- Сергію Станіславовичу, ви працювали під керівництвом Володимира Трошкіна ще в юнацькій та молодіжній збірних України. Яким був Володимир Миколайович?
- Я завжди з великою повагою ставився до нього. Подивіться, скільки людей прийшло сьогодні попрощатися. Він дійсно був великою людиною з великої літери, великим футболістом. Володимир Миколайович багато зробив для нашої країни, для нас усіх, і я завжди з повагою ставився до нього. Завжди, коли приїжджав і була для цього можливість, ми зустрічалися. Тим паче, що ми виросли в одних краях: він із Єнакієвого, я — з Горловки. Звичайно, зараз це все дуже боляче й сумно.
- Для вас ця новина стала шоком?
- Звичайно. Я знав, що він хворів, і, коли приїжджав до Києва, ми зустрічалися, я допомагав йому чимось — у нього були проблеми з тазостегновим суглобом. Зараз же були інші проблеми. Але це вже не має жодного значення. Ми всі сумуємо.
- Ми знаємо Володимира Миколайовича, як легендарного футболіста. Розкажіть про нього, як про людину?
- Це була доброї душі людина. Напевно, на полі це був боєць, який віддавав усі сили за команду, але коли я приїздив, то завжди із задоволенням зустрічався з ним. Незалежно від віку, він був завжди оптимістом, із ним завжди було про що поговорити. І, найголовніше, була видна його душа — коли розмовляєш із людиною, цього не приховати.
- Володар Кубка кубків та Суперкубка УЄФА. Таких людей дуже мало. Він — кумир?
- Звичайно, кумір. Просто проблема в тому, що багато хто вважає кумірами команду або тих, хто забиває м`ячі. Але Володимир Миколайович багато чого робив для команди й був її душею, наскільки я знаю, спілкуючись із людьми, які грали з ним.
- Чи є якісь якості, які ви перейняли у нього як футболіст, як професіонал, як тренер?
- Ми зараз говоримо не про футбол, а про людину, з якою дійсно було приємно спілкуватися та просто перебувати поруч. А про футбол я зараз взагалі не хочу казати.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
