Чому ПСЖ переможе «Баварію» у фіналі ЛЧ? Гнучка тактика, революційний футбол Неймара та трофейний голод як причина успіху

Світовий футбол 22 Серпня, 17:28 1409
Чому ПСЖ переможе «Баварію» у фіналі ЛЧ? Гнучка тактика, революційний футбол Неймара та трофейний голод як причина успіху
​Ось ми і дійшли до кінця найдовшого в історії футбольного сезону, який закриє фінал Ліги чемпіонів між Баварією та ПСЖ.

Більшість вболівальників ставить на Мюнхен, що й не дивно – “червоні” не знають поразок від зими, громлять Челсі та Ліон і забивають по вісім голів Барселоні, на відміну від паризьких євроневдах з кабінетним чемпіонством та легкою сіткою в нинішній ЛЧ. Футбольні аналітики також за німців – їх люблять за тактичні та технічні інновації, а французька першість з катарським «мішком» на вершині та розбещеними зірками славиться тільки корупційними скандалами. Букмекери теж не вірять у ПСЖ – коефіцієнт на перемогу французів вдвічі вищий за “кеф” Баварії.

Словом, німецького «рекордмайстера» вже коронували на царство. І це прекрасно! Тим красивіше виглядатиме перемога ПСЖ у першому для парижан фіналі ЛЧ. Для цього у них є всі умови.

У фіналістів рівний статус

Цьогорічний розіграш ЛЧ з подачі британців прозвали Лігою фермерів – для острів'ян усі континентальні чемпіонати, за виключенням іспанського, здаються «колгоспними». Українському вболівальнику подібне світосприйняття близьке, але якщо Бундеслігу хоч трішечки поважають, то Лігу 1 ніхто серйозно не сприймає – інтрига відсутня, у турнірній таблиці та в командах суцільні ноунейми, а на ПСЖ працює уся нафтова економіка Катара. Але чим це відрізняється від Бундесліги та домінування Баварії?

Мюнхенці, як і парижани, домінують над своїм чемпіонатом у фінансовому плані, а Фрайбурги з Аугсбургами в якості суперників нічим не сильніші за Нанти та Страсбури. За кількістю сильних команд та амбітних середняків у Бундесліги та Ліги 1 рівність, а головні особливості цих турнірів парирують один одного – у Франції талановитіші футболісти, які швидко виростають у зірок топ-клубів, однак менш технічні німці переважають у тактичній підготовці. Словом, рівень спротиву для ПСЖ і Баварії вдома приблизно однаковий.

ПСЖ критикують за чітерську фінансову перевагу над конкурентами, але на трансферному ринку в рідній Лізі 1 парижанам значно важче. За тамтешніх талантів доводиться витримувати шалену конкуренцію з топ-клубами Європи – Баварія ж тисне авторитетом, підписуючи головних зірок Бундесліги вільними агентами. Саме таким чином команду посилили Горецка, Лєвандовскі, та Нюбель, а у контракті Яна-Фіте Арпа була прописана відсутність права Гамбурга заблокувати перехід свого лідера у Мюнхен. Авторитет Баварії рівнозначний катарському танкеру з нафтою.

Саме тому оцінювати фіналістів ЛЧ за досягненнями у чемпіонаті немає сенсу – ПСЖ і Баварія використовують внутрішню першість для тактичних експериментів, накрутки статистики та побиття рекордів. В єврокубках же з Парижу заведено насміхатися – при більш ніж мільярдних витратах на трансфери за останні сім років катарський «мішок» навіть у півфінал ЛЧ не виходив.

Втім, Баварія після тріумфу в 2013-му також не грала у фіналах, інколи вилітаючи з ганьбою – і це при витратах у майже € 600 млн без урахування оренд суперзірок з Іспанії та топових вільних агентів з Німеччини. Ну, і хто тут клоун та «мішок»?

Словом, ПСЖ нічим не поступається Баварії в плані статусу. Обидва клуби не звикли до сильного та систематичного спротиву конкурентів у чемпіонаті, мають приблизно однакові фінансові можливості, а в Європі мюнхенці успішніші на дещицю. Про якусь перевагу в класі та досвіді один над одним мови йти не може, а от у всіх інших аспектах парижани мають суттєві переваги.

ПСЖ пройшов складніших суперників

Парижан у цьогорічній Лізі чемпіонів звинувачують у легкій сітці – мовляв, ПСЖ перемагав одних лише середнячків. Французам і справді пощастило не потрапити на Атлетіко чи Ліверпуль, однак і Баварія з топів натрапила лишень на кризову Барсу, розгром якої очікувався. Ліон же не сильніший за суперників ПСЖ, а омолоджений Челсі поки що ближчий до рівня ЛЄ – причому перед другим матчем у недосвідченого Френка Лемпарда ще й вилетіла практично вся основа.

Парижу випали значно складніші колективи. Борусія Д навесні боролася за чемпіонство та вважалася однією з найцікавіших команд у тактичному плані – зокрема, банда Люсьєна Фавра била Інтер, який став фіналістом ЛЄ. Аталанта – це команда-сенсація, яка задала всій Європі тренд на персональний пресинг і забила 116 голів у сезоні. РБ Лейпциг – ще одна окраса турніру – змінював по три-чотири схеми за матч і проводив по 18 передач перед голом у ворота Атлетіко. ПСЖ заслужено переміг усіх. Так, в кожній звитязі у суперників французів були певні проблеми, але ж і Мюнхен не грав проти пікових колективів.

При цьому варто не забувати, що перед рестартом ЛЧ парижани провели всього два офіційних матчі за півроку. За цей час вони втратили Кавані та Меньє, Ді Марія був дискваліфікований на чвертьфінал, Верратті залишився у лазареті, а перед півфіналом до нього приєдналися Навас та Гуйє. Навіть Тухель примудрився зламати ногу. Баварія ж, перебуваючи на піку форми, громила «дитячі садочки» та депресивного гранда, а проти банального Ліона ледь не пропустила тричі.

Таким чином, для Мюнхена фінальний поєдинок стане найскладнішим у сезоні – суперників такого рівня «червоні» ще не зустрічали. Париж же у цьогорічній Лізі чемпіонів побачив так багато, що Баварією його не злякаєш.

У ПСЖ більш гнучкий склад

Мірятися кількістю зірок перед матчем ПСЖ – Баварія немає сенсу, а от за якістю парижани серйозно переважають. Ні, справа не у майстерності і не в результатах лідерів, а у варіативності та тактичній гнучкості. Тут команда Томаса Тухеля може дати фору.

Головне багатство ПСЖ криється в середній лінії, яку легко перебудувати на будь-який лад. Візьмемо одну зі стандартних трійок центрхавів Еррера-Маркіньйос-Гуйє: її можна розбавляти в сторону контролю та руху м'яча, випустивши Верратті чи Паредеса, або навіть обох і навіть у схемі 4-4-2-ромб – вони можуть зіграти на всіх його вершинах. На верхньому куті ромба може опинитися і Неймар. Також ПСЖ здатен перебудуватися на гру в два опорники за схемою 4-2-4 або 4-2-3-1 – ці формації дозволяють розташувати на полі максимальну кількість зірок. Зрештою, ПСЖ може зіграти в три захисники, опустивши Маркіньоса до Тьягу Сілви та Кімпембе у схемі 3-4-2-1, як проти Борусії Д на виїзді – благо, досвід на цій позиції у Маркіньоса колосальний.

Варіанти білд-апу парижан

Загалом, кожен хавбек та форвард ПСЖ, окрім явно руйнівних Гуйє та Маркіньйоса, а також обмеженого штрафним майданчиком Ікарді, здатен виконувати у атаці різні ролі в різних схемах. Цим активно користується Томас Тухель – до матчу проти парижан дуже важко готуватися, адже ніколи не знаєш, яку модель парижани підготують на сьогодні та які функції отримає кожна із зірок. Юліан Нагельсманн, наприклад, відверто не вгадав зі стартовою моделлю на півфінал і не зміг перехопити ініціативу навіть після зміни двох схем.

У Баварії також достатньо варіативності, однак загальна структура мюнхенців доволі консервативна – це практично завжди 4-2-3-1 з намаганням розкрити центр поля за рахунок ширини, в створенні якої велике значення відіграють фулбеки. Ключова роль у білд-апі належить Кімміху, який здатен виконувати різні ролі, але з травмою Павара «рекордмайстери» опинилися перед фактом відсутності іншого правого захисника. Йозуа довелося повертатися на підзабуту позицію; там він грає доволі високо й продовжує просувати м'яч, але в обороні явно провисає – так, у півфіналі Кімміх програв 5 єдиноборств і привіз кілька небезпечних контратак, та і два голи Барси прилетіли з його флангу.

Кімміх стоїть високо, відкривши карман під забіганні Альбі – далі піде точна передача, простріл і автогол Алаби

Реальної альтернативи Алабі та Боатенгу в центрі захисту немає, адже Зюле не витримує конкуренцію, а в три захисники Баварія майже ніколи не грає. З форвардами також присутня певна обмеженість: Лєвандовскі демонструє топову форму й багато допомогає в роботі без м'яча, однак він – одноманітний нападник. За різнобарвність відповідають Гнабрі, Мюллєр, Горецка та Коман, але їм не вистачає рівноцінної за класом та функціоналом заміни. Без Алькантари ж Баварія взагалі неможлива, однак замість нього поставити просто нікого. Як наслідок, при травмі, дискваліфікації чи провалі на певній позиції доводиться серйозно переробляти звичний лайнап – саме так всього одна травма Павара потягнула відхід Кімміха з центру поля та переведення Горецки в опорну зону.

Інша проблема мюнхенців – залежність від високих позицій фулбеків. Особливо це стосується Девіса, але й Кімміх та Павар для розіграшу постійно підіймаються в центр та на останню третину – вони якісно допомагають у просуванні м'яча, але при цьому стають вразливими. Під пресингом Неймара, Мбаппе та Ді Марії фулбеки неодмінно почнуть помилятися, відкриваючи кармани на флангах, тож їх потрібно відводити назад – однак тоді катастрофічно просяде білд-ап та пресинг Баварії. Вирішити це питання дуже складно.

Словом, Баварія не настільки варіативна і однозначно менш гнучка команда, ніж ПСЖ. У неї менше футболістів, здатних однаково ефективно діяти на різних позиціях та у різних ролях – їх вистачає на основний склад, однак лава запасних просідає. Ганс-Дітер Флік, своєю чергою, догматичніший за Томаса Тухеля, який постійно експериментує з ігровими моделями. У коуча мюнхенців є чітка система, в рамках якої можуть виникати певні цікаві ходи, однак в умовах фіналу Ліги чемпіонів проти ПСЖ жорсткість системи німців може зіграти проти них.

Важко згадати матч, який Баварія перевернула своїми замінами чи неочікуваними тренерськими рішеннями – однак цьогорічний фінал стане саме тренерською дуеллю. В ній перевагу має більш гнучкий тухелівський ПСЖ.

Неймар змінює футбол

ПСЖ забиває у ЛЧ протягом 34 матчів поспіль – це більше, ніж у будь-якої команди в Європі, і відповідає рівню Реала, який постійно забивав протягом 2011-2014 років. Звісно, не всі голи протягом цього відрізку належали Неймару, а у поточному розіграші увесь напад парижан забив менше м'ячів, ніж один Лєвандовскі – але саме взаємодія форвардів привносила в гру парижан тактичну та класову перевагу, забезпечуючи високу результативність. Особливу роль у цій системі виконує Неймар.

У матчі проти Аталанти тренерський штаб ПСЖ майже не мав кадрів для урізноманітнення гри, тож довелося її спростити – хавбеки витягували півзахист бергамасків на свою половину й створювали для Нея ізоляції, а Кейлор виносив м'яч у звільнену зону. Неймар підхоплював сферу та починав обігрувати аж по три захисники, самотужки знищивши систему персонального пресингу Аталанти – до фінального свистка в його активі було 16 успішних обіграшів з 23 спроб, що стало повторенням історичного рекорду Ліги чемпіонів.

Взагалі, після переходу в ПСЖ Неймар зробив 172 обіграші на дриблінгу у самій лише ЛЧ – жоден інший футболіст не наблизився до цього показника. Попередні рекорди сезону також належали Неймару.

Після славнозвісного пенальті Кавані-Неймара за бразильським нападником закріпилося реноме егоїстичного й жадібного нападника, однак це не так. У Лізі чемпіонів він віддав 17 асистів за останні чотири роки, ставши лідером за кількістю гольових передач у зазначений період – а з моменту дебюту в турнірі у 2013 році Ней віддав вже 24 асисти. Це на чотири більше, ніж у найближчого переслідувача (Роналду).

На жаль, немає статистики передгольових передач, але вона, вочевидь, також близька до пікових показників – інакше й бути не може, коли Неймар виконує ось такі паси на останніх хвилинах матчу з Аталантою.

При Унаї Емері та на початку кар'єри Томаса Тухеля у Франції паризький клуб страждав від наявності бразильця у команді – так, він був геніальним і творив на полі магію, однак постійно стягувався до м'яча й перетягував ковдру на себе, внаслідок чого система атак ПСЖ деградувала. Форвард із шаленим відривом був лідером команди як за кількістю корисних дій, так і за кількістю втрат, при цьому взагалі не відпрацьовуючи в обороні. Намагаючись вийти з тіні Мессі у Франції, Неймар сам став тим Мессі, якого ми могли бачити в останні роки.

Останній же сезон став Неймара проривним – Томасу Тухелю вдалося достукатись до бразильця, пробудивши в ньому давню працездатність. Він постійно спілкувався з Неймаром, пояснював, експериментував і таки зробив з нього кращого за Лео футболіста прямо зараз – Неймар отримує довіру й повну свободу дій в атаці на позиції десятки або фальшивої дев'ятки, але при цьому регулярно обігрується з партнерами й старанно відпрацьовує без м'яча, пресингуючи та прикриваючи бровку.

Усі аналітики відзначають, що Неймару вистачає не тільки сил для біганини, а й інтелекту для того, щоб розуміти правильний момент для вмикання. Власне, це не новина: у легендарному тріо МСН в перших сезонах бразилець старанно відпрацьовував по всьому флангу – про це згадував не хто інший, як Хуан Карлос Унсуе, асистент Луїса Енріке.

Найбільш цікавою є теорія, згідно з якою Неймар перетворюється у революційного футболіста. Річ у тому, що простору на полі стає все менше, а в тренди вийшли системи персонального пресингу. Аби перемагати, потрібні унікальні футболісти з особливими навичками – і якщо Німеччина пішла шляхом «раумдойтерів», які відкривають та атакують зони переміщеннями, то ПСЖ дав інший напрямок. Це – індивідуальний дриблінг, здатний розривати тиск суперника.

Дійсно, на полі завжди буде вистачати повільних захисників та хавбеків, які будуть висмикуватись і не встигати повертатись, тож попит на технічних, швидких і при цьому грамотних футболістів зростає. Неймар у поточному розіграші Ліги чемпіонів ідеально показав, як повинна працювати така система, перегравши 34 футболістів.

Для завтрашнього матчу це критично важливо, адже фіналісти активно використовують різні моделі пресингу в різних фазах – зокрема, високий персональний. При цьому у Баварії відверто повільні й привізні центрбеки, а Девіс часто заграється попереду, залишаючи оголену зону за спиною – саме завдяки Альфонсо Барса могла вийти вперед вже на 2-й хвилині зустрічі. Таким чином, можна прогнозувати велику кількість епізодів, де все вирішуватиме здатність нападників обігрувати 1-в-1.

З Неймаром же в основі ПСЖ здатен вирішувати ситуації 1-в-3. Так, у Баварії є схожий за якостями футболіст (Гнабрі), однак у парижан швидша й надійніша оборона, яка не привозить моментів і здатна тактично перебудовуватись на ходу. Крім того, у ПСЖ в центрі півзахисту є профільні руйнівники, на відміну від Баварії. А тепер згадайте ще й про наявність у складі ПСЖ таких футболістів, як Мбаппе та Ді Марія.

Звісно, у мюнхенських зірок достатньо сильних сторін, однак вони догматичні. Забігання за спину, витягування захисників, гра на третього, зміщення по діагоналі та перевантаження зон – все це, звісно ж, ефективно, але у матчах двох приблизно рівних колективів все буде вирішувати нетривіальність. В цьому аспекті Мюнхену важко тягатися не тільки з Парижем, а й з одним Неймаром.

ПСЖ більше заслужив на трофей

Замість висновків хочеться просто нагадати, чим був ПСЖ і ким були його зірки до історичного сезону 2019/20. Парижани були визнаними невдахами, які вилітали в чвертьфіналах, а Томаса Тухеля вважали тактичним фріком, який не вміє ладити з людьми й залишає по собі жахливі спогади. Неймар сприймався виключно як егоїстична поп-зірка з чудернацькими зачісками та поїздками на карнавал. Ді Марія більше запам'ятовувався скандалами з фанатами попередніх клубів, відверто ненавидячи Манчестер як місто й святкуючи голи у ворота Реала. Мбаппе з юного таланта перетворився у вередливу суперзірку, яка у відповідь на заміну проявляє агресію до тренера. Про Ікарді та Ванду Нару навіть говорити не варто.

ПСЖ ненавиділи, над ПСЖ насміхалися, ПСЖ не ставили в один ряд з топ-клубами, однак парижани зуміли віднайти в собі сили змінитися й змусити світ поважати свій геній. Для цього всім довелося засунути свій гонор в одне місце й почати працювати по максимуму – арабські шейхи не чіпали Тухеля під час перших скандалів, показавши, що він буде головним; Томас замість істерик навчився пояснювати людям свої вимоги й став істинним тренером топ-клубу, а його підопічні стали відпрацьовувати по всьому полю. Як наслідок, маємо перший у клубній історії фінал Ліги чемпіонів, здобутий не тільки на класі, а й на бажанні вирости у колектив, гідний поваги.

Баварії ж занадто просто все дається. Якщо вона переможе, у мюнхенців навіть не буде помпезного святкування – півкоманди вже брало цей трофей, дехто має титул чемпіона світу, а фінал для «рекордмайстера» став вже 11-м. Перемога Баварії над ПСЖ нічому б не навчила – це був би черговий тріумф заслуженого топ-клубу, який у цьому році зловив кураж. Такі перемоги сприймаються, як щось буденне; нікому не буде цікавим тріумф «червоних» – навіть самим мюнхенцям. Якщо вони не виграють Лігу чемпіонів у 2020 році, то виграють її через рік, як це вже було при Хайнкесі.

Парижани ж подолали занадто багато кадрових, тактичних і ментальних проблем, аби просто взяти й програти у фіналі – а в матчах проти рівних суперників перемогу буде святкувати той, який більше цього хоче. Французам перемога потрібна більше, тож ставити потрібно саме на них.