Кубок vs Кіно: як динамівці Києва футболом заради мистецтва пожертвували

Футбол України 24 Липня, 20:58 1721
Кубок vs Кіно: як динамівці Києва футболом заради мистецтва пожертвували
​У цей день, 84 роки тому, кінематограф на один матч переважив футбол для динамівців.

Як динамівець ледве не вбив актора, як у «Чорних буйволах» уболівальники впізнавали улюблені обличчя, а кіно зірвало для динамівців кубок? Пригадуємо далі.

Хто не дивився один із найбільш відомих фільмів про футбол – «Воротар»? Для багатьох поколінь вболівальників ця наївна, ескізна кінострічка стала культовою, і навіть поважні історики неодмінно вивчають кожен його кадр. У чому секрет? У щирій і типовій спортивній історії, справжній інтризі та лаврах одного з перших успішних фільмів про спорт. Та в тому, що в чорно-білих кадрах серед облич акторів і масовки сінема зберегла для нас образ футболістів того часу. Тому що режисер Семен Тимошенко, прагнучи кінематографічної достовірності, запросив зніматися в фільмі справжніх зірок довоєнного «Динамо» (Київ). У жертву мистецтву вони навіть принесли календарний матч…

…Фільмів про футбол в СРСР зняли значно менше, ніж могло б бути – зважаючи на шалену популярність цього виду спорту. Але й серед тієї малої кількості всенародну популярність здобув, імовірно, лише один. Написав сценарій до цього фільму відомий письменник Лев Кассіль. Як не старалися журналісти розпізнати, хто ж був прообразом Антона Кандідова – не змогли. Сам Кассіль тримав інтригу, максимум – з хитрою посмішкою – говорив, що це – збірний образ, який об'єднав найкраще від усіх провідних воротарів того часу.

Сценарій під назвою «Воротар республіки» доручили молодому режисеру Тимошенку. В своєму 37-річному віці Семен Олексійович уже мав десяток кінокартин, в тому числі – досить популярних. Але працював він у зовсім іншому жанрі – кінокомедія, фантастичний фільм, навіть революційна драма. Фільм про спорт був справжнім викликом для ленінградського кіномитця. Добру, легку комедію знімали з розрахунком на прем’єру в 1936 році.

Але були складнощі: ніяк не міг Тимошенко добитися від акторів достовірності в найголовнішому – футбольній виставі на полі. Порятунок прийшов від київського «Динамо». Тимошенко кинувся до головного тренера нашої команди Михайла Товаровського з проханням виручити, і, попри зайнятість у змаганнях, він дав згоду. На умові оплати не як масовці, а як справдешнім акторам, динамівці вийшли грати під прицілом кінокамер.

Відразу кілька місяців кінематографісти готували й проводили зйомки на динамівському стадіоні. Ясна річ, на прохання кіношників до зйомок долучилися й справжні футболісти. Особлива місія була в великого динамівця Ідзковського: Антон Леонардович особисто тренував актора Плужника, який грав футболіста Кандідова. Двоє Антонів – Ідзковський і «Кандідов» потоваришували, і підопічний першого номера динамівців досягнув суттєвого прогресу під його керівництвом, міг по-справжньому стрибнути й витягнути м’яч, навчився ефектно затягувати політ і приземлятися правильно, по-воротарськи. А Ідзковський, як і належить футболісту «з хитринкою», ще й отримував дві ставки – і як актор, і як тренер виконавця головної ролі.

Обов’язково подивіться ту частину фільму, де радянські футболісти грають проти зарубіжної команди «Чорні буйволи». Грали і радянських футболістів, і «проклятих капіталістів» у чорній формі із зображеними страшними рогатими головами справжні динамівці, і це рідкісний шанс для нас, сучасних любителів футболу, побачити на полі Щегоцького, Ідзковського, Кузьменка та інших динамівських зірок. «Це була дуже складна, я б навіть сказав, виснажлива робота, – згадував пізніше в мемуарах Костянтин Щегоцький. – Вранці ми приходили на зйомки, надягали спортивну форму і ставали справжніми кіноакторами. «Буйволам» треба було ще й гримуватися. Потім чекали вказівок режисера, радилися з акторами, яких ми дублювали». Саме він у кіно виводив команду з капітанською пов’язкою. Хоча фільм був художнім, комедійним, навіть там ви можете побачити в виконанні динамівців яскраві трюки та фінти.

Безцінні спогади Щегоцького:

– А. Горюнов, блискучий комедійний актор, і в житті був гуморист, жартівник, товариська людина. Ось він, помітивши в роздягальні нашого Макарчика — Макара Гончаренка, рішуче прямує до нього:

— Я, звичайно, радий вітати знаменитого футболіста. Але чому ви, Макаре Михайловичу, знову з бородою? Адже ми вас запрошували на зйомки без неї! Ваша борода не входить у кадр.

Присоромлений Макарчик поспішає, щоб встигнути перед початком зйомок поголитись.

До мене Горюнов теж мав «претензії».

— Капітане! — кричав він удавано гнівно. — Як ти виводиш на поле свою команду? Це ж тобі не шпана яка-небудь! За тобою — збірна країни! Стрункіше, стрункіше, капітане! Груди колесом і кроком руш уперед!

Перед зніманням епізоду, в якому Горюнов-Карасик обводить кількох суперників, актор попросив нас показати, як це робиться. Ми запросили його для початку пограти з нами в «квадраті»: передавали один одному м’яч, а Горюнов метався між нами, намагаючись бодай торкнутися його. Бігав актор доти, поки знесилений не впав на траву. Саме в цю мить з-за хмар вийшло сонце, пролунала команда розпочати знімання епізоду, де Горюнову-Карасику треба було бігати перед кінокамерою, обводити суперників. А наш герой не те що бігти — підвестися не здатний…

Наступною жертвою футболу став Плужник, який грав у фільмі воротаря Антона Кандидова. Він попросив потренувати його у воротах. Спочатку ми тихенько накатували й кидали йому м’ячі, та згодом розігралися і почали гатити по-справжньому. Особливо старався наш Іван Кузьменко. Довелося Плужникові відчути силу справжнього «гарматного» удару. Після одного з них актор упав, мов підкошений. Довелося його транспортувати до готелю. Плужник пролежав два дні і затримав роботу групи…

Весело та безжурно тривали зйомочні дні, і не зчулися віце-чемпіони СРСР, як настав час стартувати в кубку. В 1/32 фіналу Кубку СРСР динамівцям Києва треба було їхати грати з нижчоліговою командою «Красное знамя» («Червоне знамено») з міста Єгор’євськ. Але чи то кіно так закрутило голови нашим футболістам, чи турботи навколо організації зйомок, які з кінематографічною групою розділив адміністративний штаб київського «Динамо», але наш клуб просто забув подати в федерацію заявку про перенесення матчу!

Радянська преса біснувалася:

«... 24 июля футболисты киевского «Динамо» должны были выехать в г. Егорьевск и сыграть там матч с командой текстильщиков спортивного общества «Красное знамя». В назначенный срок матч не состоялся: его перенесли на 28 июля. В Егорьевске все с нетерпением ждут матча. Но неожиданно Всесоюзный комитет по делам физкультуры и спорта получил от киевского «Динамо» телеграмму с отказом ехать в Егорьевск. Мотивируя отказ, киевляне ссылаются на болезнь своих игроков. Доводы киевлян не выдерживают никакой критики: в составе их команды имеется немало игроков, которые могли заменить заболевших.

Да и больны ли киевские игроки? Это вызывает большие сомнения. По полученным сведениям, киевляне были согласны играть с егорьевцами, но только при условии, что матч состоится в Киеве. Отказ футболистов киевского «Динамо» ехать в Егорьевск является ярким примером спортивного чванства. Надо надеяться, что Всесоюзный комитет по делам физкультуры и спорта займется выяснением этого случая, столь необычного в нашей спортивной жизни».

«...Розыгрыш Кубка СССР, происходящий в 40 городах, привлекает внимание широчайших масс трудящихся. Тем более непонятна недисциплинированность отдельных команд, срывающих это интересное спортивное мероприятие. В первом круге отказалось от участия 6 команд, во втором – еще 5... Особо надо отметить отказ от участия в Кубке СССР команды киевского «Динамо», мотивированный болезнью игроков. Но ведь заявлено киевлянами не одиннадцать футболистов, а почти вдвое больше. Неужели заболели все?

Во Всесоюзном комитете по делам физкультуры и спорта нам сообщили, что т. Харченко затребовал объяснение от руководства киевского «Динамо». В ближайшие дни Всесоюзным комитетом будет вынесено решение об отказе киевлян».

Заголовки говорили самі за себе: «Спортивне чванство», «Яка ж у них хвороба?», «В призначений термін матч не відбувся». Було ясно, що відбудеться демонстративне покарання.

І в підсумку Секція футболу СРСР прийняла рішення зарахувати динамівцям технічну поразку +/–, виключити їх із кубка та ще й присудити їм «повинність» таки з’явитися в Єгор’євську з показовим товариським матчем! Але навіть прикрий конфуз забувся, коли на екрани вийшов фільм «Воротар». Він збирав у кінотеатрах глядачів побільше, ніж навіть тоді збиралося на заповнених битком стадіонах, а вже яку роль зіграв у популяризації футболу! Читайте спогади великих Олега Макарова, Віктора Банникова, Євгена Рудакова. Всі вони рівнялися на Кандідова, і хто знає, скільки ще добротних воротарів Радянського Союзу своїм «першим тренером» мали Антона в виконанні чудового актора родом з Миколаївщини Григорія Плужника!

Семен Тимошенко прожив не настільки довге життя, але зняв ще чимало фільмів. Серед них – ще один на футбольну тематику, «Запасной игрок» («Запасний гравець») із легендарним Георгієм Віциним у головній ролі. Григорій Плужник зіграв ще багато кіноролей, але на вулицях його впізнавали саме як Кандідова. А він згадував своє дитинство в Краю кавунів, де він насправді ловив їх так, як потім у фільмі. А команда київського «Динамо» пережила воєнні лихоліття й пізніше втілила кінофантазії в реальність – всі найкращі голкіпери нашого клубу від Ідзковського до Шовковського носили прізвисько «воротарів республіки»…