Для початку – кілька фактів із біографії нашого героя.
– Народився 3 квітня 1954 року. Ріс без батька, мати працювала на цементному заводі.
– На професіональному рівні дебютував далекого 1971-го у складі московського Динамо. Амплуа – півзахисник.
– Найбільших успіхів досягнув у складі мінського Динамо – золота, срібна і бронзова медалі чемпіонату СРСР.
– Має неймовірні сентименти до динамівської емблеми. Упродовж кар’єри виступав за Динамо (Москва), Динамо (Мінськ), Динамо (Ставрополь), Динамо (Барнаул), Динамо (Самарканд), Динамо (Якутськ) та Динамо (Брест).
– Професіональні виступи завершив 1994-го, у віці 40 років. Але виявилося, що поставив їх лише на паузу.
«Пиво зі сметаною плюс жінки»
У вересні 2008-го інформаційні стрічки облетіла блискавка: футбольний світ має нового рекордсмена! Юрій Пудишев, старший тренер клубу МТЗ-РІПО, який належав до числа лідерів чемпіонату Білорусі, провів на полі понад 20 хвилин і допоміг обіграти суперника в 1/16 фіналу Кубка країни. Більше того, 54-річний півзахисник став автором асисту, з якого забито вирішальний гол у матчі.
Таким чином Пудишев побив рекорд легендарного англійця Стенлі Метьюза, володаря «Золотого м’яча-1956», який востаннє зіграв за команду професіоналів у 50 років. Досягнення білоруса стає набагато вагомішим, якщо взяти до уваги, що у складі мінського Динамо він здобував чемпіонські медалі союзної першості аж 26-ма роками раніше – у далекому 1982-му. «Досі мучить ностальгія за тими часами, от і рвуся на поле», – такими були перші слова рекордсмена у відповідь на дзвінок автора цих рядків.
«Якось минулого року я сидів за келихом доброго вина, і раптом такий сум мене охопив! – пригадує Пудишев, ділячись зі мною інтимним, наче із найкращим товаришем. – Багатьох моїх бойових побратимів уже немає серед живих, а решта давно викинула футбол з голови. Я – людина непосидюча, ініціативна, тож вирішив, що досить «іржавіти». От і запропонував керівництву МТЗ-РІПО внести мене у заявку на чемпіонат та Кубок Білорусі.
Вийшов на поле у 2007 році, тепер ось повторив досягнення. Можна сказати, нагуляв апетит (Усміхається). Це не піар команди, як дехто думає. Я лише прагну, аби вболівальники не забували 1982 рік і футболістів мінського Динамо, яке стало тоді чемпіоном СРСР».
«У чому ви собі відмовили, готуючись до футбольного матчу?» – цікавлюся у ветерана. І отримую ще барвистішу відповідь: «Насамперед, поставив крапку на всіляких бенкетах і забавах. Лише тренувався до сьомого поту, щоб не зганьбити себе і всю команду. А ще дотримувався свого рецепту успіху. Знаєте, що необхідно для хорошої гри на полі? Пиво зі сметаною плюс жінки. Пивний коктейль укріплює м’язи, а жіноча ласка додає легкості. Ось так!»
«Я міцно вчепився йому в шорти і…»
«У перші секунди мене лихоманило, мов навіженого, – коментує Пудишев власний вихід на поле у кубковому матчі проти ПМЦ-Постави. – У голові промайнули спогади 20-річної давності, коли ще був повноцінним футболістом. Та швидко себе опанував і зосередився на грі. Намагався весь час рухатись, щоб ніхто потім не посмів закинути, що, мовляв, старий він уже й нікому не потрібен. Напевно, навіть у молодості мені не вдавались такі швидкісні ривки на 20 чи 30 метрів! Звісно, у дечому я поступався молодим футболістам, але несуттєво».
Ось – ще парочка епізодів, які спіткали рекордсмена у тому поєдинку.
«Вболівальники і суперники відреагували на мою появу оплесками. Хоча дехто спочатку не міг второпати, що я і є той самий Пудишев, який колись виступав у легендарному мінському Динамо. Думали, що це мій син. Уявляєте?
А футболісти команди-суперниці не пошкодували моїх ніг, часто роблячи жорсткі підкати. «Це зайве, – казав я їм упродовж матчу. – Я ж вам у батьки годжуся!» Напевно, на суперників нагнала страху моя гольова передача.
Трапився й інший цікавий епізод. Хтось із футболістів-господарів обіграв мене у центрі поля. Я міцно вчепився йому в шорти і… публіка побачила його п’яту точку. З трибун стали вимагати: «Дайте Пудишеву попередження!»
Кажу легенді, що його досягнення гідне «Книги рекордів Гіннесса». «Її представники ще вас не розшукали?» – запитую Пудишева. Той – категоричний. «Справді, я суттєво побив рекорд легендарного форварда англійського Блекпула Стенлі Метьюза. Та вельми сумніваюсь у тому, що мене впишуть до «Книги рекордів». Кому я там потрібен? Скажуть: «Фе! Яка аморальна персона – пиво, жінки…» Хоча дуже б хотілося стати повноцінним рекордсменом! Задля цього маю намір ще неодноразово вийти на поле в офіційних поєдинках».
«Динамо – це культовий клуб»
Юрій Олексійович виявився людиною слова. Через два роки після нашої розмови Пудишев, який на той момент змінив команду і працював старшим тренером у Бресті, вийшов на поле у 56-річному віці. Сталося це 25 жовтня 2010-го, на 90-ій хвилині матчу чемпіонату Білорусі БАТЕ – Динамо Брест. Проте світ футбольних рекордів залишився байдужим до подвигів старого майстра.
Правонаступником Стенлі Метьюза проголосили японця Кадзуйосі Міуру. П’ятого березня 2017 року Король Кадзу зіграв за Йокогаму у віці 50 років і 7 днів, перевершивши досягнення британця на 2 дні. Зараз Міурі – 53 роки, він залишається в обоймі свого клубу, тож іще парочку рекордів підкине обов’язково.
Але якось несправедливо щодо Пудишева, хіба ні? Винятковістю Міури називають те, що він зіграв у п’яти десятиліттях. Так ось, білорус також – 70-ті, 80-ті, 90-ті, нульові і десяті. Безперечно, японець має перевагу за рівнем свого послужного списку – бразильський Сантос, Дженоа, Кроація (зараз – Динамо Загреб), Віссел Кобе, Йокогама, Токіо Верді, понад 80 матчів за національну збірну. Пудишев виступав на значно скромнішому рівні, проте його команди мали такий же професіональний статус.
…Наприкінці тієї розмови у 2008-му я зачепив тему об’єднаного чемпіонату, яка вже тоді і аж до 2014-го активно мусувалася у футбольному просторі пост-совка. Пудишев прогнозовано виявився прихильником такого формату.
«Уявляєте, яким би тоді цікавим видався чемпіонат? Я переконаний, що за силою та інтригою він мало б у чому поступався АПЛ чи Серії А. Тому я готовий пожертвувати футбольним суверенітетом на благо видовища.
Звісно, балом би правили московські команди, проте пальма першості належала б київському Динамо. Це просто культовий клуб! Та й взагалі, Україна напрочуд багата на футбольні таланти, їх не злічити. Свого часу моїми хорошими приятелями були Андрій Баль та Степан Юрчишин, з якими я перетинався на футбольному полі. Шкода, що ми втратили зв’язок».
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
