Луческу відхрестився від своєї ідеології – все заради перемоги
Коли Динамо Хацкевича/Михайличенка терпіло (чи не улюблене заняття тої команди), це не могло нікого особливо здивувати. Така була філософія. Нерідко з тим же Шахтарем себе виправдовувала. Чимось/кимось жертвувати, видавати топові матчі, але потім підходити до мети, щоб у вирішальні моменти давати задню. Коли домінатор (у першому турі УПЛ 2020/21 обидва звітні суперники тримали м'яч по 64%, а це майже на 10 більше, ніж у Динамо зразка минулого сезону) відмовляється від контролю (можливо, десь і вимушено, під тиском обставин і високого індивідуального класу виконавців Шахтаря), це вже цікаво.
Ні, Мірча і радий був би завжди грати в щось на зразок Барселони, порівняння з якою лунали від самих динамівців цього місяця особливо часто. Однак, є 2 моменти. Твої можливості складу (оборона була ахіллесовою п'ятою і не дозволяла особливо розгулятися з тактикою) та аналіз суперника. Теоретично румунський фахівець міг би виставити Дуелунда, Лєднєва, Цітаішвілі, ризикнути подзеркалити свій колишній клуб, але чи тільки в цій залізній непохитності, дотримуванні принципів і традицій домінування сила? Підказка – відповідь можна пошукати в нинішній Барсі, яка з дещо більшим контролем, ніж у Баварії, летить 1:4 за 31 хвилину. Ну, або можна ще згадати стиль великих перемог Динамо Лобановського в ЛЧ.
Луческу недарма згадав, що його тренерський штаб дуже уважно проаналізував останні 3 матчі Шахтаря в Лізі Європи. Кияни зіграли на слабкостях суперника, не дозволили спокійно розігрувати Антоніо (коли бачиш такі дитячі втрати від Маркоса, ловиш себе на думці – стривайте, а це точно Україна, а не Ліга Європи якась?) та Патріку, а самі стали вбивчо ефективними, караючи насамперед Матвієнка, Кривцова, Бондаря і Степаненка. Можливо, тут більше фарт, ніж вища справедливість і закономірність, але коли дивишся, скільки чорнової роботи виконували нині такі дещо ліниві творці, як Шапаренко і Жерсон, диву дивуєшся. Виявляється, середня лінія Динамо може не дозволяти гвалтувати себе технічним бразильцям.
Існують ще у столичних зірок такі поняття, як підстраховка, взаємодопомога і постійний тиск на суперника, який просто деморалізує – не дарма «гірникам» так непросто грати з італійцями в єврокубках. Патрік на емоціях навіть зарядив рукою в бороду Сидорчуку, а ще пізніше плювався, мовляв, чого це Сергій не відстає від нього ні на крок і став раптово таким кусючим, неприємним чоловіком. Тайсон також нокаутував Тимчика, запам'ятавшись більше підготовчими діями, прочитанням записок Каштру і відставанням у захисті. Тете, Додо і Соломон славетно накрутили Караваєва, але і Сашко вистояв.
Каштру програв гідно, рахунок не зовсім по грі, але Шахтар не витримав тиску
Зараз по всій Україні будуть знищувати головного тренера Шахтаря і возвеличувати його хитрого суперника, але не все так просто. Донецький клуб цілком міг забивати другий гол ще до контрольного пострілу Соля. Це були цікаві ходи, які не всі зрозуміли навіть з його гравців (здалося, що Тайсон просто випав, а Коноплянка так і не потрапив у гру), з заміною обох центральних захисників на футболістів атаки, опорника на плеймейкера. Вони працювали, моменти пішли, хоч 9 ударів – смішно, щоб казати про море суперзагроз. Каштру намагався прочитати якісь оновлені конспекти Луческу, залишаючись практично лише з двома гравцями позаду (потім і взагалі одним Степаненком).
Динамо ж по суті не атакувало по перерві, а вибрало тактику вичікування, армійської дисципліни і строгого балансу на користь оборони. Тому ходи португальського наставника були виправданими. І роззуй очі Фернандо та Мораєс, спокуси непокірну леді фортуну Соломон з Тете, як мінімум овертайм ми б сьогодні побачили. Не виключено, що Шахтар підвела шалена емоційна накрутка. Для гравців це важкий екзамен, адже багатьом із них нинішній наставник Динамо став справжнім вчителем. Для керівництва ж клубу втерти носа Луческу, показати, що не помилилися з вибором і відмовами румуну, який раніше так хотів повернутися, було питанням честі. Як і для самого Мірчі важливо було показати, хто в хаті господар, батько і Тренер з великої літери. Тут також, імовірно, на допомогу вже своїм хлопцям прийшли слова Ігоря Суркіса. Мовляв, спокійно, хлопці, Суперкубок України – зараз далеко не найважливіша річ.
Можливо, тому Каштру так і мудрував, намагався проявити себе тактиком екстра-класу, метушився, робив шоу з усіма цими записками. На цьому фоні Луческу просто випромінював спокій, впевненість, хоча постійно був у грі, мокнув біля бокової лінії з кумедним рушником на голові а-ля бабусина хустина. Він тиснув на всіх – тренерів суперника, суддів (уявіть собі, що б почалося, якби якийсь суперечливий пенальті призначила бригада Романова, хоча за якусь з рук десь в Італії і призначили б пенальті), своїх гравців (а кияни ж полюбляють невчасно розслабитися чи випасти з гри!), чужих (реакція конкретно Тайсона, бунтівного вожака перед грою зі щирими обіймами – чи не було там якихось підводних каменів?). Як не дивно, для Шахтаря цей матч був навіть більш значущим. Донеччани горіли і перегорали.
Заміни та реалізація вирішують усе – як воскресити списані резерви
Динамо зіграло в Інтер. Не повністю, звісно, без високого тиску, але так в мініатюрі, концептуально. Ті ж вбивчі контри, тільки зі ще більш 100-відсотковою реалізацією – 3 удари, всі в площину, всі гольові. Той же розрахунок на подачі, втрати зон фангових захисників Шахтаря, які заграються, позиційні провали центрбеків, відсутність якісного страхового фонду. Навіть більш жалюгідні 27-29% контролю. Є стійке відчуття, що Луческу – це найуважніший у світі глядач тих недавніх 0:5.
Він розробив план, в якому майже рідній команді уготовані були схожі тортури. Не настільки якісні, бездоганні, як це робив Інтер, але й порівнювати вишколену команду Конте з напівдублем Динамо – марне заняття. Шапаренко і Сидорчук повинні були двоїтися і троїтися, але не дати простір. Динамівці – не того плану гравці, що після високого пресингу побіжать назад і надійно перекриють тили. Тому вирішили відмовитися від швидкого відбору на чужій половині заради більшої захищеності своїх бастіонів.
З чого почався перший гол? Сидорчук перехопив у штрафному, Шапаренко і Караваєв холоднокровно вийшли через пас. Де Пені треба було зробити те, що вміє ідеально – закинути на хід Жерсону. Далі люксембуржець вміло пригальмував (що означає довіра тренера, не потрібно лізти зі шкіри на барикади одному проти всіх, а можна спокійно катнути черговий передгольовий пас) і розкішно зіграв на команду. Капітан Динамо у підсумку добіг до чужого штрафного і покарав Тайсона з Антоніо на втраті позиції (сподівалися один на одного) так, як це весь рік зазвичай робив Шахтар з динамівцями.
Другий результативний момент – знову Сидорчук і Жерсон майстерно виводять атаку на чужу половину, а далі вже Супряга садить Бондаря на газон і створює випад 3 в 3 з перевагою у просторі (контра почалася ще й з невдалого дальнього пасу Валерія, який оголив зону лівого захисника). А ловити нинішній Шахтар на таких швидких атаках – солодка булочка, навіть Колосу це вдавалося, просто класу не вистачало, аби покарати. Луческу зробив 3 заміни, 2 з яких стали вирішальними. У Каштру 4 гравці вийшли підсилювати, але свої чудові моменти марнували, а розміняти автора єдиного «гірняцького» асисту Тете, який просто вбивав Караваєва праворуч, на Коноплянку – взагалі якесь фіаско.
Соль, Андрієвський, а насамперед Жерсон і Шапаренко – головні переможці роботи з Луческу вже зараз. Гравці, які отримували останнім часом більшою мірою лише тролінг, хейт, сарказм та іронічні посмішки на свою адресу. Не лише від фанатів і журналістів, а й від минулих тренерів. Двоє перших виходять на заміну і роблять гол, який ніби сповіщає нам – він повернувся, той Фран забивний, король молодіжок Реала і чемпіонату Нідерландів, герой Олімпіакоса. Зависає в повітрі майже, як Роналду, і забиває з легкістю Мораєса, найкращого снайпера двох попередніх сезонів УПЛ. Подача Андрієвського особисто мене нічим не здивувала – він неодноразово закручував і ще смачніші цукерочки, просто без реалізації вони пропадали в тумані скепсису.
Дубль Динамо як вирок Тайсону, обороні та загальній концепції
Ваш автор писав про це ще при Михайличенку. Київські запаси не такі уже й трагічні. У команди є і була лава запасних, просто нею ще потрібно розпорядитися. Так, Динамо не обійшлося без фарту. Так, тріщало по швах, коли Каштру кинувся малювати ходи Гвардіоли. Так, ми досі не в курсі, чи спроможне воно переламувати гру, в якій не буде відносно швидких своїх голів, а доведеться відіграватися. Однак воно вже більш гнучке, ніж Шахтар. З набором доктрин. Не тільки всі вперед, розносити і змітати, оборона ніщо – атака наше все. Не тільки стерильно контролювати і вбивати час перепасовками подалі від обох воріт. А й працювати, вмирати, вичікувати і контратакувати.
Без Вербіча, Циганкова, Миколенка, Попова. А що там, і без Шабанова та Шепелєва. Гравців, які творили обличчя команди останні сезони. З Кендзьорою та Караваєвим на чужих позиціях, де їхні вразливі місця нікуди не ділися, хоч самопожертви і вдалих підкатів/шпагатів в останній момент (та сама надважлива віддача і мотивація) відчутно побільшало. З молодим і не безгрішним Сиротою. Тимчиком, Супрягою і Жерсоном, які тільки-тільки повернулися з оренд. Шапаренком і Де Пеною, котрі виросли у заслужених на сьогодні гравців основи. Сидорчуком, який раптово почав у кожній грі отримувати зовсім не іронічні «Браво, Сергій» від 75-річного наставника.
І ось ця команда, яка викликала більше побоювань, ніж впевненості, досить солідно перемагає потужного суперника, що створив далеко не менше моментів. З таким хижацьким класом чемпіона, який поблажливо чекає, поки суперник «виговориться», а потім добиває у по суті першій же атаці за тайм. І Шахтар зробив усе, щоб це сталося саме так. Повільний біг Тайсона, який і близько не закриває Сидорчука, у першому голі. Слабка гра 1 в 1 Матвієнка, який двічі дозволив легко віддати ключовий пас з-під себе.
Провали і відсутність на варті Бондаря та Кривцова, невчасний самотній Степаненко, який застрягав у позиціях ні туди, ні сюди. Не найкращий день Пятова. Поганенька інертна оборонна робота бразильців, які разом з надто агресивною тактикою Каштру розбалансовують команду в матчах з тренерськими організованими командами. Знаючи, як Луческу любить розумну гру флангами (Олімпік отримав звідти практично всі 4 голи), і залишити стільки вільних зон там? Якщо Матвієнко і Додо гуляють десь далеко, не можна дозволяти супернику так безкарно займатися самовільним захопленням ключових територій.
На жаль, цей Суперкубок показує, що 0:5 від Інтера були зовсім не випадковістю. Назріває потреба революції. Якщо не в генеральних підходах, то хоча б варіативності тактики, питомо українських позиціях – центр захисту, ворота, опорна зона потребують більшої конкуренції і думок про майбутнє. Сподіватися, що Тайсон і Марлос вічно будуть витягувати, також даремно. Та й як мінімум одного лідера відверто перетримали в команді. Проблема також у тому, що в більшості матчів УПЛ на фоні повного домінування, незважаючи на регулярні тривожні нотки розслабленості, помітити все це майже нереально. Успіхи заколисують і здається, що все йде за планом. А коли настає пора вирішальних матчів, уже надто пізно братися за голову.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
