Матч без висновків на найближче майбутнє – ненормальний сезон ще не таким дивував
Франція зіграла практично ідеальний матч. Реалізація топ-рівня. Те, чого особливо вимагав перед матчем Дешам: 11 влучних ударів, 6 своїх голів плюс постріл Миколенка у власні. Погані новини – вони насправді не намертво душили, а давали грати, відповідно, й самі майже не спітніли. Увімкнулися – забили. І так 7 разів. Могло бути навіть трохи більше. Матч нагадав побоїще Астон Вілли проти Ліверпуля (7:2). Бірмінгемці спокійно могли й 10 закотити, але при цьому їм щастило в іншому – кілька голів після рикошетів за одну гру, не зовсім впевнена гра воротаря та захисту водночас, все це вкупі рідко побачиш.
Цей гнітючий рахунок насправді нічого не означає, тому й закопувати українських виконавців немає жодного сенсу. Тим паче, що позитивних спалахів точно було більше, ніж проти Іспанії. Навіть у центрі оборони той же Забарний зміцнив надії, що може вирости у пристойного центрбека, хай як це не дивно звучить за такого рахунку. А так мінус 14 гравців, дебюти тих, хто ще навіть на молодіжному рівні чи в УПЛ небагато пограли, нефарт та егоїзм лідерів у завершальній фазі, вогняний настрій усіх зірок суперника. У нас потреба економити сили на Німеччину та Іспанію, у них кадрова розкіш.
Франція виявилася жорстоким викладачем, який не цурався бити наших по ногах, симулювати пенальті, добивати все новими тортурами. Дешам випускав гравців з топ-10 найкращих у світі проти не команди, а екстремально зібраного набору футболістів, які здебільшого по суті вперше побачилися один з одним. Такий він французький стиль. Не тільки елегантний і повітряний, а й цинічний. Очевидно, що шансів вижити не було. Жодних. Можна було вести дискусії лише про форму капітуляції, але й з цим не склалося.
Жиру як кат для гравців Динамо і переписувач історії
І байдуже, що він виходить тільки на всякі «зайві» кубкові матчі в основі Челсі. Рік тому 34-річний форвард забив Бойку 3 та оформив ще 2 асисти у двобоях Ліги Європи. Зараз поклав красу, зіграв на добиванні, зробив усе для першого гола (для вдвічі молодшого Камавінга!) та замучив Миколенка до такої стадії, що той уже по своїх почав лупити. Жоден з 4 голів першого тайму не обійшовся без прямої участі Жиру. Матч №100 став для нього двічі історичним. Спровокував побоїще, якого Україна і близько не знала (обмежувалися 0:4). Перевершив самого Мішеля Платіні за голами у збірній Франції (42). До лідера Анрі 9 забитих. Ще декілька таких матчів у дику коронавірусну епоху, і все може трапитися.
Чи можна взагалі ставити футбол Шевченка проти топів?
Питання революційне, хоч і не дуже навіяне суто нинішнім матчем. Більше рахунком. Адже, погодьтеся, програй ми 1:3 чи 2:4, так на рівні якоїсь Хорватії проти Франції з останнього, ніхто б не скривився. А так будь-які спалахи позитиву (на жаль, більше індивідуального, ніж командного) потопають в морі помиїв. Що цікаво, резервний склад, який пропустив на 3 більше за основу з її іспанським соромом, зіграв як мінімум не гірше. Це не було настільки жалюгідно, як виглядає на табло. У системі Шеви, який ставить вихід з оборони через пас, вдавалося багато що. Шапаренко, Макаренко, Циганков і Маліновський давали подихати своїй обороні. Зубков старався, віддавався.
Найбільша проблема матчу стосувалася оборонних дій. І таке враження, що тренерський штаб готовий все валити на буцімто провальну молодіжку, а не проводити роботу над помилками. Безперечно, гравців з АПЛ чи навіть Ліги 1 порівнювати з виконавцями, які на щодень грають в Україні, Угорщині чи навіть Бельгії, некоректно. Клас, рівень спротиву і швидкість мислення на космічній дистанції. Але мінімальний ж малюнок дій у відборі можна було поставити?
Гра на стандартах – це просто пісня. Тут ще Динамо трагічно виглядало проти Гента, а сьогодні вийшли кілька його гравців. Хто кого тримає, загадка. Грають зонально, але всі десь розсипаються і кожен кутовий – це ледь не 50% забити. Коли Шепелєв діє проти Жиру на другому поверсі, це повне фіаско – достатньо просто порівняти габарити. Коли Мбаппе оточують 5 гравців, а він за пару кроків проходить цим коридорчиком пошани і забиває, це також катастрофа.
Команда виходить з двома опорниками, але в центрі поля гуляє попутний для французьких вітрил вітер. Ось це точно неможливо зрозуміти. А може, нам дійсно краще з футболом Петракова, вінцем якого стала золота молодіжка на ЧС-2019? Принаймні поки на дитячому рівні не відбудеться справжня революція із залученням французьких, іспанських, італійських, німецьких, нідерландських – та яких завгодно спеців. Не готові наші гравці діяти під тиском у контроль м'яча.
Не готові брати гру на себе (дякуємо Маліновському і Циганкову, вашими небанальними рішеннями можна пишатися, але це виняток із правила). Перше – це менталітет, психологія футболістів, вихованих криком і боротьбою за порожні медальки на дитячому рівні. Нездатних конкурувати навіть у заштатних командах топ-чемпіонатів. Друге – це технічний вишкіл. Моменти, коли Ярмоленко не віддав на Зубкова, а той проігнорував значно кращу позицію Циганкова, також навіюють глибокий смуток.
Ми отримуємо зо 5 справді класних атак, за які глобально розплачуємося повною катастрофою в опорній зоні та ззаду. Чому Україна ніколи не пропускала навіть 5, не те щоб програвати мінус 6? Може, причина в тому, що проти грандів видавала той самий неоковирний антифутбол. Візьміть ту ж Португалію з її Роналду, Фелішем, Бруну Фернандешем та компанією. Не соромляться чемпіони Європи грати в бридкому стилі, і результат стабільно добувають. А в нас що, гординя більша, що так не можемо? Тому не судіть цих хлопців за результат.
Ми стоїмо на черговому роздоріжжі. Це історія не про їхній рівень. А про систему та стратегію розвитку футболу. Не можуть знову залишатися винними одні гравці. Проблеми лежать не тільки у площині юнацького і дорослого футболу, а й тренерства і менеджменту. Все це у нас не дуже сучасне, зате дуже хаотичне. 1:7 – це просто сигнал. Існує великий ризик так і застрягти в ілюзіях, прикрашених святковими конфетті випадкових перемог. Чи знову привезти пачку бразильських творців, 2-3 з яких завжди можна натуралізувати. Є і шанс, звісно. Зайнятися важкою чорновою роботою пошуку, виховання і виведення саме українських рідних талантів на вищі рівні. Поступово, з практично батьківським терпінням і підтримкою, які не завжди отримають віддачу чи подяку. Але ж цей варіант рідко коли приносить миттєві результати, політичні чи кар'єрні дивіденди..
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
