав за вивчення суперників. Хорвати якраз і взяли тим, що знали всі наступні кроки суперника. Заслуга Вуко – першочергова. Шанси були б і у фіналі, якби не втома. Отже, він знає та розуміє футбол дуже тонко.
Огнен знайшов та запросив до Динамо Беньяміна Вербіча. На мою думку, це один із найкращих трансферів киян за останні 6-7 років. Причому витрачено було порівняно небагато – 4-5 млн євро. Словенець відразу заграв, не виникнуло жодних проблем з адаптацією. Тобто, Вуко максимально розгледів не тільки гравця, але й людину.
Після завершення кар'єри Вукоєвіч опинився на посаді скаута в Динамо. Мені дуже імпонує, що він хоче вчитися, здобувати нові навички та рухатися вперед. Для Динамо такий підхід доволі рідкісний – коли людина не задоволена тим, що має, і прагне більшого.
Посада головного тренера збірної Хорватії U-20 – це, фактично, банальна вивіска. Юні гравці сконцентровані у U-19, а молоді – у U-21. Доводиться працювати з тими, хто не підходить обом командам. Це дуже важка робота, не кожен на неї зважився б, але Вукоєвічу потрібний досвід та можливості, тому все інше не мало значення.
Потрібно сідати та дивитися, чи готовий Вуко до такого серйозного виклику. Так чи інакше, у новому штабі місце йому повинне знайтися. Не суть, чи є у тебе досвід, скільки років ти працюєш тренером. Головне – це твоє, або ж ти тут просто гість. Мені здається, що перспектива якісного тренера в Огнена Вукоєвіча – доволі велика.
4. Рауль Ріанчо
Наприкінці квітня я мав розмову із Раулем. Він у себе вдома, у Сантандері, чекає завершення карантину. Відчувається, що Ріанчо переживає за Динамо. Тут – частина його серця. Розпитував про молодих гравців, про різні матчі.
Ріанчо весь у роботі. Крім того, що викладає тренерську справу, намагається працювати над теорією, вдосконалити та шукати щось нове у тренувальному процесі, тактичних аспектах. У нього є багато ідей, які він хоче втілити в життя.
Робота іспанського тренера в Україні залишила двояке враження. Динамо при ньому було на коні. Заклався фундамент у збірній. Він може та вміє довіряти молодим гравцям, багато уваги приділяє тактиці. З іншого боку, визначного результату Рауль не досягнув. Нічого не вийшло у Росії. І взагалі, від’їзд туди після роботи в національній команді України теж не прикрашає іспанця. З Динамо пішов не зовсім красиво та правильно…
Логіка така, що в Динамо зараз варто усе починати з нуля. Схожий досвід Рауль мав – у Динамо із Ребровим та у збірній із Шевченком. Закласти фундамент нової команди він може. Щоправда, не варто розглядати його, як пріоритет. Це, скоріше, бюджетна можливість, або ж запасний варіант.
Сергій Тищенко, football24.ua
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
