Епопея з призначенням Мірчі Луческу в Динамо спочатку здавалася невдалим жартом, потім її приймали за хитрощі Ігоря Суркіса при перемовинах з іншими тренерами, але 23 липня румун офіційно очолив «біло-синіх». Поки більша частина України сміялася, шоковані фанати киян говорили про зраду ідеалів – занадто вже багато жорстких слів наговорив Луческу і про Динамо, і про Лобановського. Ультрас вимагали від працівників клубу написати заяви про звільнення, постили у соцмережах жорстокі меми про Мірчу й вимагали у Суркісів відчепитися від клубу. Вони навіть провели публічну розмову з Ігорем Михайловичем, на якій сторони згоди не дійшли.
Здавалося, що у столиці скоро почнеться революція, яку очолять непримиримі ультрас. Вони вже приходили на гру молодіжки, скандуючи «Суркіси – ганьба Динамо» та нецензурно вимагаючи від Мірчі покинути столицю. Втім, під їхніми заявами та відео перформансів несподівано стали популярними гнівні коменти проти фанатів на захист Луческу. Та що там популярними? Нещадно критикувала ультрас і захищала румуна більшість коментаторів.
Очевидно, що зріз коментарів на сайтах та у соцмережах не є репрезентативним через особливості аудиторії в окремих ЗМІ. Тим паче, важко сказати, що переважає в цих реакціях: підтримка Луческу в Динамо, природній хейт до закритої спільноти з власним уставом чи політичне протистояння. Це не дуже й важливо, адже маємо сам факт – у суспільстві є попит на протистояння ідеї ультрас вижити Мірчу з Динамо.
Пояснити підтримку Луческу в Динамо легко. У клуб прийшов хороший тренер за порівняно невеликі гроші, з власною науковою групою та сіткою агентів. Він не тільки обірвав порочне коло динамівських сердець і росіян, а й очевидно вмотивований на перемоги над Шахтарем – прості вболівальники давно про це мріяли. Аргументувати позицію критиків з холодною головою також просто: 75-річний дід після Шахтаря провалився на двох роботах, він не потягне довгостроковий проект, та і відсутність сучасної системи управління з компетентними менеджерами румун не вирішить – а без цього можливе тільки короткочасне покращення футболу.
Дружина Буяльського – про реакцію на призначення Луческу
Втім, існує ще й позиція ідеалістів: бути проти Луческу тільки тому, що він – ворог Динамо. На перший погляд, теза абсурдна і деструктивна, але в такій аргументації є і позитив глобальних масштабів. Спробуємо його віднайти.
В українському футболі повинні бути ідеали
Динамо – це клуб, який за 93 роки історії не тільки завоював три єврокубки, а і сформував власну ідеологію. Система його цінностей ще з радянських часів передбачає наявність українців та вихованців у основному складі, яскраво виражене відчуття елітарності та відсутність «чужих» у керівництві. При цьому клуб завжди тяжів до патріотичної української ідеї в тих чи інших забарвленнях. Відповідно до цих вимог, Динамо сформувало свої історичні міфи та пантеон епічних героїв, над якими завжди хитається пресвятий Валерій Лобановський.
Фанати закрили очі Лобановському, щоб той не бачив, що відбувається з клубом
Той факт, що більшість київських легенд порушувала всі «скрєпи», ВВЛ не був вираженим українофілом, а Динамо навіть не безумовно друга команда УПЛ – не важливий. Важлива наявність клубу, за який вболівають не через результати, а через світогляд, історію та сімейну традицію. Клубу, вихованці якого і через 60 років будуть розказувати про своє «динамівське серце» – ознаку «білої кістки» українського футболу. Такий клуб є суспільним феноменом, а не бездушним комерційним проектом чи іграшкою сільського феодала.
Луческу був ідеальним антигероєм динамівського світу, дозволяючи собі критику київських легенд і антиукраїнські лозунги в Санкт-Петербурзі. Навіть після свого призначення в Динамо він дозволяє собі маневри в стилі «може, тренуватиму, а може й ні», – румун шантажує новий клуб, як нормальний легіонер, однак для «біло-синьої» традиції це нонсенс. Кріслом тренера в Києві ніколи не торгували, і навіть російські спеціалісти на межі минулих десятиліть удавали, ніби робота в Динамо є великою честю. Мірча зруйнував канони – часто це йде на користь, але саме зараз простежуються мінуси.
Так, Мірча принесе Динамо кілька перемог, але ціною втрати унікальності. Перефразовуючи одного репера, пересічний вболівальник може спитати себе: »Якщо Динамо – це бренд, чому мені не обрати Gucci?». Якщо Динамо – це сірий актив братів Суркісів і машина для набору очок, то чому 13-річний Петрик не повинен надати перевагу успішнішим проектам у цій галузі – наприклад, Манчестер Сіті, Ювентусу чи навіть Шахтарю?
В нашому чемпіонаті, далекому від грамотного комерційного просування та сталої культури вболівання, важливо зберігати далекі від конструктиву ідеалістичні мотиви про друзів клубу, ворогів, Юд, гордість і ганьбу. Український футбол задля свого порятунку повинен бути різнобарвною і модною субкультурою, а призначення Луческу в Динамо – це як кроси Nike з трьома смужками, характерними для Adidas. Цікаво, якісно, дорого, але межа між двома брендами розмивається, знищуючи унікальність.
Порожні трибуни українського чемпіонату, в першу чергу, породжені відсутністю різниці між десятками клубів, створених суто для задоволення потреб місцевого князька. Нікому не цікаво, хто там грає і як. Якщо і Динамо долучиться до когорти клубів, в яких будь-яке неоднозначне рішення спокійно «схавають», УПЛ можна буде закривати. Реакція ультрас доводить, що ще не все втрачено.
Протести ультрас йдуть на користь Динамо
В усіх класичних клубах існує конфлікт радикальних традиціоналістів, поборників осучаснення та звичайних споживачів. Якщо конфлікту немає, значить, щось у цьому клубі пішло не так. Протести ультрас вчергове його спровокували, запустивши дискусію з важливими питаннями. Чи потрібно так сильно опиратися на традиції? Чи так вже сильно Мірча Луческу насолив Динамо? Чи потрібен клубу Ігор Суркіс? Чи потрібні клубу ультрас?
Навряд чи Ігор Суркіс читає думки журналістів, а тим паче коментаторів, однак обговорення проблеми – це перший крок до її вирішення. Рано чи пізно нескінченні дискусії в щось та і виллються, тож акції Декстера та компанії в глобальному плані йдуть на користь Динамо.
Наявність такої шумної дискусії важлива і для страховки Динамо у кризовій ситуації, адже тільки для гучних проектів працює приказка «клуб живий, поки живі його фанати». Саме критична важливість Динамо для суспільства врятувала киян від банкрутства у 90-х – плече підставив тодішній президент Кравчук. Дніпру, Кривбасу, Металісту та багатьом інших українським історичним клубам з цим не пощастило – вони виявились майже нікому не потрібними. Мало хто помітив, що на Дніпро Арені бігають футболісти в жовто-чорних футболках з логотипом без легендарної «ладьї» та назвою військового підрозділу замість слова «Дніпро». Коли ж приглянулись, то більшість ще й добавки попросила.
Цілком вірогідно, що Ігор Суркіс надихнувся прикладом колег, які безболісно перефарбовували народні клуби та дарували «ну хоч якийсь футбол в області». Він мав достатньо можливостей переконатись в тому, що вітчизняний вболівальник жертиме те, що викинуть з барського столу – в його спілкуванні з ультрас це особливо помітно. «Мої гроші, що хочу, те й роблю, не подобається – гуляй», – саме такий меседж він послав фанатам, але отримав у відповідь протести та скандал.
Якщо обіцянка Декстера зробити нестерпним весь сезон виявиться правдивою, це буде дуже круто. Навряд чи це змусить українського олігарха повірити, що «плебеї» не переварять усе, але ультрас окреслили межі, за якими починається скандал. Можливо, колись розуміння цих меж врятує Ігоря Суркіса від ідеї створити на базі клубу червоно-жовтий «Київ-1». В будь-якому разі, посилати стоп-сигнали наверх необхідно завжди. Хоча б заради спроби. Хоча б заради прикладу для інших клубів. Ультрас спробували.
Ультрас чогось доб'ються?
Сумнівно, адже тренери Динамо Київ майже не залежать від суспільного тиску – вони залежать виключно від президента, якому тепер принципово довести правильність свого рішення. Втім, шалений тиск трибун, працівників Динамо, Шахтаря і навіть політиків цілком може підточити сили і можливості Мірчі в Києві. Ультрас уже переводять рівень дискусії на рівень політичного срачу, розказуючи про зраду Майдану та оппоблоківський бекграунд Суркісів.
Так, фанати свідомо йдуть на погіршення результатів Динамо. Так, певною мірою звільнення Мірчі є питанням престижу фанатської фірми – для ультрас банально «не по поняттях» будь-які відносини з румуном, крім суцільної ворожнечі. Ультрас далекі від святості, до них можна ставити купу запитань, але концептуально їхні ідеї крутяться навколо простого принципу: результати команди < ідеали фанатів. Він цілком відповідає історичній ролі європейського футболу й може бути корисним навіть у 2020 році.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
